WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Роль держави та ринкових механізмів у функціонуванні національної системи охорони здоров’я - Курсова робота

Роль держави та ринкових механізмів у функціонуванні національної системи охорони здоров’я - Курсова робота

Рис. 2.1. Система органів виконавчої влади в Україні загальної і спеціальної компетенції в галузі охорони здоров'я ( за Гладуном З.С.)

В основі побудови системи органів виконавчої влади галузевої компетенції, які теж утворюються відповідно до адміністративно-територіального поділу держави, покладений змістовний принцип, суть якого полягає в тому, що зміст діяльності того чи іншого органу виконавчої влади визначає його завдання і функції, а останні впливають на формування його внутрішньої структури. МОЗ є центральним органом виконавчої влади галузевої компетенції, основними завданнями якого є:

  • забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;

  • розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

  • організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню;

  • організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи

  • розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;

  • організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки [Положення про МОЗ України, затвердженого Указом Президента України від 24.07.2000 р. №918/2000 (Із змінами згідно з Указом Президента України від 25 квітня 2002 року №379/2002) ІНТЕРНЕТ].

Відповідно до статті 16. Основ законодавства України про охорону здоров'я [2], безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Всі вони, за винятком санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та інших санаторно-оздоровчих закладів, розміщені в населених пунктах, тобто в місцях проживання людей, для забезпечення можливості надання їм безпосередньої медичної допомоги і проведення відповідних оздоровчих заходів. Шляхом підпорядкування всі вони включені в єдину мережу закладів охорони здоров'я. Система закладів охорони здоров'я побудована на основі існуючого адміністративно-територіального поділу України і відповідно до вимог наближення медичної допомоги до людей, які проживають у населених пунктах: селах, селищах і містах. У селах і селищах функціонують фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, районні лікарні. У-селищах і містах, які є адміністративними центрами районів, розташовані центральні районні лікарні, селищні та міські лікарні, поліклініки, диспансери, амбулаторії. У містах, які є адміністративними центрами областей, розміщена низка обласних лікарень (обласна лікарня, лікарня для лікування матерів і дітей, осіб, які постраждали від наслідків Чорнобильської аварії), госпіталь ветеранів та інвалідів війни й праці, обласні диспансери, центр здоров'я, міські лікарні та поліклініки, а також науково-дослідні медичні інститути, які проводять діагностичну і лікувальну діяльність. Найбільша й найгустіша мережа закладів охорони здоров'я розміщена у столиці - місті Києві, де існує низка спеціалізованих (колишніх республіканських) лікарень, основна частина науково-дослідних інститутів медичного профілю, які здійснюють діагностику, лікувально-реабілітаційну діяльність на своїх клінічних базах, Київський державний медичний університет, Київський державний університет післядипломної освіти, міські та районні лікарні, поліклініки, диспансери, амбулаторії, медико-санітарні частини, заклади охорони здоров'я окремих міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, численні приватні медичні центри, лікарні, кабінети. При цьому основна частина медичних установ належить державі, управління ними здійснюють центральні і місцеві органи влади за ієрархічним принципом. Але, поряд з державною системою медичної допомоги в якості альтернативних систем прокладають собі тернистий шлях економічні механізми господарювання, ринкові взаємовідносини.

2.2. Головна проблема галузі охорони здоров'я України - організація її фінансування

Головним чинником розвитку системи охорони здоров'я будь-якої країни є джерела фінансування і кожна країна визначає способи їх дослідження, керуючись політичною системою, традиціями, економічним статусом та іншими параметрами. В перші роки незалежності України галузь охорони здоров'я продовжувала практично повністю фінансуватися із загальних державних фондів, частка яких становила 98%. В 2000 році ця частка скоротилася до 66,4%, у 2003 – до 61,5%. Всього з інших джерел – 38,5%. Хоча у 2000 р. уперше за 10 років була зареєстрована позитивна динаміка ВВП, сьогодні система охорони здоров'я надзвичайно гостро відчуває брак фінансування, принципи здійснення якого не відповідають вимогам нової ринкової економіки. В.М. Лехан посилаючись на матеріали, представлені у Європейській базі даних ВООЗ "Здоров'я для всіх" (2004р.) зробив висновок, що частка загальних витрат на охорону здоров'я від ВВП протягом 1991-2002 рр. коливалася в межах 3,3-3,5% і була значно нижчою, ніж близьких західних сусідів – Польщі, Угорщині, Литві, Латвії, Чехії та Естонії, де цей показник коливався в межах 5,5-7,5% від ВВП. За даними Держкомстату України у 2003 році частка державних витрат від ВВП склала вже 3,7%. Паралельно з економічною стабілізацією відбувалося і збільшення бюджетних витрат на охорону здоров'я. Надання медичних послуг за плату стало основним джерелом у структурі позабюджетних надходжень. Постановою Кабінету Міністрів України № 1138 від 17.09.96 р. (Інтернет) було затверджено перелік платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та медичних закладах освіти. Постановою КМ за №449 від 12.05.97 р., Рішенням Конституційного Суду за №15-рп/98 та Постановою КМ за №195 від 15.02.99 до цього переліку були внесені зміни. Спільним наказом Міністерства охорони здоров'я та Міністерства фінансів за №358/273 від 18.12.97 р. було затверджено порядок надання платних медичних послуг та прийняття добровільної компенсації від хворих. Право регулювання цін на медичні послуги постановою Уряду від 25.12.96 р. №1548 було надано обл. (міськ) держадміністраціям за місцем розташування державних та комунальних закладів охорони здоров'я. Ухваленням постанови КМУ №1222 від 04.08.2000 р. законодавчо вирішено питання прийняття та використання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних і фізичних осіб закладами охорони здоров'я для потреб їх фінансування [17]. В сукупному обсязі витрат на охорону здоров'я зросла частка особистих витрат населення. За офіційними даними, як стверджує Лехан В.М. з 1996р. по 2003 р. вона збільшилася з 18,8% до 38,5%, а з урахуванням неофіційних виплат вона досягла 52% [11; 12;]. Чинна система викликає справедливі нарікання як збоку населення, так і з боку медичного персоналу. Разом з тим, за роки переходу до ринкової економіки система державного медичного обслуговування з чіткою ієрархією була доповнена створеними невеликими приватними медичними закладами та незначною кількістю організацій добровільного медичного страхування. Добровільним медичним страхуванням займаються винятково приватні комерційні страхові компанії, переважно загального профілю, які спираючись на державні медичні установи, виконують частину своїх страхових зобов'язань. За даними МОЗ України на ринку добровільного медичного страхування в даний час працює близько 80 страхових компаній. У 2003 році ними було застраховано близько 341,2 тис. чол. (0,7% населення). Медичні заклади одержали за обслуговування добровільно застрахованих осіб близько 16,6 млн. грн. Основною формою приватного медичного страхування є групове страхування, яке забезпечують своїм працівникам організації-роботодавці, лише невеличку частину складає індивідуальне страхування [19].

Loading...

 
 

Цікаве