WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Кардити: сучасні погляди на патогенез. Клінічні варіанти. діагностика. Лікування. кардіомопатії: клініко-параклінічна діагностика. Лікування - Лекція

Кардити: сучасні погляди на патогенез. Клінічні варіанти. діагностика. Лікування. кардіомопатії: клініко-параклінічна діагностика. Лікування - Лекція

Дітям із бактеріальними, вірусно-бактеріальними кардитами призначають антибіотики: перші 10 днів – бензилпеніцилін, надалі круглорічна біциліно-5-терапія один раз в 3 тижні. У випадку тяжкого перебігу використовуємо антибактеріальні препарати широкого спектру дії, з урахуванням антибіотикограми.

Основою патогенетичної терапії є нестероїдні протизапальні препарати, в першу чергу препарати нової генерації - інгібітори циклооксигенази-2 (мелоксикам, німесулід). У випадку загрози затяжного перебігу гострого або підгострого кардиту, хронізації процесу, назначаємо похідні хінолонового ряду (делагіл, плаквеніл), які пригнічують аутоімунний процес і пов'язане з ним запалення (переважно фазу альтерації). При цьому, як і при хронічних кардитах їх призначають разом із протизапальними препаратами ( вольтарен, бруфен, німесулід). Терапевтичний ефект делагілу і плаквенілу розвивається через 2-3 тижні від початку лікування. Початкова лікувальна доза складає 5-10 мг/кг м.т. один раз всередину на протязі 2-6 міс. з наступним переходом на підтримуючі дози – 3-5-мг/кг м.т.

При лікуванні кардитів різного генезу високо ефективні препарати системної ензимотерпаії, яким властиві імуномоделююча, протизапальна дія.

Для нормалізації іонного балансу міокарду, лікування і профілактики екстрасистолій використовуємо препарати калію (калію хлорид, панангін, аспаркам, оротата калію). Останній має анаболічний ефект. В гострий період вводять внутрішньовенно (калію хлорид, панангін) ( у складі калій – інсулін - глюкозові суміші), надалі переходять на пероральне застосування.

Одночасно з препаратами калію використовуємо препарати, які сприятливо впливають на обмінні і енергентичні процеси в міокарді: вітамінні і невітамінні Ко-фактори (вітаміни: тіамін, фосфотіамін, пантотенова кислота, піридоксин, піридоксальфосфат, фолієва кислота, пангамова кислота, рибоксин, актовегін, неотон). Курс лікування цими препаратами 1-1,5 міс., повторний – через 2-3 міс. перерви.

У гострий період кардиту, особливо у дітей раннього віку, часто постає питання про лікування серцевої недостатності. При цьому призначаємо серцеві глікозиди (СГ) індивідуально: підбирають дозу насичення і підтримуючу, тип насичення, шляхи введення препарату. При клінічних проявах серцевої недостатності з тахікардією використовуємо СГ з ваготропним ефектом (дигоксин, кордигіт). У випадку нормальної частоти пульсу та брадикардії перевагу віддають СГ з малим вагусним ефктом, зокрема ізоланіду, корглюкону, адонісу. При цьому використовують малі дози при повільній дигіталізації. Це пов'язано із зниженою толерантністю до СГ і розвитком дигіталісної інтоксикації через гіпокаліємію та ураження субендокардіальних віддлів серця. Позитивний клінічний ефект визначається зміненням або зникненням симптомів серцевої недостатності.

Сечогінні препарати призначають дітям з кардитом із ІІ-ІІІ ступенем серцевої недостатності. Як правило, використовуємо калій-зберігаючі препарати – верошпірон, тріампур, тріамптерин. Хворим із ІІ-А ст. серцевої недостатності призначають верошпірон (5-6 мг/кг м.т.д.д.), хворим із ІІ-Б-ІІІ ст. – паренетерально фурасемід (2-4 мг/кг м.т.д.д.) разом із верошпіроном.

Дітям з кардитом і проявами серецево-судинної недостатності на ранніх стадіях призначаємо дипіридамол (курантіл) по 3-5 мг/кг м.т.д.д. (дезагрегант, розширяє коронарні судини). Тому показаний дітям з кардіалгіями. Дітям при серцевій недостатності ІІ-Б-ІІІ ст. паралельно з курантілом назначаємо гепарин під контролем коагулограми і часу згортання крові по Лі-Уайт.

Хворим з рефрактерною серцевою недостатністю (особливо при хронічних кардитах), назначаємо препарати, які зменшують гемодинамічне навантаження на серце – периферичні вазодилятатори. Є три групи таких препаратів: венозні (нітрати), артеріальні (апресин, фентоламін) і вазодилятатори змішаної дії (натрію нітропрусид, празозин). Найчастіше використовуємо фентоламін 2-3 мг/кг м.т.д.д..

