WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хронічні гепатити у дітей: класифікація, клініка, діагностика. сучасні методи лікування. профілактика. цироз печінки - Лекція

Хронічні гепатити у дітей: класифікація, клініка, діагностика. сучасні методи лікування. профілактика. цироз печінки - Лекція

Лікування залежить від активності патологічного процесу, стадії, етіології захворювання. Наявність активного патологічного процесу при компенсованих і початкових етапах субкомпенсованого ЦП вірусного чи аутоімунного походження обумовлює терапію, рекомендовану при ХАГ. При кожній формі і стадії ЦР значно обмежуються фізичні навантаження. Розвиток ЦС при атрезії жовчних шляхів може бути попереджений, зупинений чи навіть ліквідований тільки хірургічним шляхом. Терапія спрямована на покращення відтоку жовчі і кровообігу в печінці, має допоміжне значення. Спадкова патологія, яка супроводжується цирозом печінки, потребує лікування основного захворювання. Так, виключення при галактоземії галактози з вигодовування дитини з перших днів життя попереджує розвиток ЦП. Декомпенсована стадія ЦП лікується симптоматичними засобами. В їжі обмежується білок, при асциті застосовують сечогінні препарати, при кровотечах вживають заходів для їх зупинки і та ін. Призначення глюкокортикостероїдів і цитостатиків (азатіоприну) в цій стадії не показане, тому що швидко розвиваються різні ускладнення, в тому числі й сепсис.

Печінкова енцефалопатія (ПЕ) проявляється психічними і нервово-м'язевими порушеннями, обумовленими важкою печінковою недостатністю. Вона спостерігається при пізніх стадіях цирозу печінки, блискавичних формах гострого вірусного гепатиту, гострому токсичному гепатиті.

Експериментальні і клінічні дослідження показали, що енцефалопатія є результатом токсичного впливу на центральну нервову систему продуктів метаболізму азотистих сполук, які в нормі знешкоджуються печінкою (аміак, ароматичні амінокислоти, метіонін, похідні фенолу, індолу).

Інтернаціональна асоціація (1997) по вивченню печінки виділяє 4 стадії ПЕ. Перша (продромальна) стадія характеризується порушенням поведінки (збудження чи пригнічення), погіршення сну, зниженням пам'яті. Друга - приєднуються глибокі неврологічні і психічні зміни у вигляді бездумних і безцільних дій аж до агресивності, стереотипні рухи, симптом астериксису (хляпавного тремору). Третя стадія характеризується наявністю загальномозкових, пірамідних та екстрапірамідних розладів, вираженим порушенням свідомості (ступор), з'являється печінковий запах з ротової порожнини (легкі ароматичні сполуки кишкового походження, які в нормі метаболізуються печінкою, - індоли, меркаптани, жирні кислоти з коротким ланцюгом). Четверта стадія є проявом власне печінкової коми. Характерна втрата свідомості, спочатку з періодами ясної свідомості чи збудження, звуження зіниць, почащення дихання, в глибокій фазі зникають рефлекси і больова чутливість.

Лікування проводиться в палаті інтенсивної терапії і спрямоване на:

1 - виключення з їжі білків - джерела аміачної інтоксикації і печінкової гіперазотемії.

Вихід дитини з коми є основою для поступового введення білка (з 0,5 до І,5 г/кг);

2 - пригнічення аміногенної кишкової флори шляхом введення перорально чи в клізмі

антибіотиків (неоміцин, мономіцин, ханашцин) і дактулози (дисахарид);

3 - інфузійна терапія (5% розчин глюкози з інсуліном, аскорбінова кислота, кокарбоксилаза,

хлорид калію, глюконат кальцію, актовегін);

4 - дефіцит факторів згортання крові компенсується свіжозамороженою плазмою,

фібриногеном, вітаміном К;

5 - виключення поліпрагмазії і глюкокортикостероїдів, ліпотропних засобів,

метилтестостерону, саліцилатів та інших препаратів, які обтяжують печінкову

енцефалопатію.

Захворювання жовчовивідних шляхів.

Зміни з боку жовчовивідних шляхів можуть бути вродженими (аномалії розвитку) і набутими (запальні та функціональні порушення) з ураженнями жовчного міхура і жовчовивідних ходів.

Аномалії розвитку жовчовивідних шляхів і жовчного міхура є результатом спотворення ембріогенезу на 4-8 тижні вагітності під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища або захворювань жінки.

Відсутність жовчного міхура спостерігається в 0,03-0,075% від загальної кількості аномалій жовчовидільної системи. Як гіпоплазія міхура, так і його відсутність практично не мають клінічних ірентгенологічних проявів (М.А.Сміян, 1988) і не діагностуються. Агенезія міхура, яка виявляється на секції, свідчить про схильність хворих до розвитку холангіту, утворення камінців у більш старому віці.

Блукаючий (рухомий) жовчний міхур схильний до завороту, защемлення, перегину, травми і проявляється клінікою гострого живота. У половини хворих утворюються камінці. Лікування полягає в негайній лапаротомії.

Роздвоєння жовчного міхура зустрічається рідко і при відсутності запального процесу, дискінезіі чи камінців нічим не проявляється. Ця патологія проявляється у двох варіантах:

1- є два міхурі з двома жовчними протоками;

2 - міхурі два, а протока одна.

