WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Визначення і строків до ралапаротомії при операціях на органах черевної порожнини. - Реферат

Визначення і строків до ралапаротомії при операціях на органах черевної порожнини. - Реферат

чи іншого органу обумовлено непоміченим під час операції лігіруванням крупних екстраорганних судин, які живлять дану область [42]. Порушення живлення, які виникають в цих випадках, подібні до тих, які обумовлюють розвиток неспроможності швів анастомозу. Випадкове лігірування судин, що живлять підшлункову залозу, або її пошкодження підчас операції можуть призвести до панкреонекрозу, який також є причиною розвитку післяопераційного перитоніту.
Іноді причиною перитоніту можуть бутигострі перфорації шлунку, що виникають після різних операцій, а саме після ушивання прободних кастродуоденальних виразок [9, 10].
Некроз ділянки тонкої кишки також може бути джерелом післяопераційного перитоніту та виникає він частіше всього після операцій з приводу защемлених зовнішніх гриж живота, коли невірно оцінюється життєздатність защемленої кишки та останній не проводиться резекція [39].
Досить рідко післяопераційний перитоніт може бути наслідком розвитку інфекції, яка заноситься в черевну порожнину ззовні (повітря в операційній, руки хірургів, матеріал). Трапляється, що підчас релапаротомії хірурги виявляють інші, несподівані джерела перитоніту [49].
Однією з досить постійних ознак післяопераційного перитоніту є наявність у хворого самостійної болі в животі [6]. При гладкому перебігу в перші дні після операцій хворих турбує лише помірний біль в області післяопераційної рани, в ряді випадків він відсутній [53]. Деякі хворі відзначають відчуття тяжкості та незначний біль в животі, що відповідає області післяопераційного втручання [27]. При виникненні перитоніту болі в животі носять інший характер. У випадку гострого початку вони проявляються несподівано, вирізняються значною інтенсивністю 28]. При вяло перебігаючому перитоніті біль буває невиразним. Але при цьому звертає на себе увагу його незвичайна локалізація, посилення при рухах та диханні (ІА Пєтухов 73). В деяких випадках післяопераційного перитоніту біль в животі може бути зовсім відсутнім.
До одних із частих симптомів післяопераційного перитоніту відносяться нудота та блювання. Характерно, що вони зявляються на ранніх стадіях перитоніту. Можуть виникати й інші диспептичні розлади- відрижка, ікота. Затримка стулу та газів, що спостерігається на початку розвитку перитоніту, іноді змінюється проносом, причому нерідко калові маси мають зловонний характер.
У ході прогресування перитоніту стан хворих погіршується, різко знижується їх рухова активність, вони стають немов приковані до ліжка. В термінальній стадії змінюється колір шкірних покривів: виражена блідість, іноді іктеричність, колір обличчя набуває землистий відтінок, риси обличчя стають загостреними.
До однієї з найбільш постійних ознак перитоніту слід віднести тахікардію [12], яка є одним з його ранніх проявів. Велике значення для правильного ьрактування даних має спостереження за частотою пульсу в динаміці.
На ранніх стадіях перитоніту артеріальний тиск в більшості випадків суттєво не змінюється. Його зниження помічається вже в термінальній стадії перитоніту. Значне зниження артеріального тиску може спостерігатися при повному некрозі культі шлунку та при некрозі підшлункової залози.
Однією з класичних ознак перитоніту є наявність у хворого сухого, обкладеного язика. Проте у хворих з післяопераційним перитонітом в багатьох випадках язик залишається вологим. Це повязано з тим, що дегідратація у хворих з перитонітом, обумовлена втратою рідини в просвіт кишківника та у вільну черевну порожнину, компенсується протягом деякого часу внутрішньовенним введенням великої кількості розчинів.
Значну рольв діагностичному відношенні має наявність болю при пальпації живота, напруга мязів передньої черевної стінки [42]. Але діагностична цінність цих симптомів не така значна в перші дні після операції, коли у ряді випадків вони можуть бути наслідком операційної травми.
Однією з важливих ознак післяопераційного перитоніту є парез кишківника. До 1960 року вважалося, що останній зявляється обовязково після любого хірургічного втручання на органах черевної порожнини. В теперішній час ряд авторів також вважає, що виражені в різному ступені явища парезу кишківника спостерігаються досить часто після абдомінальних операцій та повязані або з поменшенням всмоктування вмісту кишківника, внаслідок порушення мембранного травлення, або із зниженням моторики тонкої та товстої кишок після операції.
Проте в експерименті було доведено, що рухова активність кишки зберігається в тій чи іншій мірі після любої абдомінальної операції. Роботами деяких авторів було встановлено, що електрична активність гладких мязів тонкого кишківника складається з двох видів потенціалів: повільних хвиль основного електричного ритму та пікових потенціалів. Кармічаєл (1977) в експериментах на собаках довів, що після виконання холецистектомії та резекції тонкої кишки ні повільні хвилі основного електричного ритму, а ні пікові потенціали не подавляються навіть на перший та другий день після операції. Таким чином, хірургічне втручання не здійснює суттєвого гальмівного впливу на електричну активність гладкої мускулатури тонкої кишки. Було встановлено, що при вимірюванні тиску в порожнистій кишці визначається його нормальне значення через 90 хвилин після абдомінальної операції, а контраст, що введений через зонд або єюностому зразу після операції, досягає сліпої кишки через дві години (гастрографін) або через 4-5 (барій).
Іноді, хоч і не так часто, після неускладненої лапаротомії спостерігаються явища парезу, обумовлені переважно порушенням моторики шлунку та товстої кишки [3, 4, 11]. Дійсно, стаз в шлунку може тривати від 48 до 72 годин після багатьох абдомінальних операцій. При цьому також спостерігається зменшення моторної активності товстого кишківника [19]. В 60-і роки була висловлена гіпотеза про те, що велике значення в виникненні парезу кишки має "проковтнуте повітря". Було показано, що 80% газу, що утворюється в кишечнику - це азот, який погано всмоктується. Розміщення хворого в насиченому кисневому середовищі при нормальному чи підвищеному тиску кисню приводило до абсорбції азоту та зменшення розтягнутості кишечника.
Разом з тим відомо, що любе джерело запалення, що розташоване в черевній порожнині, може викликати серйозні порушення моторики тонкого кишечника. В дослідах на собаках було встановлено, що місцевий перитоніт визивав явища парезу в ізольованій петлі тонкої кишки, навіть коли остання була значно віддалена від джерела інфекції, і навіть якщо ця петля була "відключена" від свого судинного та нервового живлення та постачалася за рахунок колатералей.
Таким чином, післяопераційний парез кишечника частіше всього є відображенням гнійних ускладнень в черевній порожнині, особливо коли мова йде про операції на органах шлунково- кишкового тракту [4, 14, 19].
Loading...

 
 

Цікаве