WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Техніка виконання деяких лікувальних маніпуляцій. Обтирання водою з оцтом. Гірчичники. Припарки. Банки. Клізми. Газовідвідна трубка. Свічки. Інгаляції - Реферат

Техніка виконання деяких лікувальних маніпуляцій. Обтирання водою з оцтом. Гірчичники. Припарки. Банки. Клізми. Газовідвідна трубка. Свічки. Інгаляції - Реферат

кишечнику. Холодніша вода може зумовити спазм кишечнику і затримати випорожнення.
Дитина лягає на край ліжка на лівий бік, зігнувши коліна і притиснувши їх до живота для розслаблення черевного преса. Клізму можна ставити і в положенні хворого на спині, якщо йому протипоказано рухатися. Наконечник змазують вазеліном. Великим і вказівним пальцями лівої руки розводять сідниці. Правою рукою, трохи повертаючи, вводять наконечник у анальний отвір - спочатку на 3-4 см у напрямку до пупка, а потім паралельно куприку. Рідину слід уводити повільно, без тиску, а після виймання наконечника на кілька хвилин стиснути сідниці, допомагаючи затримати позив до дефекації.
Послабні клізми призначають для подразнення товстої кишки та регуляції перистальтики. З цією метою використовують олійні і гіпертонічні клізми.
Олійні клізми призначають при спастичному запорі і запаленні слизової оболонки товстої кишки. Беруть 30 - 100 г (100 г - це приблизно 5 столових ложок) соняшникової, маслинової, льняної олії температури 37 - 38 °С. Клізму ставлять увечері перед сном. Звичайно випорожнення відбувається через 1-2 год, іноді відразу.
До послабних клізм належить і гіпертонічна. Для неї готують розчин кухонної солі (1 десертна ложка солі на 1/2 склянки води). Розчин підігрівають до температури 37 °С. Такий розчин подразнює слизову оболонку кишечнику, сприяє видаленню зі складок кишки калових мас, очищенню слизової оболонки. Приблизно через 30 хв з'являються випорожнення.
Лікувальні клізми використовують для місцевого впливу з метою зменшення подразнення, запалення, загоювання ерозій, умертвіння та вигнання гельмінтів. Лікувальна клізма сприяє розслабленню гладеньких м'язів товстої кишки, підвищує її тонус, посилює перистальтику.
Спочатку роблять очисну, а через 10 - 20 хв - лікувальну клізму. Дітям перших років життя вводять 20 - 30 мл розчину, від 5 до 10 років - 75 мл, старшим за 10 років - 100 мл. Після введення розчину сідниці стискують і утримують їх у такому стані 10-15 хв.
ГАЗОВІДВІДНА ТРУБКА
За значного здуття живота користуються газовідвідною трубкою. Це гумова трубка завдовжки 40 - 50 см з діаметром просвіту 5-10 мм. Один кінець трубки заокруглений і має один або два бічних отвори. II застосовують після очисної або послабної (олійної) клізми.
Змазану вазеліном трубку обережно, щоб не пошкодити слизову оболонку, вводять у пряму кишку на 10 - 20 см. Під сідниці підкладають гумовий круг. Трубку залишають доти, поки не відійдуть гази.
СВІЧКИ
За потреби лікарські засоби можна вводити у пряму кишку у вигляді свічки. Дитину кладуть на правий бік, зігнувши ноги у кульшових і колінних суглобах. Пальцями лівої руки розсувають сідничну складку, а правою рукою вводять свічку через анальний отвір до відхідника, де вона розчиняється. Стискають сідниці і утримують їх так 1 - 2 хв.
ІНГАЛЯЦІЇ
Найраціональнішим методом уведення лікарських речовин при лікуванні захворювань бронхів та легенів є інгаляційний.
Аерозолі швидко всмоктуються в кров і часто виявляють лікувальний ефект швидше, ніж у разі прийому препаратів усередину.
У домашніх умовах найчастіше роблять парові інгаляції- У посуд із 4 - 5 склянками киплячої води додають певні лікарські засоби, наприклад, 5 - 10 крапель настоянки плодів ганусу звичайного, 1-2 чайні ложки сухих листків евкаліпту кулястого. Для проведення інгаляції можна згорнути з щільного паперу лійку, її широким кінцем накрити посудину з окропом, а через вузький отвір вдихати пару.
