WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гормони наднирників - Лекція

Гормони наднирників - Лекція

АКТГ продукується в аденогіпофізі. Являє собою 39-амінокислотний пептид, що синтезується з попередника проопіомеланокортіна.

Досягаючи клітин пучкової зони кори наднирників АКТГ взаємодіє зі специфічними рецепторами, розташованими на цих клітинах, активує аденілатциклазу, збільшує внутрішньоклітинну концентрацію цАМФ, підвищує активність протеїнкінази, в результаті чого зростає ряд процесів:

а) АКТГ прискорює надходження вільного холестерину з плазми в клітини наднирників, підсилює синтез холестерину, активує внутрішньоклітинний гідроліз ефіру холестерину, в остаточному підсумку істотно підвищує внутрішньоклітинну концентрацію холестерину;

б) підсилює активність ферменту, що переносить холестерин у мітохондрії, де здійснюється перетворення холестерину в прегненолон;

в) підсилює швидкість утворення прегненолона в мітохондріях з холестерину, що туди надходить;

г) за рахунок підвищення синтезу білка (цАМФ — залежна активація) наростає маса наднирників, що підвищує можливості органа як продуцента глюкокортикоїдів;

д) одночасно АКТГ за рахунок взаємодії з рецепторами жирової тканини викликає посилення ліполіза (побічний ефект АКТГ);

е) за рахунок здатності АКТГ активувати перехід тирозину в меланін під впливом АКТГ відбувається посилення пігментації.

Для продукції АКТГ характерна ритмічність, що визначається ритмічністю виділення кортиколіберина; максимальна секреція ліберина, АКТГ і глюкокортикоїдів спостерігається ранком у 6—8 годин, а мінімальна — між 18 і 23 годиннами. Гальмування продукції АКТГ відбувається під впливом самих глюкокортикоїдів — кортизола й інших. У тих випадках, коли наднирники уражені (наприклад, туберкульозний процес), то через низький зміст глюкокортикоїдів гіпофіз постійно продукує у підвищених кількостях АКТГ, що викликає ряд ефектів, у тому числі пігментацію (бронзова хвороба).

Така докладна інформація про глюкокортикоїди, кортиколіберин, АКТГ обумовлена важливістю цієї системи в процесах життєдіяльності організму, у тому числі в процесах адаптації організму до дії несприятливих факторів середовища, що одержали назву стрес-реакції. Вивчення проблеми стресу є однією з важливих задач теоретичної медицини.

СТРЕС АБО ЗАГАЛЬНИЙ АДАПТАЦІЙНИЙ СИНДРОМ

Вчення про стрес — один з ведучих розділів сучасної медицини. Основоположником цього напрямку є Ганс Сельє (1907—1982 р.), який був студентом Празького університету, що у 1926 р. опублікував перші спостереження про хворих, що страждають самими різними соматичними нездужаннями. У всіх таких хворих спостерігалася втрата апетиту, м'язова слабість, підвищений артеріальний тиск, втрата мотивації до досягнень. Він позначив ці симптоми як "синдром просто хвороби". Одночасно він показав, що в організмі в багатьох людей при хворобі спостерігаються одноманітні порушення: зміни в корі наднирників (гіпертрофія, крововиливи), виснаження лімфоїдної тканини (лімфатичних вузлів, тимуса), виразки шлунка. Для опису сукупності всіх неспецифічних змін всередині організму він ввів поняття "стрес". В наступному він довгі роки — до кінця свого життя — працював в інституті експериментальної медицини і хірургії в Монреалі, який потім став Міжнародним інститутом стресу.

У 1936 р. у відомому журналі "Нейче" (Природа) у розділі "Листи до редактора" у невеликий по розміру статті Г. Сельє сформулював своє представлення про стрес і одночасно ввів нове поняття — "Синдром, який викликається різними агентами, що ушкоджують", або "загальний адаптаційний синдром", або "синдром біологічного стресу". В нашій літературі іноді його називають "генералізованний адаптаційний синдром".

