WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Організація реанімаційної служби в україні. Клініко-параклінічні критерії моніторингу під час інтенсивної терапії. Гостра дихальна недостатність. конв - Реферат

Організація реанімаційної служби в україні. Клініко-параклінічні критерії моніторингу під час інтенсивної терапії. Гостра дихальна недостатність. конв - Реферат

Лекція

Організація реанімаційної служби в україні. Клініко-параклінічні критерії моніторингу під час інтенсивної терапії. Гостра дихальна недостатність. конвульсивні стани

МЕТА: удосконалити знання лікарів-педіатрів з організація реанімаційної служби в Україні, особливостям догляду та спостереження під час інтенсивної терапії, сучасним підходами біохімічного контролю та моніторингу. Поглибити знання в питаннях розвитку гострої дихальної недостатністі, патогенезу, клініки, класифікації, невідкладної допомоги та конвульсивних станів у дітей.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

  1. Вступ. Інтенсивна терапія та реанімація як структурний підрозділ педіатричної служби в Україні. Особливості догляду та спостереження під час інтенсивного лікування.

  2. Анатомо-фізіологічні особливості системи органів дихання у дітей та їх значення в розвитку критичних станів.

  3. Визначення, класифікація гострої дихальної недосттаності.

  4. Патогенетичні механізми розвитку дихальної недостатності.

  5. Особливості діагностики та клінічного перебігу ГДН.

  6. Методи оксигенотерапії, ускладнення та їх профілактика.

  7. Основні пошкоджуючі фактори і етапи патогенезу конвульсивних станів у дітей.

  8. Клінічні прояви і діагностика конвульсій.

  9. Принципи лікування і вибір тактичних рішень.

Ключові слова: інтенсивна терапія, реанімація, діти, гостра дихальна недостатність, оксигенотерапія, конвульсії, невідкладна допомога.

Інтенсивна терапія як клінічна дисципліна відіграє важливу роль в педіатричній практиці. Реалізація загальних закономірностей і принципів інтенсивної терапії залежить від анатомо-фізіологічних особливостей організму дитини і доволі значних відмінностей в характері патологічних процесів у дітей; все це визначає специфіку всіх розділів дисципліни: деонтологічних проблем, методики проведення і вибору анестезії, реанімаційних маніпуляцій, показань до використання того чи іншого методу лікування, дозування різних препаратів і багатьох інших аспектів. Велике значення має підхід до дитини, бажання і вміння працювати з дітьми.

Необхідно коротко визначити загальні положення інтенсивної теарпії і реаніматології як клінічної дисципліни.

Реаніматологія – це наука, що вивчає закономірності термінального періоду життєдіяльності організму і методи лікування пацієнтів, які знаходяться в термінальному стані. Однак це завдання, яке, як здавалось би покладане самим життям, є не единим і найголовнішим. В міру розвитку реаніматології її стали застосовувати у пацієнтів, що знаходяться в термінальному стані та різкими порушеннями життєво важливих функцій. Звичайно, що таких пацієнтів набагато більше і їх лікування є свого роду профілактикою термінальних станів.

Основний пізнавальний принцип Європейської медицини Нового часу – принцип редукціонізму, що закономірно веде до анатомічної диференціації та практики. Разом з тим, нозологічний підхід перетворює поняття "хвороба" у збірне і абстрактне уявлення, відокремлюючи його від поняття "хворий".

Предметами клінічних наук сучасної медицини є окремі анатомічні системи і органи. Мета лікування – покращення функціонування однієї "хворої" системи чи органу, а не конкретного пацієнта. Така система медичної науки і практики є частиною класичної Європейської науки.

Реаніматологія відкрила нові області життєвої реальності пацієнтів у критичних станах. Важкість стану пацієнта зумовлена декількома важкими захворюваннями, верніше синдромами, що охоплюють весь організм хворої дитини. Нозологія пацієнта в критичному стані видходить на другий план. Реаніматологія вивчає адаптацію цілісного організму людини в критичному стані і спосіб виведення його з цього стану. Теоретичною основою реаніматології є теорія стресу Г. Сельє, метою лікування - збереження життя хворого в критичному стані.

Таким чином, завдання реаніматології, як одного з важливих розділів клінічної медицини значно розширилось. Коротко вони можуть бути сформульовані наступним чином:

  • вивчення патофізіології процесів, що проходять в термінальний період життєдіяльності організму, а також при важких критичних станах;

  • лікування хворих, що знаходяться в термінальному стані – реанімація чи оживлення;

  • лікування хворих з різними порушеннями життєво важливих функцій, що знаходяться у важкому чи критичному стані.

Реанімація (оживлення організму) – комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення життєво важливих функцій у пацієнтів, які знаходяться в термінальному стані чи клінічній смерті. Термін "серцево-легенева реанімація" відображає лише коло маніпуляцій, спрямованих на відновлення кровообігу і дихання, однак не визначає всіх завдань реанімації.

