WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Короткий нарис з історії хірургії - Реферат

Короткий нарис з історії хірургії - Реферат

КОРОТКИЙ НАРИС
З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ
Хірургія одержала свою назву від двох грецьких слів, що означає "рука", і єрусо - "діло". У давнину хірургію розцінювали як рукоділля, вва-жаючи її ремеслом. З роками вона розвивалася, удосконалювалася і перетво-рилася на справжню науку, яка займає одне з чільних місць серед інших медичних дисциплін. Ще у стародавньому манускрипті Сушрути вказується, що "хірургія першаі найкраща зі всіх медичних наук, дорогоцінний дарунок неба і вічне джерело слави".
У своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі", яка побачила світ близько трьох сторіч тому (1710), професор і незмінний керівник Московської медико-хірургічної школи (1707-1735) М.Бідлоо вказує, що хірургія - це "предмет, створений досвідом на основі пізнання і вивчення добре складеного людського тіла для відновлення і збереження неприродно зміненого випадковими хворобами тіла і краси його, що досягається прикладанням рук ззовні, застосуванням ліків усередину, а також інструментів".
На його думку, хірургія поділяється на дві частини: теорію і практику. Теорія - є "викладання хірургічне, викладання історичне про всі хвороби людського тіла, аби пізнати, що таке хвороба, її суть, різноманітність проявів і перебіг. Практика - коли те, що ми говоримо, пояснюємо і розуміємо теоретично, робимо руками і інструментами, і всіма способами, що придатні для вилікування будь-якої хвороби".
Хірургія стара, як і людство. З найдавніших часів людина мусила давати собі раду у разі пошкоджень, які виникали в неї у боротьбі з супротивником або дикими звірами, повинна була вміти загоювати і зашивати рани, видаляти з них стріли чи кінці списів, управляти вивихи і лікувати переломи. У музеях можна побачити черепи з кам'яної епохи, знайдені під час розкопок у Єгипті, Південно-Західній Европі, Скандинавії, Перу, Полінезії, зі слідами трепанації, які свідчать про те, що від операції до смерті минув тривалий час.
У той же час, на думку деяких філософів та істориків (Жан-Жак Руссо, Ріхтер та ін.), людині первіснообщинного ладу не потрібна була медична до-помога. На їх думку, життя первісної людини проходило в повному єднанні з природою, щедрими дарами якої вона користувалася безтурботно, мала добре здоров'я, не знала хвороб і страждань.
Але наукою доведено, що ніякого "золотого віку" позаду нас не було, і первісна людина жила важко, повсякчас боролася із ворожими силами природи.
Важкі умови життя, добування їжі спричиняли у первісної людини різні захворювання. На скелетах людей, які жили в сиву давнину, виявляють ознаки перенесених хвороб та хірургічних втручань.
Рабовласницький лад характеризувався інтенсивним розвитком виробничих відносин порівняно з первіснообщинним. При цьому з'явилися можливості для розподілу праці і її спеціалізації, виникли різні ремесла, в суспільстві виділилися ремісники-професіонали, у тому числі й лікарі. З'яв-ляється писемність (клинопис, ієрогліфи), що сприяє появі медичних текстів, творів.
Початкові основи хірургії були закладені лікарями Стародавньої Індії, Єгипту, Китаю, Греції, Риму. У Стародавній Індії були університети і практикувалася шкільна підготовка лікарів. За 100 років до нашої ери в Індії користувалися розпеченим залізом
для припікання нориць. Кровотечі зупиняли за допомогою тугої пов'язки. Індійський метод пластики носа не втратив свого значення й до сьогодні. У Стародавній Індії працювали професіонали-хірурги, які добре знали анатомію людини. На їх озброєнні було близько 120 сталевих інструментів, вони знали техніку накладання швів за допомогою лляних ниток і волосся, уміли зашивати рани кишечника. Суш-рута використовував для цього чорних мурашок, які схоплювали своїми кліщами край рани, після чого він відрізував їх тулуби. Метод цей використовували до XI сторіччя.
У цей же час у Індії було заборонено розтин трупів людей, а також тварин. Лікарі відточували свою хірургічну майстерність на дошках, вкритих воском, на соковитих рослинах та овочах.
Стародавні євреї вважали за великий гріх навіть торкатися трупа. На жаль, про єврейську медицину того часу судити важко, бо стародавні євреї не залишили по собі жодної медичної книги.
Як можна судити з досліджень мумій і папірусів, за 1000 років до нашої ери стародавні єгиптяни уміли виконувати ампутацію, розкривати черепну порожнину і проводити інші складні втручання, застосовуючи при цьому для зне-болення настій кореня мандрагори чи індійських конопель.
Не меншого розвитку досягла хірургія у Стародавньому Китаї. Низка положень китайської медицини зберігалася тривалий час, а методи голковколювання і досі не втратили значення.
Стародавні асирійц,і, вавілонці відзначалися високим рівнем культури, медицини, в тому числі й хірургії.
Хірурги того часу вже проводили складні операції, за успішне виконання яких вони отримували високу винагороду. Щоправда, за негативні наслідки їх вони каралися. У папірусах того часу писалося: "Якщо лікар виконує у кого-небудь серйозну операцію бронзовим ножем і спричинить хворому смерть, якщо він, знімаючи у кого-небудь катаракту, пошкодить око, то він карається відрізуванням руки".
Солідні наукові праці з медицини (в тому числі й хірургічні) знайдено в Стародавній Греції. Авторитет грецьких учених був непохитним у всіх країнах світу протягом багатьох сторіч.
Незважаючи на заборону розтину трупів (з релігійних переконань, а також через відразу), хірургія у Греції досягла великого розвитку.
Говорячи про хірургію стародавніх греків, ми не можемо не назвати відомого лікаря того часу Гіппократа (мал.1). Не маючи точних відомостей про анатомію і фізіологію людини, Гіппократ емпірично заклав початкові основи наукової хірургії. Він розробив раціональні для того часу методи лікування ран, переломів, описав правець, виділив сепсис, вправляв вивихи тощо. Перед виконанням операції Гіппократ вимагав від лікарів скрупу-льозної чистоти, ретельного гоління операційного поля. Підчас проведення оперативних втручань він застосовував переварену і профільтровану воду, чисте полотно, губки, сухе листя, вино, галун і солі міді. При переломах виконував іммобілізацію за допомогою шин, витягання. Оперував Гіппократ інструментами з міді, бо сталі у той час греки не знали.
Наскільки серйозно ставився Гіппократ до лікарської діяльності, свідчить один із його афоризмів: "Vita brevis, ars longa, tempus praeceps, experi-mentum periculosum, judicium difficile" ("Життя коротке, мистецтво довге, час скороминучий, досвід небезпечний, рішення тяжке").
Між цим афоризмом та пізнішим висловлюванням школи Асклепіада (126-56 p. до н.е.), що мистецтво коротке, а життя довге, є велика різниця. З того наукового нігілізму учень Асклепіада Тессалус робить висновок, що медицину можна вивчити за 6 міс. Тож не дивно, що випускників цієї школи називали "ослами Тессалуса".
Після завоювання Греції римлянами починається занепад грецької культури і економіки. Центром науки у цей час стає Рим. Розвиток медицини тутпов'язаний з іменами Цельса (25 p. до
Н.Є.-50 р.н.е.)
Loading...

 
 

Цікаве