WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах. особливості перебігу інфекційних хвороб у дітей раннього віку. ВІЛ-інфекція: епідеміологія, кл - Реферат

Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах. особливості перебігу інфекційних хвороб у дітей раннього віку. ВІЛ-інфекція: епідеміологія, кл - Реферат

Лекція

Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах. особливості перебігу інфекційних хвороб у дітей раннього віку.ВІЛ-інфекція: епідеміологія, клініка, діагностика, терапія та профілактика. вроджена віл-інфекція

МЕТА: удосконалити знання лікарів-педіатрів з питань сучасних методів діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції у дітей.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

  1. Вступ. Особливості імунної відповіді при інфекційних процесах.

  2. Етіологія та епідеміологія ВІЛ-інфекції.

  3. Патогенез ВІЛ-інфекції.

  4. Клініко-параклінічні методи діагностики ВІЛ-інфекції.

  5. Сучасні методи лікування ВІЛ-інфекції.

  6. Профілактика та протиепідемічні заходи при ВІЛ- інфекції.

Ключеві слова: ВІЛ-інфекція, Т-лімфоцити, пандемія, макрофаг, імунодефіцит, лімфаденопатія, лімфопенія.

Дитячий організм не можна розглядати як організм дорослого в мініатюрі. Реакція новонародженого на дію інфекційного агента принципово відрізняється від такою ж у дітей старшого віку і у дорослих. Ця своєрідність визначається фізіологічною незрілістю всіх компонентів, які забезпечують як неспецифічний захист організму так і специфічну реактивність при зустрічі з інфекційним агентом. Серед неспецифічних факторів захисту важливе значення має фагоцитоз. Розрізняють дві фагоцитуючі популяції клітин: мікрофагоцити і тканинні макрофаги. Мікрофагами являються нейтрофіли, а макрофагами – моноцити. Система фагоцитозу може бути генетично дефектною, а крім цього, ряд мікроорганізмів, такі як клебсієла, пневмокок, гемофільна паличка і ін. взагалі не піддаються завершеному фагоцитозу. В цих випадках протікання хвороби може бути особливо тяжким із розвитком деструктивних процесів або сепсису.

Комплемент – система сироваткових білків, які здійснюють лізис сенсибілізованих антитілами клітинних антигенів, що зумовлюють реакцію імунного приліпання, приймає участь в опсонізації бактерій, вірусів, пришвидшуючи їх фагоцитоз.

Пропердін – білок сироватки крові, один з компонентів пропердинової системи. Разом з комплементом підсилює фагоцитоз бактерій та інших чужерідних частинок, які приймають участь в лізисі клітин і розвитку запальних реакцій.

Лізоцим – фермент, руйнуючий мукополісахариди бактеріальних оболонок і тим самим, створюючий антибактеріальний бар'єр в організмі.

Інтерферон – низькомолекулярний білок з пртивірусними властивостями, виробляється клітинами організму, інфікованим вірусом. Противірусна дія інтерферону проявляється на внутрішньоклітинному етапі репродукції віруса. Здатність до інтерфероноутворення є генетично детермінованою і передається по спадковості, вона суттєво залежить від віку. Процес утворення інтерферону розпочинається вже у вхідних воротах інфекції. Тому результат зустрічі мікро- і макроорганізму в певній мірі буде залежати від активності інтерфероногенезу вже на ранніх етапах інфекційного процесу. Поряд з противірусною дією, інтерферон пригнічує внутрішньоклітинне розмноження малярійних плазмодіїв, хламідій, рикетсій.

Специфічні імунологічні реакції, пов'язані насамперед з Т- і В-системою імунітету імунологічної компетентності клони лімфоїдних клітин досягають в різий час. Раніше всіх з'являється здатність до імунної відповіді на антигени вірусів, джгутиковий антиген сальмонел, антиген стафілокока. Про стан специфічного імунологічного реагування прийнято судити по вмісту в сироватці крові імуноглобулінів різних класів (G, A, M, E, D).

При клітинному імунодефіциті діти частіше страждають генералізованим кандидозом, цитомегалією, герпетичною інфекцією. Дефіцит Іg А клінічно проявляється частими ГРЗ і кишковими інфекціями.

Тотальний імунодефіцит проявляється при'єднанням генералізованих бактеріальних інфекцій.

При багатьох інфекційних хворобах у дітей раннього віку часто виникають тяжкі порушенння обміну речовин, що суттєво змінює клінічні прояви і погіршує прогноз.

ВІЛ-інфекція – недавно відкрита вірусна хвороба людини, що передається переважно статевим і парентеральним шляхами й характеризується багаторічною персистенцією збудника. Уражаючи тимус-залежну систему імунітету викликає клінічно виражену форму – синдром набутого імунодефіциту (СНІД, АІDS), який проявляється лімфаденопатією, вираженою інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань та закінчується смертю.

Історія відкриття. Вивчення ВІЛ-інфекції почалось взимку 1981 року з розпізнання СНІДу як нової інфекційної хвороби. Спеціальні дослідження показали, що у хворих серйозно страждає імунна система – різко ослабляється клітинний імунітет. З легкої руки журналістів хворобу назвали синдромом набутого імунодефіциту. Така назва є невдалою, тому що хворий нічого доброго не набуває, а навпаки втрачає імунітет. До того ж у переважної більшості заражених спостерігається довготривале вірусоносійство без ознак ураження клітинного імунітету. Сам синдром набутого імунодефіциту належить до поліетіологічних станів, тобто може викликатись різними факторами, а не лише вірусом СНІДу. Тому для позначення цієї патології все частіше вживають термін "ВІЛ-інфекція" (ВІЛ - вірус імунодефіциту людини).

