WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сторонні тіла лор-органів, гострий стенозувальний ларинготрахеїт (несправжній круп), гострий стеноз гортані - Лекція

Сторонні тіла лор-органів, гострий стенозувальний ларинготрахеїт (несправжній круп), гострий стеноз гортані - Лекція

Розрізняють верхню, середню і нижню трахеостомію залежно від рівня розрізу трахеї по відношенню до перешийка щитоподібної залози. У дітей доцільно робити тільки нижню трахеостомію, щоб уникнути перихондриту хрящів гортані. Верхня трахеотомія полягає в розрізі кілець трахеї над перешийком щитоподібної залози. Під час середньої трахеостомії кільця трахеї розрізають на рівні перешийка щитоподібної залози. Нижня трахеостомія передбачає розріз кілець трахеї нижче перешийка щитоподібної залози.

Якщо стан хворого не дозволяє виконати нижню трахеостомію, то проводять верхню трахеостомію, котра технічно легше виконується, особливо у старших дітей.

За екстремальної ситуації (асфіксії) трахеостомію виконати складно, бо для цього бракує часу і відповідних умов. У такому разі показана операція конікотомія, за якої розрізають конічну зв'язку. Вона міститься між щитоподібним і перснеподібним хрящами гортані. Для виконання цієї операції запропоновано різні інструменти, в тому числі спеціальний троакар з мандреном у вигляді трахеотомічної трубки, який уводять безпосередньо через м'які тканини в ділянці конічної зв'язки. Проте нині цих інструментів практично немає. Тому операцію виконують так. Положення хворого горизонтальне. Пальпаторно визначають місце розрізу м'яких тканин. Під місцевою анестезією (0,5 % розчин новокаїну), а інколи і без неї, розрізають шкіру поперечним розрізом; далі тупим способом знаходять конічну зв'язку, яка має жовтуватий колір. Її розрізають також поперечним розрізом, в який уводять трахеотомічну канюлю або трубку відповідних розмірів. Слід відмітити, що конікотомія є тимчасовим втручанням на гортані. Після відновлення дихання необхідно одразу, зробити верхню трахеостомію за всіма правилами, а розріз м'яких тканин у ділянці конікотомії зашити. Інколи замість конікотомії виконують конікокрикотомію, крикотомію і навіть тиреотомію. Після цих операцій подальша тактика так ж, як і за конікотомії.

У післяопераційний період обов'язково призначають антибіотики та іншу протизапальну терапію з метою профілактики перихондриту гортані. Шкіру навколо трахеостоми змащують цинковою маззю або пастою Лассара. Трахеостому треба доглядати, як чисту рану. Щоденно проводити стерильні перев'язки, міняти трахеотомічну трубку. У післяопераційний період можлива закупорка канюлі слизом, унаслідок чого з'являється дихальна недостатність. Тому внутрішню трубку канюлі треба періодично виймати і старанно прочищати ватою, накрученою на металевий зонд, обробляти її спиртом і знову вводити в канюлю. Якщо цього не достатньо для ліквідації дихальної недостатності, промивають дихальні шляхи і відсмоктують вміст нижче трахеотомісної трубки, бо там можуть скупчуватися кірки, слиз і згустки крові. У разі неефективності такої маніпуляції необхідно вийняти всю трубку і за допомогою значного носового розширника, а краще розширника Кілліана, оглянути просвіт трахеї і бронхів. Густий слиз, згустки крові і кірки видаляють за допомогою щипців або вати, накрученої на зонд. У трахеотомічну трубку через кожні 2-3 години рекомендується вливати по 5-6 крапель теплого ізотонічного розчину натрію хлориду. До ізотонічного розчину можна додати гідрокортизон та протеолітичні ферменти. Але останні довго застосовувати недоцільно. Призначати різні види олії, наприклад, персикову або обліпіхову, вазелінову, риб'ячий жир також недоцільно і навіть шкідливо. Шви знімають на 6-7 день..

