WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Роль держави та ринкових механізмів у функціонуванні національної системи охорони здоров’я - Курсова робота

Роль держави та ринкових механізмів у функціонуванні національної системи охорони здоров’я - Курсова робота

Кінець XVIII ст. ознаменувався подальшим прогресом децентралізації управління медичною справою – створенням на місцях губернських лікарських управ (1797 р.) як регіональних державних органів управління, яким Медична колегія як орган центральної державної влади делегувала функції безпосереднього оперативного управління медичною частиною (цивільною і військовою) в межах губернії [18 ].

Одним із наслідків земської реформи другої половини XIX ст. в Росії та в Україні стало передання влади на місцях новим органам самоврядування – губернським і повітовим земствам. Земство заклало в Україні основи якісно нової організації медичної допомоги – земської медицини, яка являла собою систему медико-санітарного обслуговування сільського населення на основі самоврядування. Оскільки влада не делегувала земствам свободи і самостійності, їхні управлінські рішення вимагали додаткового затвердження губернатором або Міністром внутрішніх справ і могли бути легко скасованими. З такою системою управління охороною здоров'я Східна Україна прийшла до жовтневого перевороту в Росії 1917 р. Деякі дані свідчать про значні розбіжності в державному управлінні охороною здоров'я в Східній і у Західній Україні як за часом його встановлення, так і за організаційними формами органів управління, що основною мірою зумовлено особливостями устрою панівних на цих територіях держав.

Кожен з урядів України періоду української державності початку ХХ ст. намагався по своєму розв'язувати проблеми управління охороною здоров'я, але, в умовах короткочасного їх перебування при владі, значних руйнувань медико-санітарної мережі та епідемій вони обмежувались переважно черговими змінами назв централізованого органу управління, а також незначними реформами, які в умовах громадянської війни не могли досягти мети.

Формування централізованого органу управління охороною здоров'я в Україні радянського періоду започатковане створенням при Тимчасовому робітничо-селянському уряді України відділу охорони здоров'я (січень 1919 р.), реорганізованому в лютому того ж року за прикладом Російської федерації у Народний комісаріат охорони здоров'я, який своїм розпорядженням тоді ж скасував старі форми лікарського управління. У березні 1919 р. Рада Народних комісарів України своєю постановою організувала місцеві відділи охорони здоров'я на рівні губерній та повітів, що створило організаційні засади системи державного управління охороною здоров'я на центральному та територіальному рівнях. При цьому, без місцевого органу управління залишався район, що свідчило про відсутність на той час цілісної системи управління охороною здоров'я, зокрема, у сільській місцевості.

Перші післявоєнні роки для управління системою охорони здоров'я України позначились реорганізацією Народного комісаріату охорони здоров'я у Міністерство охорони здоров'я (1946 р.) при збереженні на місцях довоєнної структури органів управління. На початку другої половини ХХ ст. була суттєво реорганізована система державного управління сільською медициною – у 1957 р. райздороввідділи були ліквідовані, а їх функції керівництва системою охорони здоров'я на рівні району в області передані головному лікарю центральної районної лікарні. В містах, у тому числі, і у великих, органом державного управління залишався міський відділ охорони здоров'я, який підпорядковувався як виконавчому комітету міської ради народних депутатів, так і обласному відділу охорони здоров'я [8; 9;18].

Таким чином, дослідження історичної еволюції організації системи управління охороною здоров'я в Україні свідчить про велику складність як керованої, так і керуючої підсистем, значні особливості суб'єктно-об'єктних відносин у цій сфері.

1.2. Особливості функціонування радянської моделі

охорони здоров'япо 1991 рік

Перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна мала таку ж модель охорони здоров'я як і інші республіки - модель М.О.Семашка. За державного характеру охорони здоров'я, тобто тотального, стопроцентного її одержавлення ні про яку конкуренцію, змагальність між закладами охорони здоров'я, боротьбу за пацієнта шляхом підвищення якості надання медичної допомоги чи шляхом зниження її вартості, не могло бути й мови. В цій моделі взаємодія лікарів та пацієнтів суворо регламентована та підпорядкована принципам планово-розподільчої організації господарства. Фінансування системи охорони здоров'я здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Лікарі в цій системі вже не просто працівники за наймом, а фактично є службовцями у держави. Пацієнти не мають права вибору лікаря та прикріплюються до конкретного медичного закладу. Професійна діяльність та умови надання медичної допомоги максимально уніфіковані. Діяльність органів державного управління охороною здоров'я також максимально регламентована та здійснюється в умовах „вертикалі управління". Таким чином, система охорони здоров'я України, будучи складовою частиною системи охорони здоров'я СРСР, протягом тривалого часу розвивалась екстенсивним шляхом — із року в рік, із п'ятирічки в п'ятирічку збільшувались капіталовкладення в неї, збільшувалась кількість закладів охорони здоров'я, медпрацівників і лікарняних ліжок. А разом із безплатністю і доступністю медичної допомоги ці показники становили одну із головних ідеологічних засад, що демонстрували переваги соціалістичного ладу над капіталістичним.