Термін "стрес" узятий з області фізики, він показує явище напруги, або тиск сили, що прикладається до системи. Цей термін застосовувався і до Сельє в художній літературі. Так, англійський поет Роберт Маннінг у 1903 р. писав: "І це борошно була манна небесна, котру Господь послав людям, що перебували у пустелі 40 зим і знаходились у великому стресі".

Сучасні визначення стресу звучать так:

Стрес — це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні (Г. Сельє, 1974).

Стрес — це реакція організму на значний подразник. А по своїй природі стресова реакція є психофізіологічна.

Стрес — це спосіб досягнення резистентності (стійкості) організму при дії на нього фактора, що ушкоджує. Стрес одночасно є і способом тренування захисних механізмів організму.

На думку Сельє і його прихильників, стрес — це вроджений захисний механізм, що на ранніх етапах еволюції дав можливість людині вижити в первісних умовах; стресова реакція дозволяє підготуватися організму до порушення.

Отже, в нормальному здоровому організмі людини існує механізм, спрямований на боротьбу з несприятливим фактором, вплив якого може привести до загибелі організму. Цей механізм і одержав назву стрес-реакція, або загальний адаптаційний синдром.

Види стресу. Розрізняють стрес гострий і хронічний. У першому випадку механізми захисту включаються на короткий час — на момент дії подразника-стресора, у другому випадку стресор діє довгостроково, і тому реакція на нього, механізм захисту від цього стресора має свої особливості, що зажадало введення поняття "хронічний стрес". Розрізняють фізичний стрес і емоційний (психогенний) – у першому випадку має місце захист від впливу фізичних факторів (опік, травма, надсильний шум), у другому випадку — захист від психогенних факторів, що викликають негативні емоції.

М. Сельє ввів також поняття — еустрес і дистрес. Еустрес — це (дослівно) — гарний стрес, захисна реакція протікає без втрат для організму, безболісно, дистрес — (дослівно) — це надмірний стрес, захист від фактора, що ушкоджує, відбувається зі збитком для організму, з ослабленням його можливостей. Ясно, що чим вище інтенсивність стресорного впливу, тим вище імовірність переходу еустреса в дистрес.

Стрессори. В сучасній літературі під цим терміном розуміють усі фактори зовнішнього або внутрішнього середовища, що викликають реакцію стрес, такі фактори, що є небезпечними для здоров'я і цілісності організму. До таких факторів відносять наступні ситуації:

1) шкідливі стимули навколишнього середовища (загазованість, високий рівень радіації, несприятливий мікроклімат, наприклад, холодний або жаркий клімат і т.д.);

2) порушення фізіологічних процесів в організмі, наприклад, при різних захворюваннях, в тому числі — інфекційних, соматичних і т.п.;

3) необхідність прискореної обробки інформації, тобто робота в умовах дефіциту часу;

4) робота в умовах ризику для власного життя або життя інших людей;

5) усвідомлювана загроза життю;

6) ізоляція і ув'язнення;

7) остракізм (вигнання, гоніння), груповий тиск;

8) відсутність контролю над подіями;

9) відсутність мети в житті;

10) депривація — відсутність подразників.

М. Сельє вважав, що стрес завжди є, і на організм у будь-яких умовах впливають стресори. Рівень фізіологічного стресу (еустреса) найбільше низький у час байдужості, але він завжди вище нуля. Приємні і неприємні емоційні порушення супроводжуються зростанням фізіологічного стресу. Сельє вважав, що відсутність мети — один з найдужчих стресорів, що викликають розвиток патологічного процесу, наприклад, виразки шлунка, інфаркту, гіпертонії.

Механізми стресу. У реалізації адаптаційних реакцій організму, спрямованих на протидію агенту, що ушкоджує, беруть участь різні механізми, що об'єднані під терміном "стрес" або "загальний адаптаційний синдром". В останні роки механізми, що беруть участь у цьому процесі, називають реалізуючими системами. А механізми, що перешкоджають розвитку стрес-реакції або знижують побічні негативні ефекти стрес-реакції, одержали назву "стресс-лімітуючі системи" або "системи природної профілактики стресу".

Стрес — це неспецифічний компонент адаптації, завдяки якому мобілізуються енергетичні і пластичні ресурси організму для специфічної адаптаційної перебудови різних систем організму.

Loading...

 
 

Цікаве