WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні погляди на патогенез лейкемії. Особливості перебігу лейкемії у дітей. діагностика, диференційна діагностика. Сучасні підходи до лікування (лек - Реферат

Сучасні погляди на патогенез лейкемії. Особливості перебігу лейкемії у дітей. діагностика, диференційна діагностика. Сучасні підходи до лікування (лек - Реферат

РАКС – стійка анемія, коли у кістковому мозку не більше 15% еритробластів з перинуклеарним кільцевим розташуванням Fе-вмісних гранул (ринг-форми). Бласти - у периферичній крові немає, кістковому мозку – не більше 5%. Рідко переходить у лейкемію, у 15% випадків – повна аплазія кісткового мозку. Хворі живуть 5-6 років.

Рефрактерна анемія з надлишком бластів – супербластна анемія з бластозом у кістковому мозку до 20%. Перебіг важчий, більше виражений цитопенічний синдром, пригнічені усі ростки кісткового мозку. Особливо мало тромбоцитів, зміна величини і форми мегакаріоцитів, тромбоцити функціонально неповноцінні.

Рефрактерна анемія з надміром бластів і бластною трансформацією.

Клініка, як при попередній формі, причому у кістковому мозку бластів 20-30%, в крові – 5% і більше. Провідний синдром - панцитопенія з геморагічним синдромом, септичними ускладненнями. Перехід у гостру лейкемію у 80% випадків.

5q- синдром (делеція довгого плеча п'ятої хромосоми): виникає de novo у хворих без попереднього впливу медикаметозної та променевої терапії. При цьому є характерним: помірна нормохромна анемія, лейкоцити, тромбоцити в нормі або з тенденцією до незначного підвищення. Мієлограма: зменшена кількість молодих і незрілих клітин еритроїдного ряду, диспластичні змііни в гранулоцитах, зхбільшена кількість мегакаріоцитів з великими округлими ядрами.

Хронічна мієломоноцитарна лейкемія: персистуючий моноцитоз у периферійній крові; вміст бластів у кістковому мозку до 20%, в периферійній крові – немає. Анемія, геморагічний синдром, септичні ускладнення. Гепатолієнальний синдром, інколи лейкеміди на шкірі.

У 80% випадків при МДС виявлено хромосомні аномалії (5,7,8 пари). При цьому ризик переходу у гостру лейкемію більший. Пригнічена Т-система імунітету (Т-хелпери, Т-кілери).

В літературі є дискусійним питання про МДС як передлейкемію. Однак, перед-лейкемія - це синдром, при якому є ознаки мієлодисплазії, але не завжди передують гострій лейкемії. В той же час передлейкемія може виглядати як одна з форм мієлодисплазії.

В окремих випадках при захворюваннях крові у клітинах кісткового мозку виявляють хромосомні мутації. Цей стан також розцінюють як передлейкемію: підвищений ризик розвитку лейкемії, а не неопластичний процес. У випадку виявлення у кістковому мозку пухлинних клітин, то розцінюємо його як початкову стадію лейкемії. Помимо морфологічних змін клітин крові та кісткового мозку, однією з характерних ознак МДС є кількісні і функціональні зміни їх. На момент встановлення діагнозу МДС у половини хворих є панцитопенія, у 90% випадків- анемія. Анемія поєднується з гіперплазією еритроїдного ростка кісткового мозку.

Функціональні порушення лейкоцитів виражаються у зниженні адгезії, хемотаксису, фагоцитозу та бактерицидної здатності нейтрофілів; у частини хворих має місце незавершений фагоцитоз.

Порушення в системі гуморальної та клітинної ланок імунітету вважають є генетично детермінованими і визначають подальший розвиток МДС.

Функціональні порушення тромбоцитів (зниження агрегатної та адгезивної здатності) є однією з причин підвищеної кровоточивості навіть і при нормальній кількості тромбоцитів у периферійній крові.

За результатами цитогенетичного аналізу Н. Koeffler вважає, що у половини хворих МСД має неопластичний клональний характер. Останній є при умові :

    • в двох та більше клітинах однакові структурні аберації або додаткові хромосоми;

    • у трьох клітинах і більше – моносомія.

При МДС хромосомні аберації найчастіше у 5-й, 7-й, 8-й парах хромосом і, очевидно, в патогенезі захворювання відіграють певну роль онковіруси.

Залежно від клінічного перебігу можна відмітити три варіанти перебігу МДС:

стабільний багаторічний перебіг,

розвиток синдрому недостатності кровотворення,

перехід у лейкемію ( поступово або гостро).

Лікування МДС.

Ефект лікування визначається :

  • зростанням гемоглобіну на 20% і більше; Нt > 30,

  • збільшенням числа гранулоцитів більше, ніж 2,0х109/л;

  • збільшенням числа тромбоцитів більше, ніж 50х108/л;

  • збереженням цих показників більше 2 міс. без гемотрансфузій;

  • зменшенням числа бластів у гемо- та мієлограмі.

