WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Особливості водно-електролітного балансу у новонароджених з перинатальною патологією. Інфузійна терапія. Парентеральне харчування у доношених і недоно - Реферат

Особливості водно-електролітного балансу у новонароджених з перинатальною патологією. Інфузійна терапія. Парентеральне харчування у доношених і недоно - Реферат


Реферат на тему:
Особливості водно-електролітного балансу у новонароджених з перинатальною патологією. Інфузійна терапія. Парентеральне харчування у доношених і недоношених новонароджених
Терапія новонароджених з водно-електролітним дисбалансом спрямована на швидке поповнення об'єму ЕЦР, усунення водно-електролітних дефіцитів з рівнобіжною корекцією супутніх порушень КОС, забезпечення потреб організму та електролітах і заміщення триваючих утрат.
Основним принципом терапії є раціональне забезпечення водно-електролітних потреб шляхом надання достатньої кількості води, глюкози й електролітів. При нетривалій інфузійній терапії глюкоза, яка забезпечує понад 20% енергетичних потреб, запобігає кетоацидозу й обмежує білковий катаболізм. Перед початком інфузії важливо ретельно оцінити гідратацію дитини для остаточного висновку про те, чи потребує вона внутрішньовенного введення рідини. Успішне проведення інфузійної терапії багато в чому визначає успішний результат лікування. У той самий час, дефекти інфузійної терапії можуть призводити драматичних наслідків. В неонатології відомий деонтологічний принцип "не нашкодь" наздобуває особливого значення. Неонатолог повинен враховувати індивідуальні особливості дитини: ступінь зрілості (гестаційний вік), календарний після народження, масу тіла, наявність у новонародженого тих або інших захворювань. Хоча підходи до проблем рідинної й електролітної терапії новонародженого аналогічні до таких у дітей грудного - дошкільного віку, існують і якісні відмінності, зумовлені низкою анатомо-фізіологічних ознак, характерних для цього періоду життя: незрілістю функції нирок, особливостями хімічного складу тканин, недосконалістю ендокринного контролю водно-електролітного балансу. Фізіологічна втрата маси тіла здорового новонародженого, що спостерігається в перші дні життя, частково пов'язана з фізіологічною утратою кількості ЕЦР. Через обмеженість рівня клубочкової фільтрації у доношеного, а ще більшою мірою в недоношеного новонародженого в дитини виявляють значно обмежену, хоча й адекватну відповідь як на дегідратацію, так і на гіпергідратацію тканин. Відсутність здатності організму новонародженого регулювати водний баланс також зумовлена неповним розвитком ендокринної системи контролю водного гомеостазу (антидіуретичний гормон, гормони кіркової речовини надниркових залоз) і функції нирок.
Шляхи введення рідини. Переважними способами введення рідини організму є внутрішньовенний, внутрішньокістковий, пероральний. В неонатології застосовують підшкірний, внутрішньоперитонеальний шляхи парентерального введення рідини.
Найбезпечніший спосіб проведення інфузійної терапії - введення рідини у периферійні вени голови і кінцівок. Для цього використовують голки-"метелики" або тефлонові катетери типу "Venflon". Можливими ускладненнями черезшкірної пункції, катетеризації периферійних вен є інфекція (при порушенні правил асептики й антисептики), флебіт (при тривалому функціонуванні катетера або голки), гематома, емболія повітрям або тромбом, інфільтрація тканин (через порушення положення катетера або ушкодження судини).
Катетеризацію центральних судин через високу ймовірність розвитку ускладнень проводять суворо за показаннями. Показання до катетеризації і хід виконання маніпуляції необхідно зафіксувати в історії хвороби. Проведення катетеризації вимагає дотримання правил асептики. Катетеризація центральних вен показана при невідкладних станах у момент народження, екстремальних ситуаціях (шок, кровотеча, тяжка дегідратація тощо), проведенні замінного переливання крові, тривалої (понад 3 доби) або великої за об'ємом (понад 50 мл/кг на добу) інфузії, повному парентеральному харчуванні протягом тривалого часу. У перші 24-72 год життя використовують пупкову вену. Протипоказання щодо використання пупкової вени - омфалоцеле, аномалії розвитку пупкових судин, флебіт пупкової вени, омфаліт. При значній тяжкості стану новонародженої дитини або у разі необхідності парентерального харчування і застосування гіперосмолярних розчинів можлива катетеризація верхньої або нижньої порожнистих вен через підключичну або стегнову вени. Пункція і канюлювання за Сельдингером підключичної вени на сьогодні стають усе більш обмеженими. Для тривалої інфузійної терапії катетеризують мікрокатетерами магістральні вени через периферійні судини - "глибокі венозні лінії".
При катетеризації магістральних судин можуть виникати різні ускладнення: інфекційні (флебіт, сепсис), тромбоемболія й емболія, некротизуючий ентероколіт, некроз печінки і портальна гіпертензія (якщо катетер попадає у ворітну вену), порушення серцевого ритму (у разі потрапляння катетера в праве передсердя). Катетеризація периферичних судин пов'язана зі значно меншим ризиком септичних та інших ускладнень, ніж центральних судин.
Методи введення рідини. Велике значення має правильна швидкість внутрішньовенного введення рідини. Струминним шляхом можна вводити обмежені об'єми рідини (не більше 1% маси тіла). Максимальна швидкість струминного введення не повинна перевищувати 1 мл/кг/хв.
Стосовно новонароджених дітей варто уникати застосування систем внутрішньовенного крапельного введення рідини, тому що вони не можуть забезпечити стабільну швидкість інфузії до 30 мл/год (1 мл інфузійного розчину - 9 - 11 крапель). Швидкість внутрішньовенного крапельного введення розчинів новонародженим з нормоволемією - 4 - 6 крапель на 1 хв. (25 -30 мл/год.).
Найадекватнішим методом внутрішньовенної інфузії в неонатальній практиці є використання спеціальних інфузійних насосів (інфузоматів), які дозволяють фіксувати швидкість і об'єм уведення розчинів. Об'ємна швидкість розраховується за формулою:
V: Т,
де V - планований об'єм інфузії; Т-час, протягом якого планується введення рідини.
Швидкість внутрішньовенного введення розчинів, у першу чергу, залежить від ступеня гідратації новонародженого: при нормоволемії - 25 - 30 мл/год, при дегідратації І ступеня - 30 - 40 мл/год, при дегідратації II ступеня - 40 -50 мл/год, при дегідратації III ступеня - 50 -60 мл/год. При профузній кровотечі або швидкій утраті рідини через травний тракт поповнення проводять зі швидкістю, адекватною втратам.
Розрахунок об'єму і складу інфузійної терапії. Програма інфузійної терапії базується на оцінці стану водного балансу (нормоволемія, дегідратація, гіпергідратація), фізіологічних потреб, втрат, що продовжуються, з відрахуванням об'єму ентеральних надходжень з їжею.
Інший принцип розрахунку потреби новонародженої дитини в рідині - це поповнення втрат води й електролітів. У перший тиждень життя дитині необхідно стільки води, скільки вона її втрачає з діурезом, перспірацією через шкіру і легені, а також через травний тракт і у вигляді патологічних утрат. У дітей віком понад 7 днів добовий об'єм рідини повинен збільшуватися на 2 -3% для забезпечення росту. Під час розрахунку таким способом також потрібно враховувати об'єм спожитої рідини.
Після народження підвищуєтьсяекскреція сечі, що зумовлює втрату позаклітинної рідини. У перші 2 -3 тиж життя в новонароджених знижена швидкість клубочкової фільтрації, що призводить до зменшення виведення натрію із сечею. Одночасно з цим спостерігається знижена швидкість канальцевої реабсорбції, що спричинює до зменшення зворотного усмоктування натрію протоках. У результаті з'являється негативний баланс рідини й електролітів в організмі. Нормальний рівень сечоутворення - 1 - 3 мл/кг/год (25 -75 мл/кг/добу). З калом новонароджений втрачає до 5 мл/кг на добу рідини.
Ще однією відмінною рисою водно-електролітного обміну новонароджених є те, що в них дуже високе виведення води через легені й шкіру. Випаровування води зі шкіри особливо значне в недоношених
Loading...

 
 

Цікаве