WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Кульбаба лікарська - Реферат

Кульбаба лікарська - Реферат

Кульбаба лікарська
Taraxacum officinale Web. et Wigg
Це відома вже в далекому минулому лікарська рослина. Феофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використовувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі припису-вали заспокоювальну і снотворну дію.
Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих [Asteraceae (Compositae)]. Має коротке, просте, рідше багатоголове кореневище, від якого відходить мало-галузистий корінь. Розетка з дещо піднятими або лежачими на землі листками. Останні голі, довгасто-ланцетні, до основи звужені, глибокоперистонадрізані. Лопаті листків відхилені до основи, краї їх нерівномірно-зубчасті. З пазух листків виходять квіткові стрілки - голі, циліндричні, порожнисті всередині, 15-30 см заввишки. Суцвіття - одиничний верхівковий груповий кошик. Гола розширена верхівка квіткової стрілки (квітколоже) оточена загальною обгорткою з лінійно-ланцетними листочками. Квітколоже густо вкрите яскраво-жовтими язичковими квітками з чубком замість чашечки. Плід - сім'янка з пухнастою летючкою. Цвіте з весни до пізньої осені. Росте як бур'ян на всій території України.
У коренях містяться тритерпенові сполуки, інулін (до 24 %), каучук (до 3 %), жирна олія, до складу якої входять гліцериди пальмітинової, олеїнової, лінолевої, мелісової і церитонової кислот. У листках - вітамін С (50-70 мг%), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору.
Корені застосовують для збудження апетиту, як жовчогінний засіб та поліпшення травлення при запорах.
Свіжі листки після попереднього вимочування у солоній воді придатні для виготовлення салатів, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як приправу. З коренів готують сурогат кави.
Французи вживають не тільки зелені листки, а й молоді, ще не розкриті суцвіття. Кошики маринують і додають у солянки й вінегрети як замінник каперсів.
З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби. Ним зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння. Ця рослина входить до складу противугревого лосьйону.
Оскільки кошики кульбаби відкриваються о 6-й годині ранку, а закриваються о 10-й, її можна використати для створення квіткового годинника, що й зробив свого часу Карл Лінней. До того ж кульбаба - непоганий барометр: на дощ її кошики закриваються.
Дуже добре розмножується насінням, яке висівають з міжряддями 25-30 см. Догляд полягає у 2-3-разовому розпушенні грунту та прополюванні за вегетаційний період.
Корені збирають восени або рано навесні, їх миють у холодній воді, протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, а потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40-50 оС.
Женьшень звичайний
Panax ginseng С. А. Меу.
Використовується і ціниться з незапам'ятних часів не тільки в Китаї, а й в інших країнах Південно-Східної Азії. Природа створила корінь цієї рослини схожим на людину. Через це і названо його "женьшень", що в перекладі з китайської означає "людина-корінь".
Це - багаторічна трав'яниста рослина з родини аралієвих (Araliaceae), яка досягає віку 100 років і більше. Стебло прямостояче, 30-70 см заввишки, на верхівці несе кільце з довгочерешкових, до основи пальчасто-п'ятироздільних листків. Середня частина довша за інші, а дві нижні бокові - коротші. Частки листка оберненоовальні, на кінці загострені, біля основи клиновидні, по краях нерівномірнопилчасті. Всі листки розвиваються з середньої точки на вершині стебла, їх пластинки розміщуються в одній горизонтальній площині. З центра листкового кільця виходить тонка квітконосна стрілка від 2-3 до 50 дрібних непоказних двостатевих квіток. Квітки зеленувато-білі, чашолистки і пелюстки у них зелені, а тичинки - з великими білими пиляками. Насіння плоске, в кам'янистій внутрішній оболонці. Яскраво-червоні ягоди зібрані в щільну, майже кулясту грушу і різко виділяються серед листя.
Підземна частина рослини складається з циліндричного довгастого м'ясистого кореня, з поверхні кільцеподібно зморшкуватого, жовтуватого. На кінці корінь галузиться, даючи 2-4, рідше 6 паростків, які в свою чергу утворюють дрібні мички. У верхній частині від кореня також відходять від 1 до 3 бокових паростків. Корінь вгорі переходить у вертикальне кореневище, що подовжується з віком. Поверхня його вкрита рубцями - слідами стебел минулих років і кількома дрібними сплячими бруньками. Верхній кінець потовщений. На ньому закладається велика зимуюча брунька, з якої навесні розвивається пагін. Якщо зимуюча брунька пошкоджена, пагін не розвивається і рослина іноді протягом кількох років може перебувати в стані спокою. За цей час внаслідок пробудження однієї із сплячих бруньок розвивається нова зимуюча брунька. За сприятливих умов спляча брунька може пробудитись і при наявності зимуючої - тоді виростають додаткові надземні пагони. В кінці вересня або на початку жовтня надземна частина відмирає, а навесні (витравні) виростає знову.
