WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Ізоантигенна несумісність крові матері та плода. Патологія періоду новонародженості. Асфіксія новонародженого. Токсико-септичні захворювання новонарод - Реферат

Ізоантигенна несумісність крові матері та плода. Патологія періоду новонародженості. Асфіксія новонародженого. Токсико-септичні захворювання новонарод - Реферат

витоку газової суміші через ніс і відкритий рот).
3. Декілька модифікацій системи СДППТ зі змінним потоком Infant Flow можуть забезпечувати штучні вдихи під позитивним тиском, які ініціюються тригерним датчиком, встановленим на черевній стінці новонародженого.
4. Окремим різновидом НВ є самостійне дихання під дворівневим позитивним тиском у ДШ (ВіРАР, SіРАР). У ДШ створюється постійний позитивний тиск (нижній рівень), а самостійні дихальні рухи ініціюють підвищення тиску (верхній рівень), на висоті якого пацієнт може продовжувати дихати самостійно. Системи такого типу, призначені для новонароджених, використовують тригерну генерацію підвищення тиску і змінний потік.
Параметри НВ
1. Якщо НВ використовують після екстубації, максимальний тиск на вдиху виставляють на 2 - 4 см водн. ст. більше, ніж безпосередньо перед екстубацією; бажано, щоб реальний тиск вдиху був не менше 12 і не перевищував 16 см водн. ст.; позитивний тиск наприкінці видиху ? 5 - 7 см водн. ст; частота вентиляції - 10-25 за 1 хв, тривалість вдиху - 0,4 - 0,5 с.
2. У дітей з апное і незначними змінами у легенях можна застосувати тиск на вдиху 10 - 12 см водн. ст. і наприкінці видиху - 4 - 6 см водн. ст.
3. Під час ВіРАР-вентиляції легень новонароджених тиск у фазі вдиху (верхній рівень) на 4-5 см водн. ст. перевищує постійний позитивний тиск у ДШ (нижній рівень). Тривалість вдиху може становити 0,5 с.
СТАНДАРТНА ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ (ШВЛ).
Загальні показання до ШВЛ: Клінічні:
o Прогресивне зростання важкості дихальних розладів і/або Sр02 60% або оксигенотерапії з FiO2 > 60%.
o Апное з відсутнім самостійним диханням після кількох хвилин вентиляції мішком і маскою.
o Рецидивні апное, що вимагають вентиляції мішком і маскою, незважаючи на використання СДППТ і призначення метилксантинів.
o Масивна легенева кровотеча.
o Стійка брадикардія (ЧСС < 80/хв) або прогресивна артеріальна гіпотензія.
o Значна діафрагмальна грижа, що клінічно виявляється дихальними розладами.
Лабораторні:
o Ра02 60 %
o РаС02 > 55-60 мм рт. ст.
o рН 7,25;
o Ра02 50-70 ммрт.ст.;
o Sр02 88-93%.
8. Провести корекцію параметрів вентиляції у залежності від клінічного стану новонародженого та показників газового складу крові:
o при надлишковій екскурсії грудної клітки - знижують РІР до її нормалізації;
o привідсутній екскурсії грудної клітки - відповідним чином збільшують РІР;
o при високих значеннях РаС02, що свідчить про гіповентиляцію, перевагу варто надати збільшенню РІР. У цьому випадку збільшується не тільки МАР, але й дихальний об'єм за рахунок розправлення додаткової кількості альвеол. Підвищення МАР та внутрішньогрудного тиску може утруднити венозне повернення крові до серця й привести до подальшого зменшення серцевого викиду, а також транспорту кисню;
