WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні підходи до гемотерапії у педіатричній практиці. ДВЗ-синдром: патогенез, клініка, діагностика, тактика лікування - Лекція

Сучасні підходи до гемотерапії у педіатричній практиці. ДВЗ-синдром: патогенез, клініка, діагностика, тактика лікування - Лекція

Лекція

Сучасні підходи до гемотерапії у педіатричній практиці. ДВЗ-синдром: патогенез, клініка, діагностика, тактика лікування

МЕТА: удосконалити знання лікарів-інтернів з питань трансфузії компонентів крові у педіатричній практиці, діагностики, профілактики та лікування ДВЗ-синдрому у дітей.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

  1. Вступ.

    1. Проблеми гемотрансфузії у педіатричній практиці.

    2. Особливості гемотрансфузій у педіатричній практиці.

  1. Переливання компонентів крові:

  • еритроцитарної маси;

  • тромбоцитарної маси;

  • концентрату лейкоцитів;

  • плазми;

  • методи переливання крові та її компонентів.

  1. Реакції та ускладнення при переливанні компонентів крові.

  2. Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові: причини, патогенез, клініка, діагностика, лікування.

Ключові слова: трансфузіологія, компоненти крові, система гомеостазу, терапія.

Трансфузіологія, як наука про переливання крові, пройшла довгий та складний шлях свого розвитку, на якому залежно від розвитку та успіху суміжних областей знань багато чого змінилося:

  • відкриття методів стабілізації крові;

  • групи крові, резус-фактор, що дало змогу зберегти життя людям гострими та токсичними крововтратами;

  • в результаті цього у практичній медицині різко розширились показання до гемотрансфузії у різних галузях. Не оправдані гемотрансфузії з метою стимуляції, дезинтоксикації, парентерального харчування. При цьому не тільки немає лікувального ефекту, але часто і небезпечно:

  • хворий отримує крім еритроцитів небажані і непотрібні для нього лейкоцити, тромбоцити, білки, інші компоненти;

  • ізоантитіла, антигени, що зумовлює аллоімунізацію з утворенням антитіл, що є причиною посттрансфузійних реакцій;

  • останнє складає небезпеку і для наступного покоління при необхідності геморагічних трансфузій (переливання дівчаткам резус-несумісної крові).

Досягнення останніх десятиліть в галузі консервації і фракціювання крові на компоненти, поглиблене вивчення функції клітин крові, позитивний клінічний досвід лікувального застосування гемотрансфузій показало, що положення про переливання цільної крові як "провідний метод гемотерапії і має різнобічну дію" є невірним. Тому зараз у лікувальній практиці прийнята тактика компонентної гемотерапії (табл. №1).

Таблиця № 1

Класифікація гемотрансфузійних середовищ і кровозамінників

Консервована кров

Клітинні компоненти

Плазма

Препарати плазми

"Модифікована кров"

Еритроцитарна маса

Еритроцитарна завись

Еритроцитана маса,

збіднена лейкоцитами і тромбоцитами

Еритроцитарна маса розморожена і відмита

Концентрат тромбоцитів

Концентрат лейкоцитів

Плазма нативна

Плазма свіжозаморожена

Плазма антигемофільна

Плазма імунна

Плазма антистафілококова

Плазма ліофілізована

Комплексної дії:

  • альбумін (5,10,20% р-н)

  • протеїн

Гемостатичної дії:

  • кріопреципітат

  • концентрат V фактора

  • концентрат VІІ фактора

  • концентрат VІІІ фактора

  • концентрат Х фактора

  • концентрат ХІ фактора

  • концентрат ХІІ фактора

  • протромбіновий комплекс (PPSB, РСС)

  • фібриноген (фактор І)

  • фібринолізин

  • тромбін

  • гемостатична губка

  • гемостатичний клей

Імунологічної дії:

  • гамма-глобулін

  • імуноглобуліни: антирезусний (RhоD), імуноглобулін для в/в введення, антистафілококовий, проти правця

Таблиця № 2

Кровозамінники

Препарати гемодинамічної, протишокової, реологічної дії і для поповнення ОЦК

Препарати дезінтоксикацій-ної дії

Препарати для парентерального харчування

Регулятори водно-сольової та кислотно-лужної рівноваги

  • Розчини декстрана (поліглюкін, поліглюсоль, реополіглюкін, поліфер, рондекс, макродекс).

  • Реоглюман,полі-оксидін, полівісолін.

  • Гідрооксиетил-крахмал (волекам, полівер, інфукол, лонгастерил).

  • Розчини желатину (желатиноль, гемжель, плазмажель).

  • Розчини сольові- (рінгерлактат, лактасоль, ін.)

  • Гемодез (неогемодез), гемодез-Н, неокомпенсан

  • Полідез, глюконеодез, ентеродез, лактопротеїн

  • Гемодез (неогемодез), гемодез-Н, неокомпенсан

  • Полідез, глюконеодез, ентеродез, лактопротеїн

  • Білкові гідролізати (гідролізат казеїну, гідролізин, фібриносол, амінопептид, амікін, амінозол, аміген, амінокровін ).

  • Амінокислотні суміші (поліамін, альвезін, амінофузін, аміностеріл, нефрамін).

  • Жирові емульсії (ліпофундин, інтраліпід, ліповенол).

  • Розчини цукрів (глюкоза, комбістеріл, глюкостеріл).

  • Сольові розчини (хлорид натрію, глюкоза, лактасал, мафусол, лактопротеїн, розчин Гартмана, Рінгер-лактат.