У дикому стані поширений у Хабаровському і Приморському краях, де зустрічається на гірських схилах під покривом кедрово- і ялицево-широколистяних лісів.
Хімічний склад остаточно не встановлений. Основною діючою речовиною вважають комплекс глікозидів, але жоден з них досі детально не вивчений. Є вказівки на наявність в ньому сапоніну стероїдної будови. Крім того, виявлено жирну олію, пектинові речовини, цукор, крохмаль, ефірну олію панацей, вітаміни В, і В2. Для женьшеня характерний значний вміст фосфатів у золі, а також сполук сірки і мікроелементів (калій, кальцій, магній, натрій, залізо, алюміній, кремній, барій, марганець тощо).
Препарати з женьшеня стимулюють діяльність центральної нервової і ендокринної систем, є тонізуючим засобом. Клінічні дослідження підтвердили можливість їх застосування при перевтомі, захворюваннях нервової системи та деяких інших патологічних станах.
У культурі женьшень рекомендується вирощувати на некрутих схилах під покривом лісу або на відкритих ділянках. Найбільш сприятливі для цього сухі широколистяні ліси, в яких зустрічаються хвойні дерева і папороть. Грунти - бурі лісові, добре дреновані, із значним шаром гумусу. Спочатку вирощують розсаду. Під розсадник відводять ділянку на високородючих супіщаних або суглинкових грунтах, чистих від бур'янів, не заражених шкідниками і хворобами, яка не затоплюється і добре захищена від вітру. Насіння висівають на відстані 2 см одне від одного на глибину до 4 см, ширина міжрядь - 10 см. За тиждень до появи сходів грядку затінюють. Для цього виготовляють спеціальні каркаси, на які кладуть щити або трав'яні мати завдовжки 1,5 і завширшки їм.
Товарну цінність мають 5-б-річні корені, які викопують у вересні - жовтні (після відмирання надземної частини рослин). Оскільки корені женьшеня дуже швидко гниють, зразу ж після викопування їх миють і сушать, розсортувавши на великі, середні та дрібні, після чого обробляють парою при температурі 80 °С. При цьому великі витримують протягом 1 год 50 хв, середні - 1 год20 хв, дрібні - 1 год. Потім корені розкладають тонким шаром і витримують при температурі 50-60 °С до повітряносухого стану.
Шипшина собача
Rosa canina L.
Палеоботаніки встановили, що близько 40 млн. років тому шипшина росла на нашій планеті. Плоди цієї рослини з лікарською метою люди почали використовувати близько 5 тис. років тому.
Шипшина собача - кущ 1,5-2,5 м заввишки з дугоподібнозвислими гілками, вкритими міцними гачкуватими Шипами. Молоді пагони заленувато-червоні, з шилоподібними шишками і щетинками. Листки чергові, непарноперисті, з сімома, рідше дев'ятьма листочками (10-16 мм завдовжки і 6-12 мм завширшки). Останні з обох боків голі, овально-видовжені, пилчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком.
Квітки поодинокі, рідше зібрані у щиткоподібні суцвіття, оточені приквітками. Чашолистків п'ять, вони перисторозсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий, з п'ятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18-20 мм завдовжки), червоно-рожеві, різні за формою, з численними волосистими сім'янками.
Росте в рідких лісах, на узліссях, вирубах, трав'янистих схилах, по берегах річок, узбіччях доріг і на пустирях. Цвіте у травні - червні, плоди достигають у серпні - вересні.
З усіх рослин шипшина містить найбільше вітамінів. У ній є вітамін С (500-4800 мг%), каротин, рибофлавін, вітаміни В2, Р, К, Е, солі кальцію, калію, магнію, заліза, фосфору, лимонна та яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірна олія, дубильні речовини.
У науковій медицині плоди застосовують при хворобах печінки і жовчного міхура як полівітамінний засіб. З них виготовляють холосас (згущений водний екстракт плодів шипшини з цукровим сиропом). У народній медицині вживають при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, зварені з медом, рекомендують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів - при каменях у нирках і гіпертонії, гілки - при дизентерії та розладах шлунково-кишкового тракту.
Плоди шипшини використовують також у харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пастилу, пюре, повидло, безалкогольні напої, чайно-кавові сурогати.
Шипшина має важливе значення в декоративному садівництві як підщепа для вирощування садивного матеріалу культивованих сортів.
Розмножують як насінням, так і вегетативне (зеленими стебловими і кореневищними живцями, відсадками, паростками та поділом куща). Насіння звичайно висівають восени на глибину 2 см в підготовлену грядку садової шкілки. Ширина міжрядь - 20-22 см. Норма висіву - 2 г чистого насіння на 1 м погонної довжини. Спостереження показали, що воно починає проростати в травні наступного року. Догляд за посівами полягає в розпушенні міжрядь та прополюванні. Дворічні саджанці пересаджують на постійне місце.
Плоди збирають у фазі повної стиглості, але не перестиглі, їх сортують і сушать у печах чи сушарках при температурі 80-90 °С, розстеливши тонким шаром. Висушені плоди можна зберігати 2 роки.
Loading...

 
 

Цікаве