WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Диференційна діагностика плевритів у дітей. Тактика лікування - Лекція

Диференційна діагностика плевритів у дітей. Тактика лікування - Лекція

Плевральний випіт при грибковій інфекції. Майже при всіх захворюваннях легень грибкової природи може розвинутись ексудативний плеврит. Як і пневмоконіоз, плевральний випіт розвивається при зниженій реактивності організму (загальній і місцевій) на тлі різних патологічних станів, прийому імунодепресантів, при дисбіозі, антибактеріальній терапії.

Поява плеврального випоту може ускладнювати кандидоз, криптококкоз, кокцидоїдоз, плісняві мікози, ін. Значно частіше (до 50%) плевральні випоти спостерігаються при легеневій формі кокардіозу, актиномікозу. Перебіг захворювання і клініко-рентгенологічна картина мають багато спільного з туберкульозом, гнійними захворюваннями легень, пухлинами. У більшості випадків плевральний випіт грибкової природи поєднується з ураженням паренхіми легень по типу вогнищевої пневмонії, одиноких чи множинних інфільтратів, чітко обмежених фокусів, каверн і абсцесів чи обширних дрібновогнищевих дисемінацій. При бластомікозі і кокцидоїдозі спостері-гається лімфаденопатія кореня легень і середостіння. Плевральний випіт, як правило, невеликий, за складом є ексудатом часто серозного характеру з перевагою лімфоцитів або еозинофілів. При прориві в плевральну порожнину субплеврального асцесу випіт набирає гнійного характеру, формується бронхоплевральна нориця. При актиномікозі спостері-гається перехід запального процесу на грудну стінку з утворенням плевро-торакальної нориці.

Діагноз ексудативного плевриту при грибковій інфекції підтверджує багатократне виявлення певного збудника з ексудату, біоптату плеври, мокротиння, гною, з нориць, ін. При гістологічному дослідженні біоптату плеври виявляють гранульоми, із яких також виявляємо відповідні збудники. Діагностичне значення також мають високі титри реакції зв'язування комплементу, реакції аглютинації, преципітації з антигенами відповідного виду грибів або аутокультури. Використовують для діагностики метод флюоресціюючих антитіл, радіоімунний метод і шкірні алергічні проби з алергеном із відповідного збудника чи аутокультури грибів.

Плевральний випіт при недостатності кровобігу має характер трансудату, переважно лімфоцитарний. У більшості випадків випіт є серозним (85%), рідше (15%) – геморагічним і у поодиноких випадках – еозинофільним. Одночасно виявляємо загальні набряки (анасарка). Лікування направлено на покращення серцевої діяльності, за показаннями – евакуація випоту (пункція плевральної порожнини).

Плевральни випоти при зниженні колоїдно-осмотичного тиску крові. В цю групу об'єднані захворювання і патологічні синдроми з утворенням плеврального випоту, в генезі якого провідна роль належить зниженню онкотичного тиску плазми крові в результаті вираженої гіпопротеїнемії. Останнє є причиною плеврального випоту у дітей з нефротичним синдромом різного генезу, цирозом печінки, мікседемою, анемією. Паралельно з плевральним випотом визначаємо периферійні набряки, асцит, гідропери-кард, ін. При цьому плевральний випіт нагромаджується поступово, маскується симптомами основного захворювання. При прогресуванні основного захворювання плевральний випіт м.б. обширним і зумовити виражену дихальну недостатність і зміщення органів середостіння. Як правило, випіт має характер трансудату. Перебіг плеврального випоту тривалий і погано піддається лікуванню. Прогноз залежить від основного захворювання.

Плевральний випіт при ревматичних захворюваннях.

В останні десятиріччя ревматизм дуже рідко протікає з ексудативними реакціями, гостро, коли можлива поява плеврального випоту. При цьому ревматичні вузлики частіше виявляємо на вісцеральній плеврі. Плевральна рідина має характер серозного лімфатичного ексудату з великим вмістом ендотелію. При біопсії виявляємо хронічне запалення і фіброз. Перебіг ревматичного плевриту різний: від летючих випотів з росмоктуванням на протязі 6-7 днів до затяжної ексудації на протязі кількох місяців. При відсутності тенденції до розсмоктування випоту через 2-3 тижні протизапальної терапії доцільно провести його евакуацію.

Плевральний випіт при ЮРА виявляємо при клінічному його варіанті синдромі Стілла. Частіше спостерігається двобічна локалізація випоту який має характер ексудату лімфоцитарного складу з великою кількість мезотеліальних клітин. Діагностичне значення мають низький вміст глюкози і високі титри ревматоїдного фактору в ексудаті. Ефект від лікування глюкокортикоїдами непостійний, необхідними є регулярні пункції з екакуацією ексудату.