Ремісія повна і показники стабільні Нв< 4Т. Показники гемограми нормальні, у мієлограмі бластів < 5%.

Ремісія часткова: збільшується на 50% число нейтрофілів та тромбоцитів без одночасного погіршення інших гематологічних показників.

Стабільність процесу: гематологічні показники залишаються без змін на протязі 4 тижнів або один із них покращується на 50% і більше, зберегаючись на цьому рівні 4 тижні, однак одночасно має місце погіршення на 50% інших параметрів.

Прогресування – трансформація в гостру лейкемію.

Переливання компонентів крові за строгими показниками.

Вітаміни (В6, фолієва кислота) ефективні тільки частково.

Глюкокортикоїди ефекту не дають.

Аналізуючи численні літературні дані, тактика лікування хворих при МДС:

- при помірних клініко-гематологічних проявах захворювання, відсутності збільшеного числа бластів у кістковому мозку – симптоматична терапія;

- при відсутності підвищеного вмісту бластів у кістковому мозку, але при аномальній локалізації клітин - попередників мієлопоезу назначаємо малі дози цитозару;

при підвищеному вмісті бластів у кістковому мозку проводимо його трансплантацію.

Цитопенії

Циклічна нейтропенія (ЦН): регулярні постійні коливання числа нейтрофілів у периферійній крові від нормального до повного зникнення.

Етіологія невідома. Припускають, що ЦН може бути зумовлена: аутоімунним захворюванням гемопоетичної системи; гормональним дисбалансом; дисфункцією селезінки; вродженим порушенням обміну речовин; порушенням утворення нейтрофілів:

а) підвищеним їх руйнуванням;

б) виробленням токсичних речовин лейкоцитами;

в) циклічністью коротких та тривалих стимуляторів кровотворення;

г) дефіцитом або неповноцінністю стовбурових клітин;

д) моноцитарно-макрофагальним контролем;

ж) дефектом регуляції стовбурових клітин;

з) порушенням регулюючого механізму зворотнього зв'язку.

Описані сімейні випадки захворювання з домінантним типом успадкування.

Клініка проявляється на першому році життя, рідше – у старшому віці. Виділяємо три періоди захворювання:

Перший – перші три дні: поступово наростають подразливість, недомагання, субфебрилітет, блідість шкіри, слизових. У гемограмі відмічається мінімальне число нейтрофілів.

Другій – наступні три дні: температура тіла підвищується до 38 С і більше, появляються ерозії, звиразкування щік, ясен, язика, відмічаємо фарингіт, реакцію регіонарних лімфатичних вузлів. Утримується нейтропенія.

Третій – подальші 1-3 дні, характеризується нормалізацією температури тіла, зворотнім розвитком усіх симптомів захворювання. Однак, у окремих хворих можуть бути різні септичні вогнища (гнійні отити, пневмонії).

З віком клінічні прояви ЦН зменшуються. У більшості дітей ЦН виникає через 21 день і зберігається 3-10 днів. Інколи періодичність скорочується до 14 днів, деколи видовжується до 28-36-40 днів. У частини дітей (15-20%) постійно відмічається в крові нейтропенія (< 2x109/л). В період піку захворювання нейтропенія наростає до нуля на протязі 3-5 днів. Надалі число нейтрофілів зростає і тоді відмічається зсув формули вліво до мієлоцитів. Поряд з циклічними змінами нейтрофілів можуть бути циклічні зміни еозинофілів (20%) та моноцитів (70%). Максимальний моноцитоз і еозинофілія співпадають із закінченням періоду нейтропенії. Нейтропенія інколи поєдується з лімфопенією (лімфоцити містять речовини, які пригнічують гранулоцитопоез).

Анемії при ЦН є рідко. Зміни у мієлограмі відмічаємо паралельно змінам у периферійній крові.

Лікування ЦН є посиндромним.

Патогенетична терапія не розроблена, ефективна пересадка кісткового мозку.

Прогноз сприятливий. Летальність серед дітей з ЦН складає майже 10% випадків і зумовлена септичними ускладненями.

Синдром Швахмана:

  • спадкова екзокринна недостатність підшлункової залози (аутосомно-домінантний тип успадкування), яка поєднується із:

  • низькорослістю;

  • метафізарною хондродисплазією, зокрема метафізарним дизостозом шийки стегна;

  • нейтропенією (< 1x109/л, 0,2-0,4x109/л);

  • інколи мають місце - гіпорегенераторна анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, високий вміст НвF,

  • Іg сироватки крові в межах нормальних величин;

  • затримкою психомоторного розвитку, дефіцитом маси тіла;

  • рецидивуючою бактеріальною інфекцією (бронхолегеневою, ЛОР-органів, ентероколітом) із септичним перебігом.

Loading...

 
 

Цікаве