У випадку порушень ритму і провідності проводимо відповідну терапію, що висвітлено в окремій лекції.

Дітям з природженим кардитом і рефрактерною серцевою недостатністю до терапії додаємо обзидан (анаприлін) 0,5-0,7 мг/кг м.т.д.д. протягом тривалого часу. При пізніх природжених кардитах комплексна терапія призводить до клінічного ефекту, при ранніх – практично не впливає на прояви захворювання.

При лікуванні неревматичних кардитів необхідним є певний алгоритм призначення лікарських препаратів, який полягає у застосуванні (одночасному або послідовному) препаратів, які посилюють терапевтичну дію один одного. Найчастіше одночасно використовуємо нестероїдні протизапальні з препаратами амінохінолонового ряду або стероїдами. Можна використовувати разом із СГ, вазодилятатори та антикоагулянти.

В літературі є повідомлення про ефективне використання внутрішньовенного введення імуноглобуліну.

Медикаментозне лікування неревматичного кардиту проводимо обережно, без застосування великої кількості препаратів, з урахуванням етіології, патогенезу, тяжкості і перебігу захворювання.

Дітям із легкою формою захворювання ліжковий режим призначаємо не менше, ніж на 1 місяць. При середньої важкості захворювання діти потребують ліжкового режиму 6-8 тижнів, із них перші два – стогий ліжковий режим. Розширення рухової активності відбувається під контролем детальних клініко-інструментальних досліджень. Основними критеріями при цьому є нормалізація або зменшення розмірів серця, позитивні ЕКГ-критерії. Важкі форми захворювання вимагають лікування у палаті інтенсивної терапії.

Після перенесеного кардиту діти перебувають під диспансерним спостереженням кардіолога не менш, як п'ять років. Лікар контролює протирецидивне лікування, заняття ЛФК, направляє у санаторії, дозує фізичні навантаження.

Щеплення після перенесеного кардиту проводяться індивідуально: через 2-5 років після повної нормалізації клініко-інструментальних та лабораторних показників.

Профілактика. Проведення профілактичних заходів визначається найперше можливими етіотропними чинниками розвитку кардитів. Це своєчасне й адекватне лікування вірусних респіраторних та ентеровірусних інфекцій, проведення санації вогнищ бактеріальної, насамперед стрепто-, стафілококової інфекції, особливо у дітей з несприятливим преморбідним фоном, своєчасне проведення профілактичних щеплень. При лікуванні необхідно врахувати їх чутливість до ліків, алергійний стан хворого.

Профілактичні заходи мають бути спрямовані на підвищення неспецифічних чинників захисту дитячого організму. Основні серед них: дотримання режиму дня, збалансоване харчування, фізкультура, загартування.

Необхідно проводити заходи з оздоровлення жінок до і під час вагітності, а також своєчасне лікування у разі виявлення у них різних соматичних та інфекційних захворювань.

Дітям, які часто хворіють на ГРВІ, на початку захворювання можна призначити повторні 2-3-тижневі курси лікування мефенаміновою кислотою (по 0,2-0,3 г 3-4 рази на день). Цей препарат має протизапальну, десенсибілізуючу та інтерферонногенну дію. Унаслідок протирецидивного лікування кількість повторних загострень у наш час значно зменшилась, різко знизилась кількість хворих, у яких розвинулись вади серця.

Перикардит – запалення листків перикарду і складає більшість випадків (66%) усіх його захворювань. Решта його патології зумовлена незапальними ураженнями Перикардит м.б. як самостійне захворювання, однак у більшості випадків розвивається вторинно, частіше у дітей раннього віку, визначаючи при цьому тяжкість захворювання, прогноз (СЧВ – 50%, бактеріальні деструкції легень - 6-16 %, гострий гематогенний остеомієліт – 5%). При житті перикардит діагностують тільки у 1% випадків у дітей з патологією серцево-судинної системи, а за даними аутопсії – у 5-6 % випадків.

Етіологія уражень перикарду дуже різноманітна. Виділяємо інфекційні і неінфекційні перикардити, інколи причина захворювання залишається невідома (ідіопатичні перикардити). Серед інфекційних причин переважають віруси, бактерії, рідко гриби. Частіше запальні зміни в перикарді зумовлені патогенними штамами стафілококу при бактеріальній деструкції легень, остеомієліті. Рідше збудниками перикарду є пневмококи, менінгококи, казуїстично рідко – мікобактерії туберкульозу, хоча роль останніх в ці роки зросла. Перикардит діагностуємо при важкому перебігу грипу, інфекційного мононуклеозу, ентеровірусної інфекції, після вакцинації.

Loading...

 
 

Цікаве