Для відновлення дренажної функції нижніх дихальних шляхів необхідно видаляти мокротиння. Для цього в палаті створюють мікроклімат із підвищеною вологістю, періодично відсмоктують мокротиння через трахеотомічну трубку. Тому діаметр наконечника електровідсмоктувача має бути менший, ніж просвіт канюлі. Наконечники зберігають в антисептичних розчинах. Перед відсмоктуванням мокротиння необхідно зробити масаж грудної клітки, в трахеостому влити зі шприца (не піпеткою) ізотонічний розчин натрію хлориду до появи кашльового рефлексу. Процедуру відсмоктування повторюють до повного видалення патологічного вмісту. Частота відсмоктування залежить від активності запального процесу в трахеї і бронхах, а також від стану дитини.

У післяопераційний період необхідно застосувати лікувальну і дихальну гімнастику, масаж грудної клітки та раціональне харчування. Необхідно створити санітарно-гігієнічні умови в платах, де перебувають такі хворі. Необхідно вживати всіх заходів для проведення ранньої деканюляції. Вона залежить від етіологічного чинника і техніки оперативного втручання, а також загального стану організму. Довготривале канюленосіння призводить до хронічних рубцевих стенозів трахеї, хронічного бронхіту і пневмонії.

Перед деканюляцією необхідно провести клінічне обстеження хворого, а також пряму ларингоскопію, бронхоскопію, за показаннями – рентгенологічне дослідження, щоб переконатись у відсутності перешкод до деканюляції якщо ж вони є, то їх усувають. Деканюляцію доцільно проводити таким чином, щоб щодня уводити в трахеостому трубки меншого розміру аж до № 00 і № 000, закриваючи їх просвіт протягом дня. На ніч трахеотомічна трубка не закривається. Деканюляцію проводять уранці, за дитиною встановлюють індивідуальний нагляд і в разі виникнення дихальної недостатності різного ступеня уводять у трахею трахеотомічну трубку.

Гострий стеноз гортані.

Гострий стеноз гортані характеризується звуженням гортані різного ступеня, яке перешкоджає проникненню повітря в нижні дихальні шляхи. Це симптом захворювання, але його виділяють окремо, щоб підкреслити важливість і серйозність стенозу гортані для організму, і в разі несвоєчасного лікування може настати летальний кінець.

Стенози розрізняють за часом розвитку: блискавичний – розвивається протягом кількох секунд або хвилин, наприклад, аспірація великого стороннього тіла; гострий – триває протягом декількох годин або однієї доби (наприклад, опіки гортані); підгострий – розвивається протягом кількох діб (наприклад, травма гортані, дифтерія); хронічний – розвивається протягом кількох тижнів або місяців (наприклад, папіломатоз гортані); стійкий стеноз – повністю сформований стеноз, який не прогресує (наприклад, природжена мембрана гортані, рубцеві стенози гортані).

Причини гострого стенозу різноманітні. До місцевих причин належать місцеві запальні процеси в гортані, а також травми, опіки, пухлини, сторонні тіла. До загальних причин належать різні інфекційні захворювання (грип та ГРВІ, кір, кашлюк, дифтерія, скарлатина, черевний та висипний тиф); загальні захворювання (хвороби серця, легенів, нирок, алергічні захворювання).

Клінічна картина характеризується наявністю провідного симптому у вигляді інспіраторної задишки, незалежно від причини захворювання. У перебігу стенозу гортані вирізняють 4 стадії, характеристику яких наведено в підрозділі "Стенозувальний ларинготрахеїт".

Діагностика гострого стенозу гортані в переважній більшості не складна: типовий анамнез із характерним наступним утрудненням дихання, непряма і пряма ларингоскопія. Інколи гострий стеноз доводиться диференціювати з ларингоспазмом, істерією, бронхопневмонією, бронхіальною астмою.

Лікування гострого стенозу залежить від причини і стадії захворювання. За перших трьох стадій можливе застосування консервативного медикаментозного лікування, в разі його неефективності проводять інтубацію або трахеостомію. Ефективність інтубації різна. Так, у разі стенозувального ларинготрахеїту вона складає до 90%. Інтубацію проводять, як правило, в реанімаційному відділенні під загальним знеболюванням. Проте в термінальній стадії стенозу можна зробити інтубацію без наркозу, але нею треба добре володіти. Якщо немає навички інтубації гортані, в термінальній стадії ліпше виконати конікотомію, а вже в стадії компенсації дихання зробити верхню, але не нижню трахеостомію.

Loading...

 
 

Цікаве