WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та протигормональних засобів - Лекція

Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та протигормональних засобів - Лекція

Лекція

Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та протигормональних засобів

МЕТА: удосконалити знання лікарів–педіатрів з питань клінічної фармакології окремих гормонів, що використовуються в процесі інтенсивної терапії.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

  1. Вступ. Актуальність проблеми особливостей клінічної фармакології і фармакодинаміки лікарських препаратів в дитячому організмі.

  2. Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних та протигормональних засобів.

  3. Клінічна фармакологія

Ключові слова: діти, клінічна фармакологія, фармакодинаміка, терапія, лікарські засоби

Гормони, їх аналоги та протигормональні препарати.

Гормональні речовини – це препарати, які отримують із залоз внутрішньої секреції (або їх синтетичні аналоги), що специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.

Протигормональні речовини – це хімічні речовини, які гальмують утворення чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв'язки.

Крім ендокринних залоз є ендокринні клітини, що синтезують гормони, які містяться в багатьох органах, в т.ч. і органах імунної системи, де вони регулюють виникнення і розвиток імунних реакцій.

Хімічна спільність нервової, ендокринної та імунної систем забезпечує регуляцію гомеостазу організму. Залози внутрішньої секреції разом з нервовою системою складають нейроендокринний комплекс, який складається з п'яти взаємозв'язаних рівнів: органів-мішеней (І), ендокринних залоз (ІІ), гіпофіза (ІІІ), гіпоталамуса (ІV), позагіпоталамусних чинників (V). Гормони і ендокринні залози, які їх виробляють, тісно пов'язані у єдину систему механізмами прямого і зворотного зв'язку. Сигнали для приведення функції тканин і органів у відповідність з фізіологічними потребами організму, надходячи до вищих центрів ендокринної системи шляхом зовнішнього і внутрішнього або ефекторно-метаболітного зворотного зв'язку, пригнічують або тимчасово припиняють інкреторну функцію відповідних ендокринних залоз.

У нейроендокринному комплексі розрізняють три рівні інтеграції: гіпоталамус і шишкоподібне тіло (епіфіз) (1), гіпофіз (2) і ендокринні залози (3). Посередниками між першим і другим рівнем служить рилізінг-гормони (РГ) та інгібіторні фактори (ІФ) гіпоталамусу, а другий і третій рівні пов'язані з гормонами аденогіпофізу.

Отже, нейроендокринна система забезпечує регуляцію, координацію та інтеграцію різноманітних функцій організму.

Більшість гормонів, які виділяються ендокринними залозами, надходять до певних органів-мішеней у зв'язаному з білками стані. При цьому білки крові відіграють головним чином транспортну функцію. Зв'язані з білками гормони є біологічно неактивними – неспроможні зв'язувати і реагувати з відповідним рецепторами. Для цього гормони повинні дисоціювати з білками крові.

Фракція вільного гормону становить невелику частину тієї загальної кількості, яка циркулює в крові, але саме і вона забезпечує біологічний ефект. Зміна кількості білка, який зв'язує гормони, призводить до розвитку патологічних станів, зумовлених надлишком або недостатністю ефекту відповідного гормону.

Важливою умовою нормальної функції ендокринної системи є стан тканини-мішені, чутливої до впливу певного гормону. Здатність тканини-мішені реагувати на певний гормон визначається наявністю нейрорецеторів, які здійснюють взаємодію з цим гормоном. Зміни функціонального рецепторного апарату призводять до специфічних патологічних змін.

Джерела отримання гормональних препаратів:

  • Препарати у вигляді екстрактів ендокринних залоз або висушеної тканини ендокринних залоз (пітуітрин, тиреоїдин).

  • Препарати природних гормонів, отримані із крові і сечі тварин (гонадотропін).

  • Препарати синтетичних гормонів, які за своєю хімічною будовою не відрізняються від природних гормонів (метилтестостерон, преднізолон).

  • Синтетичні препарати з гормоноподібними властивостями, які за хімічною будовою відрізняються від відповідних гормонів (похідні стильбену).

  • Комбіновані гормональні засоби (естроген-гестогенвмісні контрацептиви, тиреокомб).

  • Препарати, одержані методом генної інженерії (препарати інсуліну).

Класифікація гормональних засобів здійснюється залежно від їх хімічної будови:

  • речовини білкової структури;

  • препарати гормонів гіпоталамусу, гіпофіза (прищитоподібної та підшлункової залоз, кальцитонін);

  • похідні амінокислот – препарати гормонів щитоподібної та мозкового шару надниркових залоз;

  • стероїдні сполуки і похідні жирних кислот – препарати гормонів кори наднирників, статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу – 1,25-діоксихолекальциферол.

Дозують гормональні препарати в одиницях маси (кортикостероїди, андрогени) і в одиницях дії (ОД) (інсулін, кортикотропін, окситоцин).