  • Розчини "дісоль", "трисоль", "ацесоль", "квартасоль", трисамін, димефосфон, ін.

Диференційоване використання клітинних компонентів крові, білків плазми залежно від дефіциту того чи іншого компоненту дає можливість кращого ефекту з одного боку, а з другого – використовувати кров як сировину для виготовлення багатьох лікарських середників.

Особливо важлива роль компонентної гемотерапії у педіатрії.

Показання до переливання крові у дітей повинні визначатися з особливою увагою, щоб забезпечити оптимальний ефект: перевагу лікувального ефекту над ризиком трансфузії з метою запобігти неоправданій трансфузії, оскільки останні м.б. причиною небажаних ускладнень або реакцій з боку дитини в період лікування або майбутньому.

Основні правила гемотрансфузії.

  1. Переливання компонентів крові тільки сумісних по групових антигенах, резус-фактору донора і реципієнта.

  2. Обов'язкове проведення перед трансфузією проби на індивідуальну сумісність, біологічної проби на початку трансфузії.

  3. У випадку реакції у хворого на трансфузію необхідно провести індивідуальний підбір донорської крові.

  4. Перед трансфузією обов'язково перевірити групу крові та резус-фактор – приналежність донора та реципієнта (лікарська маніпуляція).

  5. Гемотрансфузію компонентів крові виконує лікуючий лікар, лікар пункту переливання крові, спеціально підготовлена медсестра.

Проведення трансфузійної терапії у дітей ґрунтується перш за все на морфо-функціональних особливостях дитячого організму, особливостях розвитку патологічного процесу у дітей різних вікових груп.

  • Перш за все це різні вікові норми і патологічні відхилення – це показники крові, кровотворення, гемодинаміки, дихання, температури, ваги, ОЦК, які вимагають розрахунку дози і темпу трансфузії.

  • Схильність до гіпотермії, підвищеного метаболізму (водно-електролітні порушення, ацидоз, гіпоглікемія), гіпоксія, артеріальна гіпотензія, порушення серцево-судинної діяльності.

  • Дозування трансфузійних середників проводиться з урахування віку, маси тіла.

  • Малий діаметр периферійних судин.

  • Малий об'єм трансфузій.

  • Непропорційно велика поверхня тіла у новонароджених і дітей раннього віку. Необхідність регуляції температури трансфузійних середників і балансу рідини.

  • Підвищена потреба в рідині і енергетичних ресурсах в зв'язку з інтенсивним ростом і великою потребою в рідині і енергії. Добова потреба в рідині у новонародженої дитини складає 150 мл/кг м.т., у дитини 4-6 років – 100 мл/кг (у дорослих – 50 мл/кг). Стан гідратації має надзвичайно велике значення у проведенні трансфузійної терапії. Загальний об'єм води у дітей (особливо у новонароджених) вищий, ніж у дорослих (70-80% проти 60%). Розподіл поза- і внутрішньоклітинної рідини по відношенню до маси тіла також відрізняється від дорослих. В міру росту дитини відбувається перерозподіл води в організмі. На першому році життя дитини спостерігається швидке зниження співвідношення води до маси тіла – із 75% при народженні, до 70% - 6 місяців і 60% - до кінця першого року життя. У новонароджених і дітей раннього віку велика доля позаклітинної рідини.

  • Остання визначає схильність до дегідратації. Зміна маси тіла - дуже чутливий об'єктивний критерій коливання балансу рідини в організмі дитини. При цьому необхідно слідкувати, щоб слизові оболонки дитини були вологими, очі не запалими, тургор тканин був достатнім. Об'єм крові у дитини 75-100 мл/кг маси тіла (у доношених ~ 85 мл/кг, у недоношених - ~ 100 мл/кг).

  • При крововтраті (10% від об'єму крові): знижена здатність компенсації гіповолемії, зниження ударного об'єму серця без збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення резистентності периферійних судин приводять до погіршення перфузії тканин, зниження їх оксигенації і метаболічного ацидозу. Тому 10% зменшення об'єму крові в результаті взяття лабораторних проб (особливо у новонароджених) вимагає обов'язкового заміщення в результаті розвитку ятрогенної анемії.

  • Незрілість функції нирок, низька концентраційна функція, метаболічна нестабільність в перші місяці життя дитини м.б. причиною порушеної екскреції калію, кальцію, ацидозу, що необхідно врахувати при проведенні трансфузій.

  • Незрілість кісткового мозку у новонароджених – уповільнена реакція на анемію. Так гемоліз викликає ретикулоцитарну відповідь у старших дітей і дорослих на 4-6 дні, а у новонароджених відповідь м.б. на протязі 2-3-го тижня або виражена дуже слабо.

  • Незрілість клітинної і гуморальної ланок імунітету у новонароджених і дітей раннього віку вимагає спеціальних заходів, зокрема опромінення крові і її компонентів, особливо у маловагових, недоношених новонароджених із септичними ускладненнями.

  • Основними проявами посттрансфузійних реакцій у дітей є "вітальні " ознаки – пульс, АТ, частота дихання.

  • У дітей раннього віку показники нижньої границі нормальних величин Hb, Ht нижчі, ніж у дорослих: Hb 110 г/л, Ht 36%. Це пояснюється вищим рівнем 2,3 –ДФГ, Р50 в еритроцитах і зниженою спорідненістю до кисню.

Loading...

 
 

Цікаве