Внутрішньоміхурові перетинки (перетяжки) рентгенологічне частіше виявляються в ділянці дна і тіла. Якщо поздовжні перетинки не викликають ніяких клінічних проявів, то поперечні можуть супроводжуватися приступоподібними болями в правій верхній частині живота, відчуттям важкості після прийому їжі, ускладнюються запальним процесом і розвитком холестазу. При тяжких клінічних проявах - холецистектомія.

Перегини і перетинки жовчного міхура можуть бути вродженого і набутого характеру. Це найчастіша патологія міхура. Часто на цьому фоні розвивається запальний процес, жовчокам'яна хвороба. Патологічні зміни діагностуються рентгенологічними та ультразвуковими методами. Тільки виражені анатомічні зміни в поєднанні із стійкими клінічними проявами потребують хірургічної корекції.

Характерними об'єктивними проявами - гострого холангіту є різке збільшення кислот, а також збільшення кількості виділення жовчі і зменшення часу її отримання після лікування.

Інтоксикаційний синдром при захворованнях печінки і жовчовивідних шляхів характеризується головними болями, втомлюваністю, відставанням в масі і рості, блідісті носогубного трикутника, функціональними змінами в серці, порушенням окисновідновних процесів в бік підвищення рівня піровиноградної кислоти і нестерифікованих жирних кислот у сироватці крові хворих. Вираженість цього синдрому пропорційна глибині уражень печінки.

Рентгеніологічні, ультразвукові і радіоізотопні дослідження дозволяють уточнити топографічні, банальні і функціональні зміни з боку гепатобіліарної системи.

3. Гепатит.

Етіологія:

  1. Після вірусного гепатиту.

  2. Бактеріальні.

  3. Паразитарні.

  4. Вторинні.

Перебіг:

І. Рецидивуючий.

2. В'ялий.

3. Латентний.

Активність процесу:

І. Активна стадія.

2. Неповна ремісія.

3. Клініко-лабораторна ремісія.

Лікування. Руховий режим різко обмежується (ліжковий) при загостренні запального процесу на 3-5-7 днів. Надалі він швидко розширюється Протягом 2-4 тижнів, коли дозволяються ігри без елементів змагання, помірна праця і навіть туризм до 3-5 км в період стійкої ремісії.

Лікувальне харчування повинно включати всі необхідні інградієнти для нормального розвитку дитини. В період загострення їжа повинна бути хімічно і механічно щадною, а проміжки між її прийомами - не менше 4 год. Частіший прийом їжі для боротьби із застоєм жовчі недоцільний у зв'язку із зниженою можливістю її перетравлювання. Останніми роками чітко проявляється алергологічний компонент в запальних процесах гепатобіліарноі-системи, тому на тривалий період (не менше 1 року) виключаються не тільки прянощі, копченості, консерви, тугоплавкі жири, жарене, але й цитрусові, кава, шоколад, харчові продукти, які викликають у дітей алергічні реакції. В період ремісії лікувальне харчування слід наблизити до звичайного. Дозволяється тушковане м'ясо, картопля, легко піджарені котлети, раз на тиждень солоний огірок, помідор, вимочений оселедець, необхідно вводити в щоденний раціон свіжі овочі, фрукти.

Боротьба з застоєм жовчі проводиться протягом захворювання, але не менше 6 міс. після зникнення всіх клінічних і морфологічних проявів. Найбільш ефективним і нешкідливим терапевтичним заходом слід рахувати дуоденальні дренажі (тюбажі, сліпі зондування). Вони сприяють зняттю спазму гладкої мускулатури жовчного міхура і жовчних ходів, усуненню застою жовчі і видаленню запальних елементів, покращенню обмінних процесів у печінці, нормалізації роботи кишечника при супутніх колітах, покращуючи відток жовчі в кишечник, ми не тільки поліпшуємо функцію гепатобіліарної системи, але одночасно покращуються процеси порожнинного і мембранного травлення. Таким чином, дуоденальний дренаж слід розцінювати не тільки як місцеву процедуру, але й як захід сприятливого впливу на обмінні процеси у всьому організмі.

Розроблені і впроваджені в дитячу практику тюбажі, які можуть використовуватися довготривало, не викликаючи побічних дій, нормалізують обмінні процеси, мають достатній жовчогінний ефект (Я.С.Сміян. 1993). Враховуючи той факт, що для тюбажів використовують різноманітні речовини, їх можна замінювати, тому що тривале застосування одного подразника знижує збудливість нервової системи, і відповідна реакція зменшується.

Методика дуоденального зондування така. Дитина випиває певну кількість речовини (сорбіт, ксиліт), розчиненої в 50-200 мл гарячої (40-45 °С) маломінералізоваиої води, лягає на правий бік з гарячою грілкою на ділянку печінки на 30-90 хв., після чого легка зарядка і сніданок. Дана процедура сприяє посиленому виділенню жовчі, одночасно із жовчю видаляється слиз, лейкоцити, мікроби, що веде зо зменшення запального процесу в жовчних шляхах.

Loading...

 
 

Цікаве