Інтенсивна терапія (ІТ) – лікування хворих, у яких одна чи декілька життєво важливих функцій порушені настільки, що без штучної їх компенсації організм не може нормально функціонувати. Природньо, що мова йде про гострі порушення.

ІТ завжди носить компенсаторний характер, штучно замінюючи повністю втрачену чи різко порушену функцію, наприклад – ШВЛ, парентеральне харчування, гемодіаліз, бронхоскопічна санація як метод штучної підтримки вільної прохідності дихальних шляхів і т.ін. Другою особливістю є те, що ІТ часто носить посиндромний характер. Реаніматологам-інтенсивістам приходиться надавати допомогу пацієнтам, у яких важко зразу встановити точний діагноз і розпочати патогенетичну терапію. В клінічній картині у них переважає один чи декілька синдромів, без швидкої корекції яких дитина може померти. Мова йде про важку дихальну недостаність, синдром метаболічного ацидозу або алкалозу, гостру ниркову недостатність, шок, гіпертермічний і судомний синдром і т.ін., тому на перших порах проводиться посиндромна терапія і лише після цього – патогенетична. Важкий синдром появляється частіше всього в результаті виникнення замкнутого кола того чи іншого захворювання. Наприклад: ГДН при важких формах стенозуючого ларингіту наступає після вірусної інфекції; потім наступає обструкція верхніх дихальних шляхів, гіпоксія, гіперкапнія, збудження, що в свою чергу призводить до підвищення споживання кисню, викиду катехоламінів і ще більшому посиленню запалення. Лікування в цьому випадку тільки гіпоксії чи гіперкапнії не дасть бажаного результату – воно повинно бути спрямоване на зменшення запалення, боротьбу з інфекцією і т.ін. Таким чином, третьою відміністю ІТ є те, що вона повинна бути спрямована на всі ланки патогенетичної дуги, що виникає при тому чи іншому важкому захворюванні.

Інтенсивне спостереження чи інтенсивний контроль – терміни, що визначають необхідність постійного, моніторингового контролю за пацієнтами.

До цієї групи відносяться діти, які вийшли з критичного стану, але в яких в любий момент може наступити погіршення функції життєво важливих органів і систем. Такий же контроль повинен здійснюватись за дітьми з гострими отруєннями, за новонародженими і недоношеними.

Основними структурними підрозділами, в яких здійснюється анестезіологічне забезпечення і інтенсивна терапія є відділення анестезіології і інтенсивної теарпії (АІТ). В залежності від потужності, структури і профілю стаціонару, в ньому можуть бути різні відділення:

  • відділення анестезіології чи операційно-анестезіологічний блок;

  • відділення анестезіології з палатами для інтенсивної терапії;

  • відділення інтенсивної терапії для дітей з соматичними захворюваннями;

  • відділення інтенсивної терапії для новонароджених.

Потужність відділення АІТ залежить від загального ліжкового фонду і профілю лікарні. В середньому для багатопрофільних стаціонарів кількість ліжок у відділенні АІТ повинна складати 2-5% від загального ліжкового фонду. Доведено, що відділення менш шести ліжок є нерентабельним, а більше 15 - погано керованим.

Структура дитячого відділення АІТ в певній мірі залежить від завдань, які перед ним ставляться:

  1. Забезпечення підготовки і проведення знеболення у хворих дітей, головним чином у відділенні хірургічного профілю.

  2. Післяопераційне лікування та інтенсивний догляд за дітьми після операції.

  3. Реанімація та інтенсивна терапія пацієнтів нехірургічного профілю, що поступають з вулиці, інших стаціонарів та відділень лікарні.

  4. Біохімічні і функціональні досліджнення дітей перед операцією, в процесі знеболення і оперативного втручання, у післянаркозному періоді, пацієнтів хірургічного профілю, що потребують ІТ.

  5. Організаційна робота, статистичний облік, забезпечення обладненням і т.ін. Обов'язкове чітке ведення медичної документації.

Природньо, що кожен з підрозділів не обслуговується повністю самостійною групою медиків. Може бути виділено кілька лікарів, що спеціалізуються і займаються в основному:

  • анестезіологією – проведенням знеболення;

  • веденням післяопераційних хворих;

  • інтенсивною терапією дітей з нехірургічною патологією.

Більшість персоналу переходять з одного розділу в інший і постійно чергують, виконуючи усі види анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії.

Розміри палат відділень АІТ відрізняються від розмірів палат інших відділень. На одне реанімаційне ліжко – не менш 15-20 кв. м (з врахуванням сестринського поста). Для педіатричної практики у відділеннях АІТ доцільно змішаний тип розміщення, при якому більшість ліжок повинні бути відсунуті від стін, палати мають бути просторі, щоб в них легко можна було пересувати апаратуру, каталки. Ліжка розміщені так, щоб до них був підхід з чотирьох сторін.

Loading...

 
 

Цікаве