WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Визначення і строків до ралапаротомії при операціях на органах черевної порожнини. - Реферат

Визначення і строків до ралапаротомії при операціях на органах черевної порожнини. - Реферат

Значна роль в патогенезі паралітичної непрохідності належить спотвореному тканинному обміну у вогнищі запалення, що, без сумніву, впливає на функцію автономних нервових сплетінь, що забезпечують моторну активнісь кишки [11, 19, 46].
З інших клінічних симптомів післяопераційного перитоніту слід відзначити гіпертермію. Але нерідко перитоніт протікає при наявності субфебрільної температури. Іноді температура залишається нормальною [36].
Нерідко при післяопераційному перитоніті виникають розлади дихання: воно стє частішим, поверхневим, інколи утрудненим. При аускультації в легенях вислуховується ослаблене дихання, особливо в нижніх відділах, а також різнокаліберні вологіхрипи.
З додаткових методів досліджень в діагностиці післяопераційного перитоніту особливе значення має обзорна рентгенографія органів черевної порожнини. Але цінність рентгенологічних знахідок обмежена паганою якістю знімків, що виконані в ліжку тяжкого, ослабленого хворого. Виявлення вільного газу під куполом діафрагми не має великого діагностичного значення, так як повітря, що потрапило в вільну черевну порожнину після лапаротомії, може розсмоктуватися протягом 7 - 10 днів [12].
З метою ранньої діагностики неспроможності швів анастомозів у верхніх відділах шлунково- кишкового тракту знайшло застосування рентгено контрастне дослідження. Але при цьому не завжди вдається виявити навіть виразну неспроможність анастомозу [5]. З цією метою можливе і застосування й ендоскопічного методу [5]. Але діагностична цінність даної методики обмежена на ранніх етапах розвитку ускладнення, так як ендоскопічна картина в цей період в цілому ряді випадків не має яких небудь характерних особливостей.
Для діагностики перитоніту можуть бути використані також лабораторні методи досліджень. Найбільше значення має клінічний аналіз крові. В більшості випадків у хворих з перитонітом спостерігається збільшення кількості лейкоцитів та різкий зсув лейкоцитарної формули вліво. Рідше у таких хворих в аналізі крові спостерігається нормальна кількість лейкоцитів при відсутності вказаногозсуву [6, 36].
Нерідко у хворих з післяопераційним перитонітом спостерігаються зміни біохімічного складу крові. А саме звертає на себе увагу гіпопротеїнемія, високий рівень залишкового азоту та сечовини, гіпокаліємія, підвищення кількості цукру та інше.
Застосовувалися спроби прогнозування можливої неспроможності швів анастомозів, використовуючи коефіцієнт альбумін/сечовина [23]. При цьому було виявлено, що у більшості хворих, у яких розвинулась неспроможність швів, цей коефіцієнт був або значно знижений до операції, або з нормальних цифр до операції різко знижувався після операції.
Через короткий проміжок часу після початку розвитку післяопераційного перитоніту у хворих виникають порушення газового складу крові (гіпоксія, гіперкапнія), зміни КЛС (метаболічний ацидоз або алкалоз).
Досить швидко при післяопераційному перитоніті виникають патологічні зміни на ЕКГ (зменшення живлення та наростання явищ дифузних змін міокарду, порушення серцевого ритму та ін).
Слід відзначити, що вирішальне значення в діагностиці післяопераційного перитоніту належить все таки клінічним даним. Проте тут не можна не наголосити на такій обставині, що клінічна картина післяопераційного перитоніту в багатьох випадках не може бути схарактеризована класичними його симптомами. Інколи ускладнення настільки безсимптомне, що лише виникнення у хворого вторинного нагноєння рани, евентрації чи кишкової нориці говорить про його наявність [34].
У значної кількості хворих в клініці перитоніту, локальні прояви якого зведені до мінімуму, переважають симптоми дихальної недостатності. Превалюючі ознаки легеневої недостатності спостерігались у 15% хворих, яким була виконана релапаротомія. Розвитку клінічно очевидних ознак дихальної недостатності при перитоніті сприяють прискорене поверхневе дихання, обмеження рухомості грудної клітки та високе стояння діафрагми, обумовлені вторинною паралітичною непрохідністю. Ателектази, що виникають внаслідок цього, призводять до появи ефекту внутрішньолегеневого шунтування. Зниження вмісту альбуміну в плазмі при перитоніті, пов'язане з його втратами в черевну порожнину та порушенням синтезу в печінці, обумовлюють виникнення міжклітинного та альвеолярного набряку легень. Дихальна недостатність може виникати і в зв'язку з безпосередньою дією ендотоксину кишкової палички на судинну мережу легень.
Іноді у хворих з післяопераційним перитонітом в клінічній картині переважають явища гострої ниркової недостатності.
Були приведені спостереження над хворими, у яких атипово перебігаючий перитоніт дав підгрунтя запідозрити захворювання серцево- судинної системи (інфаркт міокарду, приступ стенокардії, емболія гілок легеневої артерії, гостра серцева слабість).
Зміст релапаротомії з приводу післяопераційного перитоніту залежить від характеру знайдених патологічних змін та від давності їх виникнення. При релапаротомії перевагу слід надавати широкому розрізу, який дає можливість провести добру ревізію черевної порожнини [39]. Діагностична цінність "мікрорелапаротомій", запрпонованих деякими авторами [28], є сумнівною. При наявності локалізованого гнійного вогнища розріз проводиться в залежності від його локалізації. Ревізія черевної порожнини повинна бути послідовною та атравматичною. Основна її мета - виявлення джерела перитоніту, яке при можливості повинно бути усунено.
В семидесяті роки при наявності розлитого перитоніту релапаротомія часто закінчувалася встановленням перитонеального діалізу. Ефективність перитоніального діалізу доказана в експерименті та в клініці. За даними різних авторів, проведення діалізу дало можливість знизити летальність при розлитому гнійному перитоніті з 80% (до його застосування) до 20-43% (Палинкевич 96р).
Але не всі автори єдиної думки в оцінці ефективності діалізу, був виявлений ряд суттєвих недоліків методу. Так, виявилося, що не зважаючи на різні модифікації самої методики, не вдається досягти повного зрошення всієї очеревинної порожнини. В природніх кишенях та щілинах, що розташовані в вільній очеревинній порожнині, проходить накопичення рідини, яка вводиться, можуть виникати абсцеси. Крім дого, до ускладнень діалізу слід віднести гіпопротеінемію та розвиток спайкового процесу.
1.3. Післяопераційна механічна непрохідність кишківника: причини, клініка, діагностика.
Друге місце по частоті серед ускладнень, які потребували релапаротомії, займала післяопераційна непрохідність кишківника. Вона складала від 4 до 39% від загальногі кількості такого роду ускладнень [4, 39]. Летальність при цьому виді ускладнень висока і складає від 14,3 до 70% [4].
По характеру післяопераційна непрохідність кишківника може бути динамічною і механічною. Як вже було сказано вище,
Loading...

 
 

Цікаве