Етіологія. Відкриття збудника пов'язане з дослідженнями, що були виконані в Пастерівському інституті (Франція) під керівництвом професора Дюка Монтан'є і в Національному інституті раку (США) групою Роберта Галло.

Розрізняють два основні типи збудника – віруси імунодефіциту людини 1 та 2 типу (ВІЛ-1 і ВІЛ-2). Перший розповсюджений у всіх країнах світу, другий переважно в Західній Африці, але вже виявляється в різних країнах Європи й Америки. Збудник містить РНК і належить до родини лімфотропних ретровірусів, спроможних викликати імунодепресивні та неопластичні захворювання людини і тварин після тривалої латенції. У ретровірусів спадкова інформація записана в РНК, а в уражених клітинах людини – в формі ДНК. Подібне можливе завдяки існуванню зворотньої транскрипції у життєвому циклі цих вірусів, тобто здатність синтезувати ДНК на матриці РНК. Відає зворотньою транскрипцією вірусний фермент – ревертаза. Звідси й назва ретровірусів (лат. retro –назад, зворотньо).

ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56 С він гине до 30 хв., а при 100 С – зразу ж. На нього згубно діють ефір, ацетон, 70% етиловий спирт, 0,2% розчин гіпохлориду натрію, інші дезінфікуючи розчини.

Епідеміологія. ВІЛ-інфекція належить до антропонозів. Джерелом є хвора людина або вірусоносій. Хворі заразні протягом всього життя. Максимальна трвалість вірусоносійства ще не встановлена, але вже добре відомо, що число серопозитивних (інфікованих вірусом) у багато разів перевищує число хворих на СНІД. Інфікований стає заразним досить швидко, нерідко через 1-2 тижня після зараження. Таким він залишається до кінця життя.

Вірус в організмі людини виявляється найчастіше у крові, спермі та цервікальному секреті. Природним шляхом у великій кількості він виділяється із спермою, куди потрапляє з лімфоцитами. Збудник передається (1) при статевому контакті, (2) парентеральним шляхом і (3) трансплантацією або під час пологів.

Останнім часом набирає значення потенційна небезпека зараження жінок при штучному заплідненні, якщо сперму отримано від інфікованого донора.

У деяких країнах друге місце за частотою зайняв парентеральний шлях зараження. Найчастіше він реалізується при внутрішньовенному введенні наркотиків. Вірус передається нерідко при переливанні інфікованої донорської крові та її препаратів, пересадці органів, також при користуванні забрудненими кров'ю медичними інструментами, якими порушується цілість шкіри і слизових оболонок. У таких випадках СНІД можна розцінювати як ятрогенну інфекцію. Трапляються внутрішньолікарняні спалахи ВІЛ-інфекції.

У США і країнах Західної Європи діти складають 1,5-10% всіх хворих, половина з них є грудного віку. За даними американських вчених, вірогідність внутрішньоутробної передачі вірусу імунодефіциту досягає 20-40%. Найчастіше плід заражається в останньому триместрі. Решта дітей отримують вірус під час пологів внаслідок травматизації тканин або при годуванні грудним молоком, чому сприяє попадання у молоко матері її крові.

До парентерального шляху зараження треба також віднести передачу вірусу при ритуальних процедурах, що зв'язані з пораненням (обрізання, видалення клітора, татуювання) .

Треба врахувати професійний ризик зараження.Число медичних працівників, які заразились при обслуговуванні хворих на ВІЛ-інфекцію, у світі продовжує збільшуватись.

Досі немає достовірних даних про побутове зараження вірусом імунодефіциту людини. Теоретично, одначе, припускають, що факторами передачі можуть стати такі побутові речі, як бритва, ножниці, зубна щітка, на які потрапила інфікована кров. Якщо таким інструментом поріжеться інша людина, то вона може заразитись.

На підставі сказаного можна зробити висновок, що до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛом належать такі особи:

  1. Гомо- і бісексуалісти.

  2. Наркомани, які вводять собі наркотики в/в.

  3. Рецепієнти крові, її препаратів і органів.

  4. Повії та інші особи, які проводять безладне статеве життя.

  5. Хворі на венеричні хвороби та вірусні гепатити В,С, Д.

  6. Діти, матері яких носії ВІЛу.

Залежно від часу розповсюдження розрізняють три зони сучасної пандемії ВІЛ-інфекції. До першої належать Центральна Африка і Карибський басейн, які характеризуються передачею вірусу переважно при гетеросексуальних контактах. Друга зона охоплює Північну Америку, Західну Європу, Австралію й Океанію, де вірус циркулює переважно серед гомосексуалістів і наркоманів. Третя зона розповсюджується на Східну Європу та Азію, в тому числі на Україну. Тут епідемія СНІДу лише розпочалась, але темпи її різко зростають. Так, в Індії число хворих у першій половині 1990-их років зросло в 71 раз. Таїланд у 1990 році займав 57-ме місце у світі, а в 1996- вже п'яте.

За орієнтовними оцінками ВООЗ, вірусом СНІДу заражено понад 20 мільйонів людей. Вірусоносії і хворі на СНІД виявлені в 160 країнах.

Згідно з офіційними даними, загальна кількість захворілих досягає 3 мільйонів. Проте спеціалісти твердять, що ця цифра дуже знижена, тому що виявити вдається тільки частину хворих, не в усіх країнах налагоджена реєстрація інфікованих.

Loading...

 
 

Цікаве