Складний історичний шлях екстенсивного розвитку дозволив в 20-60-і роки вирішувати важливі задачі соціально-гігієнічного благополуччя в країні. Позитивами моделі були: висока ефективність в ситуаціях, що потребують мобілізації всіх видів ресурсів (надзвичайні стани, війни, епідемії); економічність (показники ефективності системи охорони здоров'я можуть досягти таких же значень як і у розвинутих країнах, але при менших затратах. Але, в 79-80-ті роки, у зв'язку з новими умовами соціально-економічного розвитку, постала необхідність переходу охорони здоров'я на новий режим функціонування, чого в силу певних причин не було зроблено. Негативні ознаками залишилися: низькі стандарти надання медичної допомоги та медичних послуг, безпосередня залежність доступності медичної допомоги від реальних можливостей бюджету держави, консерватизм та дуже низька динаміка будь-яких змін в охороні здоров'я, у тому числі, щодо впровадження нових технологій діагностики і лікування, відсутність мобільності кадрових та фінансових ресурсів, стагнація професійної діяльності в охороні здоров'я, екстенсивний розвиток цієї сфери, відсутність будь-якого регуляторного впливу професійних асоціацій та громадських організацій на її управління [11]. Більш того, за останнє десятиріччя посилилися негативні тенденції з залишковим принципом фінансування, пануванням адміністративно-командних методів управління та зрівняльним затратним характером всього народного господарства. Прийняте в 1989 році "Положение о новом хозяйственном механизме в здравоохранении" було направлене на подолання усіх негативних механізмів. Згідно цього документу припускалося, що по мірі підготовленості в 1990-1991рр. ЛПЗ перейдуть на нові умови господарювання. Подальшу роль мав відіграти наказ Міністерства охорони здоров'я СРСР "Об утверждении Положення о ЛПУ, работающем в условиях нового хозяйственного механизма, и Инструкции по составлению Устава ЛПУ (объединения)" від 04.05.1990 р.

Але, в 1991 році Радянський Союз як одна могутня держава розпався на окремі республіки, а подальший розвиток охорони здоров'я здійснювався окремо в кожній республіці.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОМТІ УКРАЇНИ

2.1. Сучасна система охорони здоров'я України

Поняття державного управління розтлумачується як організуюча діяльність органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства, здійснення розпорядження ресурсами загальнодержавної власності з метою комплексного соціально-економічного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах життя[1; 6]. Охорону здоров'я населення визначають як внутрішньою функцією держави і від того, як вона організовується, на якому якісному рівні, скільки коштів передбачається на її функціонування та розвиток, значною мірою залежить і рівень соціально-економічного розвитку самої держави.

В організаційному плані структура охорони здоров'я України має два основні зрізи: адміністративно-територіальний та галузевий. В адміністративно-територіальному відношенні вона побудована відповідно до адміністративно-територіального поділу держави і є складною, багаторівневою, ієрархічною системою. Відповідно підсистемами цілісної загальної система охорони здоров'я виступають: охорона здоров'я на рівні держави (державний рівень); охорона здоров'я на рівні області (регіональний рівень); охорона здоров'я на рівні району та охорона здоров'я на рівні окремого населеного пункту (міста, селища, села (рівень місцевого самоврядування чи громад). Зокрема, усі органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в галузі охорони здоров'я, поділяються на органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет міністрів України, Рада Міністрів АРК, обласні та районні державні адміністрації, міські державні адміністрації в містах Києві і Севастополі) та органи виконавчої влади спеціальної компетенції (МОЗ України, МОЗ АРК, управління охорони здоров'я обласних держадміністрацій, які входять до складу облдержадміністрацій та головні лікарі району). Систему вказаних органів виконавчої влади зображено на рис. 2.1.

Loading...

 
 

Цікаве