WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Травлення в шлунку - Лекція

Травлення в шлунку - Лекція

Лізоцим - при pH=8.0 розщеплює сечовину. Аміак, що при цьому звільнюється, нейтралізує HCl.

Слиз зв'язує соляну кислоту та адсорбує пепсин; вміщує лейкоцити та десквалювані епітеліальні клітини. При pH нижче 5.0 в'язкість слизу зменшується, він починає розчинятися і відділятися від поверхні слизової оболонки, і тому в шлунковому соці з'являються пластівці та грудочки слизу.

Нейтральні мукополісахариди (основна частина розчинного і нерозчинного слизу) є складовою частиною групових антигенів крові, фактора росту і антианемічного фактора Касла.

Сіаломуцини, які входять до складу слизу, здатні нейтралізувати віруси і перешкоджують вірусній гемаглютинації.

Глікопротеїни (внутрішній фактор Касла) виробляються додатковими клітинами і необхідні для всмоктування вітаміну B12. Вони уявляють сполуку пептидів, що з'являються при перетворенні пепсиногену в пепсин та мукоїдів. Пептид є активною сполукою комплекса, а мукоїд захищає вітамін B12 від дії ферментів та мікрофлори. Відсутність цього фактора приводить до розвитку захворювання, відомого під назвою В12-дефіцитної анемії (залізодефіцитна анемія). Таким чином, одночасно з активацією травлення, в порожнині шлунка формуються механізми захисту слизової оболонки.

Регуляція секреторної діяльністі шлункових залоз відбувається за участю нервових і гуморальних системних та місцевих механізмів (парасимпатичних, симпатичних, метасимпатичних рефлекторних дуг). Весь процес шлункового соковиділення умовно можна поділити на 3 фази, які нашаровуються одна на одну в часі: складнорефлекторну (цефалічну), шлункову та кишкову.

Початкове збудження шлункових залоз (перша, цефалічна або складнорефлекторна фаза) обумовлена подразненям зорових, нюхових, слухових рецепторів видом і запахом їжі, всім оточенням, зв'язаним з вживанням їжі (умовнорефлекторний компонент фази). Ha ці впливи нашаровуються подразнення рецепторів ротової порожнини, глотки, стравоходу при попаданні їжі в ротову порожнину, її жуванні та ковтанні (безумовно-рефлекторний компонент фази).

Виділення шлункового соку, під час цефалічної фази починається внаслідок синтезу аферентних зорових, слухових і нюхових подразнень в таламусі, гіпоталамусі, лімбічній системі і корі великих півкуль головного мозку. Це створює умови для підвищення збудливості нейронів травного бульбарного центру і запуску секреторної активності шлункових залоз.

Інформація про подразнення рецепторів ротової порожнини глотки та стравоходу по аферерентних волокнам V, IX, X пар черепно-мозкових нервів поступає в центр шлункового соковиділення в довгастому мозку. Від центра імпульси по еферентних волокнах блукаючого нерва направляються до шлункових залоз, що стимулює додаткове безумовнорефлекторне підсилення секреції.

Сік, який виділяється під впливом виду, запаху їжі, отримав назву "aпeтитного"або "запального". Завдяки його виділенню шлунок вчасно підготовлюється до прийому їжі, якісний склад соку відповідає тому харчовому подразнику, яким він викликаний. Під час їди збудження шлункових залоз значно збільшується, що викликає тривале вивільнення шлункового соку з високою кислотністю і активністю протеолітичних ферментів

Ha першу складнорефлекторну фазу секреції, нашаровується друга –шлункова (нейрогуморальна). Ця фазасекреції стимулюється їжею, яка попадає в шлунок і завдяки присутнім їй фізичним властивостям (об'єм, консистенція, температура) викликає подразнення механо- і терморецепторів, закладених в стінках шлунка, внаслідок чого починається рефлекторне виділення шлункового соку.

B цю фазу, секреція стимулюється також через хеморецептори слизової антрального відділу їжею, соляною кислотою запального соку, розчиненими у воді солями, екстрактивними речовинами м'яса та овочів, продуктами, що утворюються при термічній обробці білків та іншими хімічними подразниками. Передуючі подразнення механорецепторів шлунка підвищує збудливість залоз до подальшої дії хімічних та харчових подразників.

Регуляція шлункової фази секреції здійснюється нервовими центрами стовбурового відділу мозку і гіпоталамусу, інтрамуральними гангліями, а також гормонами гастроентеропанкреатичної системи (гастрин, серотонін, гістамін, бомбезин, соматостатин, субстанція P, ВІП, ГІП та іншими біологічно активними речовинами — простагландини, енкефаліни).

Подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка викликає приплив аферентних імпульсів до нейронів стовбурового відділу мозку, що супроводжується підсиленням тонусу ядер блукаючого нерва і значним збільшенням потоку еферентних імпульсів по блукаючому нерву до секреторних клітин. Ацетилхолін, що виділяється з нервових закінчень не тільки стимулює секреторну активність головних, парієтальнихі G-клітин, але і підсилює вивільнення гістаміну з ECL- клітин слизової оболонки шлунка. Гастрин є найбільш сильним з відомих стимуляторів обкладинних клітин, головні клітини він активує менше. Окрім того гастрин стимулює проліферацію клітин слизової оболонки і збільшує в ній кровоплин. Виділення гастрину збільшується в присутності амінокислот, дипептидів і при помірному розтягненні антрального відділу шлунка, яке супроводжується збудженням сенсорної ланки рефлекторної дуги метасимпатичної (ентеральної) нервової системи. Через її інтернейрони також стимулюється активність G-клітин.

На теперішній час сформувалась уява про те, що гістамін безпосередньо діє на H2-рецептори обкладинних клітин і являється необхідним збудником їх секреторної активності. Крім того, він впливає на секрецію шлункових протеїназ, але ефект цього впливу незначний, тому що чутливість зимогенних клітин до нього невелика, і густина Н2-рецепторів на мембрані головних клітин мала.

Третя, кишкова, фаза шлункової секреції виникає при переході хімуса з шлунка в дванадцятипалу кишку. Кількість шлункового соку, що виділяється в цю фазу не перевищує 10% від загального об'єму шлункового секрету. Секреція в початковому періоді цієї фази спочатку зростає, а потім починає гамуватись. Збільшення секреції викликається значним підсиленням аферентної імпульсації від механо-, осмо- і хеморецепторів слизової оболонки дванадцятипалої кишки внаслідок подразнення їх слабокислим хімусом. Посилюється секреторна активність шлункових залоз ентерогастрином, що утворюється в слизовій оболонці кишки під впливом продуктів гідролізу харчових речовин (особливо білків), а також пептидами, що утворюються при гідролізі трипсиногену. При всмоктуванні в кишці вони підсилюють утворення гістаміну та гастрину. Це продовжується до тих пip, доки активна реакція дуоденального вмісту не знижується кислим шлунковим хімусом до pH=4.0. Як тільки активна реакція стає нижче вказаної величини шлункова секреція починає рефлекторно, під впливом імпульсів з дванадцятипалої кишки, пригнічуватись. Продовжується це пригнічення дією секретину, що вивільняється з слизової оболонки дванадцятипалої кишки під впливом HCl шлункового хімуса і являється антагоністом гастрину, але в той же час секретин підсилює синтез пепсиногенів. Наповнення дванадцятипалої кишки хімусом, збільшення концентрації продуктів білкового та жирового гідролізу стимулює виділення ендокринними клітинами пептидів (соматостатина, ВІПа, холецистокініна, ГІПа, глюкагона), які так само гамують секрецію шлункових залоз.

Адекватними подразниками шлункової секреції є речовини, що вживаються з їжею. Функціональне пристосування шлункових залоз до різної їжі проявляються неоднаковою секреторною реакцією шлунка. Індивідуальна адаптація секреторного апарату шлунка до характеру їжі обумовлена її якістю, кількістю, режимом харчування. Класичним прикладом пристосування шлункових залоз є вивчені І.П. Павловим секреторні реакції у відповідь на вживання їжі, яка утримує переважно вуглеводи (хліб), білки (м'ясо), жири (молоко).

Білки і продукти їх перетравлення є ефективними збудниками секреції і мають сокогінний ефект. Вживання м'яса викликає енергійну секрецію тривалістю 5-6 год з максимумом на другій годині. У цьому соці значна кількість соляної кислоти і висока пептична активність. Тривала м'ясна дієта викликає підсилення шлункової секреції на всі харчові подразники, підвищення кислотності і перетравлюючої сили шлункового соку.

Вуглеводна їжа є слабким збудником секреції і тому після її вживання у відповідь розвивається рефлекторне виділення соку з максимумом його виділення на першій годині, після чого секреція різко знижується і довгий час підтримується на незначному рівні. Тривале харчування вуглеводною їжею викликає зниження кислотності і протеолітичної активності соку, що можна розглядати як адаптаційну реакцію.

Вплив жирів молока на шлункову секрецію здійснюється в дві стадії: гамівну та збуджуючу. B шлунку жири пригнічують секреторну активність залоз, а в дванадцятипалій кишкі вони викликають виділення гормонів ГЕП системи, які в свою чергу стимулюють шлункові залози. Цим пояснюється, чому після вживання жирів максимальна секреторна реакція розвивається тільки на кінець третьої години. B результаті тривалого харчування жирною їжею відбувається підсилення шлункової секреції на харчові подразники за рахунок другої половини секреторного періоду. Травна сила нижче порівняно з соком, що виділяється на м'ясо, але більша ніж при вживанні вуглеводів.

Loading...

 
 

Цікаве