Гормональні препарати білкової структури є гідрофільними речовинами, що переносяться кров'ю у вільному стані. Стероїдні і тиреоїдині гормональні препарати – гідрофобні (малорозчинні у воді), більша частина їх циркулює в крові у зв'язаному з білками стані.

Гормональні речовини здійснюють свою біологічну дію, комплексуючись з рецепторами – високо специфічними інформаційними молекулами, які трансформують гормональний сигнал на гормональну дію.

Рецептори для гормонів білкової та пептичної структури і простагландинів розміщені на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Для гормонів стероїдної структури рецептори локалізуються в цитоплазмі і в ядрі клітини.

Біологічний ефект гормональних речовин, які взаємодіють з рецепторами, локалізовані на клітинній мембрані, здійснюються за участю вторинного посередника (месенджера). Залежно від того, яка речовина виконує його функцію, гормональні речовини поділяються на три групи:

  1. Гормональні речовини, які діють за участю внутрішньоклітинного посередника – циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Це кортикотропін, тиротропін, менопаузний, вазопресин, глюкагон, пара- тиреоїдин, кальцитонін, секретин. Відповідь на дію цих гормонів настає через короткий проміжок часу і ефект, як правило, прямо пропорційний кількості цАМФ.

  2. Гормональні речовини, які діють за участю іншого вторинного посередника – іонізованого кальцію у складі кальцій-поліфосфоінозидної системи. Це окситоцин, частково - вазопресин, холецистокінін, пентогастрин, ін.

  3. Поліпептидні і білкові гормональні речовини, вторинний посередник яких поки-що не зв'язаний: інсулін, пролактин, соматостатин.

Вплив гормональних речовин першої групи здійснюється стимуляцією активності ферменту клітинної мембрани – аденілциклази, яка каталізує перетворення внутрішньоклітинного аденозинтрифосфату (АТФ) на циклічний 3,5-аденозинмонофосфат (ц-3,5-АМФ). У свою чергу цАМФ активує відповідні протеїнкінази, що впливають на перебіг різних внутрішньоклітинних процесів.

Біологічна дія кальцію забезпечується зміною проникливості клітинної мембрани для іонів і активності ферментів, а також взаємодією з внутрішньоклітинною мікроциркуляцією – ворсинковою системою, яка залучається до секреторних процесів клітин.

Комплексування гормональної речовини з рецептором викликає підвищення внутрішньоклітинного рівня вільного кальцію, який виступає у зв'язок з кальмомодуліном, особливим внутрішньоклітинним регулятором, перетворює його на активну форму і виявляє вплив на чутливі до кальцію білки або ферменти, відповідальні за специфічний біологічний ефект гормональної речовини. Взаємодія гормону з рецептором сприяє руйнуванню мембранних фосфоліпідів, підвищеному утворенню арахідонової кислоти і простагландинів, які опосередковують гормональну відповідь. Окрім того, як вторинні посередники можуть виступати інозитолтрифосфат і діацилгліцерол, які утворюються внаслідок дії цих гормонів (вазопроцесину напр.) на фосфатидилінозитольний цикл.

Гормональні речовини, вторинний посередник яких не з'ясований, мають як швидкий, так і повільний вплив на клітини-мішені. Швидкий вплив інсуліну (через кілька секунд, хвилин) спрямований найбільше на забезпечення транспорту різних речовин (глюкози, амінокислот, іонів) через мембрану клітини. Післядія гормону полягає у посиленні синтезу білка, активації ферментів і виявляється лише через кілька хвилин або годин. Є дані, що рецептори до інсуліну локалізуються на мембранах клітин і ядер. Інсулін та інші поліпептидні гормони проникають через мембрани клітин, зв'язуються з внутрішньоклітинними рецепторами, безпосередньо регулюючи внутрішньоклітинні реакції.

Механізм дії стероїдних гормонів. Стероїдні гормональні речовини трансформуються у кров у переважно зв'язаному з білками стані. Тільки невелика частина перебуває у вільному стані. Гормон у вільному стані здатний взаємодіяти з мембраною клітини і проходити скрізь неї у цитоплазму, де зв'язується з високо специфічними цитоплазматичними рецепторами. При цьому утворюється гормонорецепторний комплекс, який підлягає трансформації і пересувається до ядра, де стероїд зв'язується з ядерним хроматином. Гормон може також спочатку зв'язуватись із специфічними білками мембрани клітини, які транспортують його до цитоплазматичного рецептора, або безпосередньо до рецептора ядра. Цитоплазматичний рецептор складається із двох субодиниць. У ядрі клітини перша субодиниця взаємодіє з ДНК і запускає процес транскрипції, а друга субодиниця зв'язується з негістоновими білками. Ефект стероїдних гормонів виявляється через певний час, потрібний для утворення РНК і наступного синтезу білка, специфічного для кожної клітини-мішені.

Loading...

 
 

Цікаве