WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах. особливості перебігу інфекційних хвороб у дітей раннього віку. ВІЛ-інфекція: епідеміологія, кл - Реферат

Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах. особливості перебігу інфекційних хвороб у дітей раннього віку. ВІЛ-інфекція: епідеміологія, кл - Реферат

Про розвиток церебральної форми свідчать частий або постійний біль голови, зміна поведінки, дезорієнтація в часі та просторі, ослаблення пам'яті, апатія, прояви різноманітної вогнищевої неврологічної симптоматики. У дітей відмічається затримка психомоторного розвитку з переходом в деменцію. У пізній стадії настає потьмарення свідомості аж до коми, приєднуються тонічні та клонічні корчі.

Легенева форма СНІДу характеризується розвитком пневмонії. У країнах Західної Європи найчастіше виявляється пневмонія пневмоцистної етіології. Її частота досягає 60%. Під час клінічного обстеження виявляють болі в грудях, кашель, задишку, гарячку з рясним потовиділенням, сухі та вологі хрипи в легенях. Перебіг хвороби тяжкий, нерідко блискавичний. Прогноз щодо життя може бути несприятливим. Крім пневмоцист, пневмонію можуть викликати різні види бактерій (стафілококи, легіонели), віруси (герпесу, цитомегалії), гриби, часто у поєднанні. В Україні пневмоцистне запалення легень діагностуєтся значно рідше, ніж бактерійні або вірусні пневмонії, що ускладнюють СНІД.

Кишкова форма протікає з тяжкою діареєю. У 60% хворих пронос обумовлений найпростішими, головним чином криптоспоридіями. У природі, як відомо, вони викликають переважно захворювання телят, поросят, птиці. Криптоспоридіоз у людей, котрі не мають СНІДу, трапляється дуже рідко.

Дисемінована форма зустрічається найчастіше у тропіках і субтропіках. Вона характеризується розвитком туберкульозу легень та інших органів, спричиненого мікобактеріями пташиного типу, які у звичайних умовах патологічний процес у людини не викликають. Перебіг атипового мікобактеріозу тяжкий, зі стійкою гарячкою, ознаками ураження різних органів і швидким схудненням.

Неопластична форма СНІДу найчастіше зв'язана з розвитком саркоми Капоші, рідше – лімфоми мозку та злоякісних пухлин іншої локалізації.

Як відомо, саркому Капоші описано ще в минулому столітті. Це злоякісне пухлинне захворювання ретикулогістіоцитарної системи з переважним ураженням шкіри, рідше слизових оболонок ротової порожнини, шлунка й кишок. При ній з'являються темнокоричневі плями, вузли і бляшки з крововиливами. Розміри плям не перевищують 5 см. Класична саркома Капоші виникає зрідка у літніх людей, переважно на підошвах і гомілках, не виразкується і дуже рідко метастазує у внутрішні органи, а тому має відносно доброякісний перебіг.

У хворих на СНІД саркома Капоші має такі особливості:

1) уражає осіб молодого і середнього віку;

2) первинні елементи з'являються на голові і тулубі;

3) висипання нагноюються і виразкуються;

4) саркома метастазує у внутрішні органи, тобто дійсно має доброякісний перебіг;

5) захворювання відзначається високою летальністю, тривалість життя хворих

частіше не перевищує 1,5 року.

Для дітей, хворих на СНІД, у порівнянні з дорослими характерна висока частота тяжких бактеріальних інфекцій з розвитком сепсису, пневмоній, менінгіту, абсцесів, синуїту, отиту, що, вірогідно, обумовлено слабким виробленням антитіл. Із запального вогнища виділяють такі мікроорганізми, як пневмококи, стафілококи, гемолітична паличка, ешеріхії, клебсієли, кандиди, менінгококи, сальмонели.

У випадку внутрішньоутробного зараження у дитини напершому році життя можна спостерігати характерні зміни розвитку: мікроцефалію, квадратне чоло, плоский ніс, витрішкуватись, блакитний колір склер, малу масу і довжину тіла при народженні.

Прогресуюча енцефалопатія ускладнюється паралічами. Часто виникає інтерстиціальний лімфоїдний пневмоніт, не зв'язаний з приєднанням опортуністичної інфекції. Привертають увагу слабкий монотонний плач, загальне пригнічення, обширна піодермія, пліснявка.

Новонароджені зі СНІДом страждають гіпотрофією і частим інфекційними захворюваннями, погано розвиваються. Може приєднатись паротит, що невластиво цій віковій групі. У крові часто виявляють анемію, тромбоцито- і лімфопенію. Остання у дітей виражена менше, ніж у дорослих.

У 1993 році Центр контролю за захворюваннями (США) запропонував класифікацію ВІЛ-інфекції з урахуванням рівня СD4 Т-лімфоцитів у крові хворого (табл.2). Згідно з цією класифікацією, діагноз СНІДу можна поставити лише в тому випадку, коли вміст СD4-лімфоцитів нижчий 200 в 1 мкл крові.

Класифікація ВІЛ-інфекції, запропонована Центром контролю за захворюваннями (США, 1993 р.)