o при наявності у дитини ознак гіповолемії та низького серцевого викиду доцільно ввести волемічні препарати (фізіологічний розчин NаСІ, крохмальні плазмозамінники) і оптимізувати дозу допаміну/добутаміну. Для покращення оксигенації необхідно враховувати, як при цьому буде мінятися рівень РаСО2. При задовільній або надлишковій оксигенації доцільніше збільшити частоту дихання. Якщо в дитини одночасно з гіперкапнією є схильність до гіпоксемії, перевагу варто віддати збільшенню дихального об'єму (шляхом підвищення РІР). Знижувати РЕЕР з метою збільшення дихального об'єму має сенс тільки при його високому рівні (наприклад, + 6-8 см Н2О), інакше необгрунтовано низькі значення РЕЕР у дітей з РДС можугь призвести до зниження функціональної залишкової ємності легенів і погіршення оксигенації;
o FіО2 й ЧД регулюють згідно з даними SрО2, КЛС крові.
o Одночасно не слід змінювати більше одного параметра вентиляції, інакше буде неможливо правильно оцінити наступні зміни газового складу крові, які слід контролювати через 15-30 хвилин після кожної зміни параметрів ШВЛ. Мінімальний проміжок часу між змінами установок вентилятора повинен становити 30-60 хвилин.
9. З покращенням стану пацієнта, про що свідчить підвищення РаО2 (Sр02) і зниження РаСО2, необхідно почати процедуру відлучення дитини від ШВЛ:
o зменшення FіO2 до 60% із кроком 5-10%;
o зниження РІР до 18-20 см вод. ст. з кроком 2 см вод. ст., можливо, паралельно з подальшим зниженням FіO2;
o зменшення частоти апаратних вдихів до 10 за хвилину з кроком 5 дих/хв;
o зменшення РІР до 16-18 см вод. ст., можливо паралельно з подальшим зниженням FіO2;
o після 12-24 годин вентиляції з частотою 10 дих/хв., РІР 16-18 см вод. ст. й FіО2 < 40% дитину можна екстубувати.
При досягненні задовільного рівня газообміну необхідно на 3-4 год утриматися від зміни параметрів ШВЛ. Надалі параметри ШВЛ змінюють під контролем газового складу крові, який при стабільному стані немовляти оцінюють із частотою у середньому 4-6 разів на добу.
10. Провести екстубацію дитини за основними правилами:
o екстубацію недоношених дітей з РДС доцільно проводити через етап СДППТ -назофарингеального або з використанням носових канюль. При цьому концентрацію кисню виставляють на 5-10% більше тієї, що використовувалася при проведенні ШВЛ. Дітей масою понад 1500 г можна екстубовувати з переводом на цільний потік кисню без етапу СДППТ;
o екстубацію здійснювати тільки на вдиху;
o попередньо провести санацію вмісту шлунку;
o після екстубації не годувати дитину впродовж 3 годин, після тривалої ШВЛ - до 24 годин;
o необхідно проводити спеціальну гімнастику (обережно), зволоження вдихуваної суміші з метою уникнення ателектазів;
o чітко дозувати оксигенотерапію та спостерігати за рівнем РіОг при подачі кисня у кисневу палатку або через маску;
o обов'язково провести мікробіологічне дослідження останнього трахеального секрету (але не кінця інтубаційної трубки).
11. Попередження та корекція проблем початкової фази екстубації:
o "втомленість дитини" (погіршення стану дитини у порівнянні з попереднім статусом;
o блокада системного кровотоку при СРАР на фоні гіповолемії;
o гіпероксія, гіпокапнія.
Література
1. Дуда И.В., Дуда В.И.. Клиническое акушерство. - Минск, 1997. - С. 97-98, 357-363.
2. Акушерство: Підручник для лікарів-інтернів / ред. Грищенко В., Артамонов В., Богдашкін М., Венцковський Б. - Харків: Основа, 2000.
3. Перинатальный сепсис / Шунько Е.Е., Ханес Г.С., Лакша О.Т. -К.: Рутения ООО.-2001.- 63 с.
4. Етапна невідкладна допомога дітям / за ред.. Проф. Белебезьєва та Снісаря В.І. - К.: ТОВ "ГІРА "Здоров'я України", 2006.-104 с."
5. Диагностика и лечение гемолитической болезни плода и новорожденного / Аряев Н.Л., Зелинский А.А., Мерикова Н.Л.- Одесса: "Астропринт", 2005.-262с.
Loading...

 
 

Цікаве