Дітям зручніше робити інгаляції таким чином: чайник наповнити на третину відваром лікарських трав, на носик чайника одягти соску з відрізаним кінцем або гумову трубку, через яку дитина має дихати. У деяких випадках віддають перевагу інгаляції пари над каструлею, накривши голову рушником.
Проводити інгаляції можна дітям з дво-трирічного віку, але обов'язково під наглядом дорослих (мал. 13).
Тривалість інгаляції для дітей молодшого віку - до 5 хв, старшого - 5 - 15 хв.
Категорично забороняють дихати парою, низько нахилившись над киплячим розчином. При хворобах носа та приносових пазух вдих і видих треба робити через ніс, без напруження. При захворюваннях глотки, гортані, трахеї та бронхів після вдиху слід затримати дихання до 2 с, після чого зробити видих.
Інгаляції проводять у спокійному стані, одяг не повинен стискати шию та утруднювати дихання. Не можна проводити інгаляції безпосередньо після їди, оскільки в цей час спостерігається підвищена збудливість слизової оболонки глотки. Після інгаляції доцільно відпочити протягом 20 - 40 хв.
Мал. 13. Методика проведення інгаляції для дитини молодшого віку
При інгаляції водні лікарські розчини безпосередньо впливають на слизову оболонку та тканину легенів. Окрім того, розчинені у воді речовини, всмоктуючись, надходять у кров та лімфу, справляючи загальний вплив на організм.
Тому інгаляції призначають не лише при захворюваннях органів дихання, але й при інших недугах, зокрема, при деяких хворобах серцево-судинної системи, вегетативно-судинній дистонії, неврозі.
Лікувальний ефект парових інгаляцій досягається за рахунок впливу пари на слизову оболонку органів дихання, що сприяє посиленню крово- та лімфообігу, поліпшенню обміну речовин. Парові інгаляції використовують для лікування гострого ларингіту, трахеїту, бронхіту, тонзиліту.
Інгаляції протипоказані при гострих гнійних процесах, набряку слизової оболонки, серцево-судинній недостатності, активних формах туберкульозу легенів та гортані, схильності до кровотечі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. - Ташкент: "Фан", 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. - К.: Абрис, 1994. - 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. - К.: Вищ. шк. 1977. - 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные растения Донбасса. - Донецк: Донбасе, 1990. - 245 с.
2. Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. - Апимондия, 1988. - 126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения- целители. - К.: Наук, думка, 1988.
3. Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. - М.: Медгиз, 1958. - 611 с.
4. Кархут В.В. Ліки навколо нас. - К.: Здоров'я, 1975. - 446 с.
5. Киейп С. Моє водолечение. - К.: 1904. - 275 с.
6. Ковалева Н.Г. Лечение растениями. - М.: Медицина, 1971. - 350с.
7. Кузнецов С.М. Легенды оцелебных растениях. - Краснодар: Краснодар. кп. изд-во, 1971. - 103 с.
8. Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М. Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. - 543 с.
9. Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та ін. - К.:
10. Здоров'я, 1986. - 274 с.
11. Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. - Новосибирск:
12. Наука, 1991. - 432 с.
13. Младенов С. Мед и медолечение. - М.:Медицина, 1969. - 180 с.
14. Носаль І.М. Від рослини до людини. - К.: Веселка, 1992. - 606 с.
15. Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. - К.: 1993. - 170 с.
16. Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова: В 3 т. - С.ГІб: Просвещение, 1904.
17. Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. - К.: Здоров'я, 1965. - 345 с.
18. Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. - Пермь, 1993.- 420 с.
19. Смик Г.К. Зелена аптека. - К.: Урожай, 1970. - 237 с.
20. Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. - М.: Металлургия, 1989. - 425 с.
21. Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. - К.: Здоров'я, Медекол, 1992. - 180 с.
Loading...

 
 

Цікаве