Таблиця 2

Рівень СD4

Т-клітин, в 1мкл

Класичні категорії

А. Безсимптомна, гостра ВІЛ-інфекція або периферична генералізована лімфаденопатія

В. Маніфестація, але не А і не С

С. СНІД – індикаторні стани

> 500

200-499

< 200

А1

А2

А3

В1

В2

В3

С1

С2

С3

До категорії А належать серопозитивні особи з безсимптомним перебігом ВІЛ-інфекції, гострою первинною інфекцією або з периферичною генералізованою лімфаденопатію. Категорія В об'єднує такі різні патологічні стани: бацилярний ангіоматоз, кандидомікоз ротоглотки, рецидивуючий кандидозний вульвовагініт, цервікальні дисплазію і карциному, волосисту лейкоплакію язика, лістеріоз, один або два епізоди оперезуючого герпесу, синдроми гарячки і діареї, які тривають понад місяць, ідіопатичну пурпуру, запальні процеси органів малого таза, периферичну нейропатію.

Категорія С-власне СНІД, тобто його фінальна стадія.

КРИТЕРІЇ ДІАГНОЗУ. Діагностика ВІЛ-інфекції, у тому числі СНІДу, - дуже складне і відповідальне завдання. Гіпердіагностика не допустима, адже повідомлення про зараження може викликати у потерпілого шокову реакцію, крайній ступінь відчаю з втратою самоконтролю. Відомі самогубства осіб, у яких діагностовано СНІД. Траплялись випадки, коли після такого вчинку при патологічному дослідженні наявність СНІДу відкидалась.

Важливим критерієм діагностики є епідеміологічний анамнез. Дуже підозрілими на можливість ураження ВІЛом є гомосексуалізм, наркоманія, проституція, статеві зв'язки з приїжджими із США, країн Тропічної Африки, Карибського басейну та Західної Європи, тобто з тих регіонів, де високій рівень інфікування населення. Крім того, треба ретельно зібрати парентеральний анамнез так, як це роблять при гепатитах В,С і Д. Особливої уваги дані про переливання крові та її препаратів, оперативні втручання, трансплантацію органів, інструментальні дослідження.

До найважливіших клінічних критеріїв діагнозу СНІДу треба віднести лімфаденопатію, значну втрату маси тіла, стійку діарею і затяжну гарячкову реакцію, тобто такі, що тривають понад місяць.

Найлегше визначити наявність антитіл до вірусу імунодефіциту. Вони виявляються майже у всіх інфікованих вже через місяць після зараження.

Для обстеження населення на наявність антитіл користуються переважно методами імуноферментного аналізу (ІФА) та імуноблотингу. Суть імуноферментного методу полягає у визначенні антитіл до ВІЛу в реакції з його антигеном на твердофазовому носієві. У позитивних випадках утворюється імунний комплекс, який виявляють за допомогою специфічного імуноглобуліну, зв'язаного з пероксидазою або іншим ферментом. Індикатором є зміна кольору субстрату, який додатково вносять у систему.

Метод імуноблотингу менш чутливий, але високоспецифічний. Він полягає у фракціонуванні білків ВІЛ у за допомогою електорфорезу з наступною індикацією отриманих фракцій імуноферментним аналізом. Позитивна реакція проявляється у вигляді забарвлених смужок на нітроцелюозному папері. Результат імуноблотингу вважається позитивним при виявленні у хворого антитіл до 4-х вірусних білків і більше (gp 120,gp 41, p24, p18 та інші). Отже імуноблотинг дає змогу виявити антитіла до структурних білків ВІЛу. Останнім часом замість імуноблотингу в деяких лабораторіях почали використовувати метод радіоімунопреципітації, яким також виявляють сироваткові антитіла до структурних білків ВІЛу. Метод радіоімунопреципитації вважається специфічним, ніж імуноблотинг, але й він, складний у виконанні та дорогий.

У практичних умовах діють таким чином. Всіх, кого треба, обстежують за допомогою імуноферментного методу. Для дослідження беруть 5 мл крові в стерильну пробірку або в пеніциліновий флакон, закривають корком і ставлять у холодильник при температурі +2 - +4С. Після утворення згустку відсмоктують сироватку в такій же стерильний посуд. Матеріал направляють не пізніше 1-3 діб у місцеву лабораторію діагностики ВІЛ-інфекції.

Якщо виявляють антитіла до ВІЛу або сумнівний результат ІФА, то у цього ж пацієнта повторно беруть такуж порцію крові і знову досліджують за допомогою імуноферментного методу.

Остаточний діагноз ставить компетентна комісія.

Непрямим свідченням про імунодефіцитний стан організму може бути внутрішньошкірна проба – мультитест з сімома розповсюдженими алергенами. Як правило, у хворих спостерігається алергія, а в здорових осіб – завжди декілька позитивних проб. Загальний аналіз крові вказує на зниження кількості лімфоцитів, лейкоцитів.

З метою виявлення імунодефіцитного стану у конкретної особи визначають кількість субпопуляцій Т-лімфоцитів у периферичній крові, зокрема співвідношення СD4: СD8, тобто Т-хелперів до Т-супресорів. Але такій діагностичний підхід менш інформативний, ніж дослідження крові на присутність антитіл до ВІЛу.

ЛІКУВАННЯ. На сьогодня ще немає засобів, якими можна б було вилікувати людину від ВІЛ-інфекції взагалі та від СНІДу зокрема. Проте вдалося винайти препарати, які гальмують розвиток хвороби і завдяки цьому продовжують тривалість життя потерпілого. Кращим препаратом є азидотимідин (АЗТ), його комерційні назви – ретовір, зудовудин, тимозид (табл.3).

Loading...

 
 

Цікаве