При СЧВ плевральний випіт є найчастішим симптомом полісерозиту. Плевральні випоти при цьому є двобічними, мають характер серозного ексудату переважно лімфоцитарного складу. Діагностичне значення мають виявлення анти-ДНК-антитіл, анти- Sm-антигену. Біопсія плеври виявляє хронічне запалення, ознаку фіброзу.

Рідше плевральний випіт супроводжує дерматоміозит, склеродермію, вузликовий періартеріїт.

Постревматичний плеврит. При механічній закритій травмі з ушкодженням тканин грудної стінки може виникнути обмежений гемоторакс, що не викликає порушень гемодинаміки і змін гемограми. Як правило, через кілька днів після травми слабість, пітливість, підвищення температури тіла, невеликі запальні зміни клітинного складу периферичної крові. Появляються біль у грудній клітці, задишка при фізичному навантаженні. Геморагічний ексудат спостерігається тільки у 40% випадків, у 14% - еозинофільний із такою ж частотою – гнійний. В окремних випадках ексудат має лімфоцитарній харакетр. Ранній початок антибактеріальної терапії може забезпечити асептичний характер запалення до припинення ексудації в плевральну порожнину. Показані плевральні пункції з максимальною евакуацією ексудату.

Пухлинні плеврити. Злоякісна мезентеліома в початковій стадії клінічно не проявляється. Надалі на стороні захворювання поступово наростає біль, не зв'язаний чітко з диханням. Плевральний випіт є одним з перших симптомів злоякісної мезентеліоми. Внаслідок розростання пухлини по плеврі і фіксації колабованої легені евакуація ексудату не зменшує інтенсивного болю і задишки, не впливає на границі тупості, не змінюється положення органів середостіння. Пухлинні розростання зумовлюють синдром здавлення верхньої порожнистої вени; проростання перикарду і стінок порожнини серця ведуть до порушень серцевого ритму, розвитку серцевої недостатності. Загальні симптоми пухлини (слабість, похудання, пітливість, гарячковий стан, ін.) прогресують значно повільніше і на перший план виступають місцеві симптоми захворювання. На рентгенограмі органів грудної клітки визначається тінь випоту. Комп'ютерна томографія виявляє потовщення, горбистість контурів, окремі вузли обох листків плеври. Плевральній випіт має серозно-геморагічний або геморагічний характер. В цитограмі переважають лімфоцити, нормальні клітини мезотелію, а пухлинні клітини виявляємо при багатократному дослідженні і не завжди (20-30%). Діагноз уточнює біопсія плеври. Часто діагностуємо випітний плеврит при Т-лімфомі переднього середостіння (геморагічний характер ексудату). При цьому паралельно відмічається збільшення шийних та надключичних лімфовузлів. При рентгенологічному дослідженні констатуємо значне збільшення усіх груп лімфатичних вузлів середостіння та вилочкової залози. Морфологічним субстратом медіастінальної форми лімфоми є Т-лімфоцити.

При цьому варіанті лімфоми часто втягуються в процес кістковий мозок та оболонки головного мозку, а також можливе їх поєднання. В клінічній картині на перший план виступають симптоми задухи, синдром верхньої порожнистої вени.

Діагностика: анамнез, клініка, рентгенографія органів грудної клітки, в т.ч. комп'ютерна біопсія лімфатичних вузлів, цитологічне дослідження плеврального ексудату, ліквору, мієлограми.

Лікування плевритів грунтується на базисній терапії основного захворювання. За показаннями проводимо пункції плевральної порожнини з евакуацією ексудату. В окремих випадків після евакуації ексудату вводимо лікарські препарати (проититуберкульозні, неспецифічних інфекційних запальних процесах, ін).

Скорочення.

ДЗСТ – дифузні захвоювання сполучної тканини

d – пиома вага сечі

МБТ – мікобактерія туберкульозу

СЧВ – системний червоний вочук

ЮРА – ювенільний ревматоїдний артрит

Література.

  1. Баиров Г.А., Рошаль Л.М. Гнойная хирургия детей: Руководство для врачей. –Л.: Медицина, 1991.

  2. Болезни органов дыхания у детей. //Ред. С. В. Рачинского, В. К. Таточенко.- М.: Медицина, 1988г.

  3. Болезни органов дыхания: Руководство для врачей: В 4т./ Ред. Н.Р. Палеева. – Т. 2. Частная пульмонология. /М.И. Алексеева, А.И. Борохов, И.П. Замотаев и др.– М.: Медицина, 1989.

  4. Болезни органов дыхания /Ред. Н.Р. Палеева. – М.: Медицина, 2000г.

  5. Дужий И.Д. Заболевания плевры. Диагностические, хирургические и терапевтические аспекты. - К.: Здоров'я, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве