WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Короткий нарис з історії хірургії - Реферат

Короткий нарис з історії хірургії - Реферат

і техніки. У своєму рухові вперед вона широко використовує нові відкриття в галузях біології, анатомії, фізіології, фармакології, хімії, електроніки та інших наук.
Винятковий вплив на розвиток хірургії має впровадження в хірургічну практику нових методів знеболення, які дають можливість проводити складні втручання з мінімальним ризиком, нової медичної апаратури й інструментів. Сучасний досвідчений хірург це - лікар із широким світоглядом, який поєднує хірургічні знання зі знаннями фармакології, фізіології, терапії, анатомії, біохімії та ін.
РОЗВИТОК ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ
У Київській Русі медицини, яку б очолювали лікарі, не було. У містах серед представників різних професій були особи, які займалися лікуванням. Для більшості з них воно було не ос-новним, а додатковим заробітком. Лише із збільшенням населення міст (за часів найбільшого розвитку населення стародавнього Києва досягло 100 тисяч) з'явився попит на медичну допо-могу, що сприяло виділенню значної кількості людей, для яких лікувальна справа стала основною професією, частіше спадковою. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру. Вже у ці часи окремі з них "спеціалізувалися" на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші - на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, родопомочі тощо.
У ранніх збірниках законів ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування.
Поруч із лікарями-ремісниками з корінного населення при окремих княжих дворах, у великих містах практикували й приїжджі лікарі-чужинці з країн Заходу і Сходу. Вони знайомили наших лікарів з лікувальними методами своїх країн і в свою чергу запозичали наші терапевтичні засоби, зокрема застосування лікарських рослин.
Належну увагу лікарській справі приділяла княгиня Ольга. Вона заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Князь Володимир Великий у 996 р. та князь Ярослав Мудрий у 1096 р. закріпили право лікувати за монастирями.
За грецькими зразками при монастирях і великих церквах, передусім при Києво-Печерському монастирі, влаштовуються притулки для хворих та інвалідів. Серед монахів виділяються особи, які спеціально присвячують себе піклуванню про хворих і їх лікування. Звичайно, вони найпершими ліками вважали молитви, але вдавалися й до засобів народної медицини.
"Києво-Печерський патерик" доніс до нас відомості про монаха Агапіта, що в XI ст. лікував у Києво-Печерській лаврі.
Першим визначним лікарем-жінкою України була онука Володимира Моно-маха - Євпраксія Мстиславівна, яка народилася у 1108 р., виховувалася при княжому дворі і здобула енциклопедичну освіту. Вона почала свою лікарську діяльність молоденькою дівчиною і успішно лікувала хворих з усього Києва. Після одруження з візантійським ца-
тологія, лікування венеричних, шкір-них хвороб, захворювання зубів були в компетенції цирульників.
Крім цехових цирульників, у великих містах медичною практикою займалося багато осіб, які в цехи з тієї чи тієї причини не входили. Називали їх "партачами" (приватниками). Між цими групами постійно велася боротьба.
Після скасування кріпацтва справа медичної допомоги сільському населенню була зосереджена в земських управах, де керівна роль належала поміщикам-дворянам. В Україні земство спочатку було введене на лівобережжі і тільки в 1905 р. - на правобережжі.
Значне поширення в селах різних епідемічних захворювань, велика смертність населення, особливо дітей, змусили новостворені земські управи звернути увагу на медичну справу. Для обслуговування сільського населення стали запрошувати лікарів. Вони повинні були подавати медичну допомогу з усіх галузей медицини, в тому числі й хірургії. Лікарі ці пізніше сформувалися у таких видатних хірургів, як О. Богаєвський, Б. Козловський, Л-Малинівський.
Земська хірургія сприяла проникненню хірургічної допомоги в широкі маси населення. У невеликих земських лікарнях формувалися видатні хірурги, які проводили складні операції.
У 1805 р. Східна Україна дочекалася свого власного університету, який відкрили в Харкові. До його складу входив медичний факультет. У 1834 р. відкрито університет у Києві. Тут у 1844 р. організовано перші терапевтично-хірургічні клініки.
У складі професорів медичного факультету Харківського університету в першій половині XIX ст. було мало видатних фахівців. Більшість із них були посередніми викладачами, які обмежувалися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювався багато років, дисципліни викладались лише теоретично. Ще у 1850-1855 рр. патологію, хірургію викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння цих дисциплін студентами. Такі лекції вони
мало відвідували. У лекційному журналі викладача патології і терапії професора І. Рейпольського є такий запис: "Лекція відбулася, але слухачів не було".
У другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних університетів Харкова і Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут пов'язане з іменами таких відомих учених, як В. Грубе, В. Караваєв (мал.4), Ю.Шима-новський, М.Волкович (мал.5) та ін.
У 1865 р. відкрито університет в Одесі.
Через шість років після заснування у Київському університеті було відкрито медичний факультет. Організовано терапевтичну і хірургічну клініки на 20 ліжок кожна, що відразу позитивно позначилося на діяльності новостворе-ного факультету. А найголовніше - провідні кафедри медичного факультету очолили видатні вчені.
Протягом 48 років кафедру хірургії на медичному факультеті при Київському університеті очолював учень М. Пирогова В. Караваєв.
У співдружності з В.Караваєвим працював талановитий хірург і вчений Ю. Шимановський, який викладав хірургічну анатомію і оперативну хірургію.
Серед керівників хірургічних кафедр Київського університету слід назвати М. Волковича. Він був організатором і головою Київського хірургічного товариства.
Широко відомим став вихованець Харківського університету хірург-новатор Аполінарій Підріз. Він був піонером хірургії серця. А-Підріза слід вважати одним із зачинателів поєднання асептики і антисептики.
На медичному факультеті Одеського університету працювали такі видатні вчені-хірурги, як К. Серапін, М. Ли-сенков, К. Сапєжко, А. Щоголів.
Після 1917 р. в Україні розгортається будівництво мережі лікувальних і профілактичних закладів. Після закінчення громадянської війни особливу увагу було звернено на організацію хірургічного обслуговування шахтарів Донбасу, працівників у галузі важкої промисло-
Важливу роль у діяльності воєнно-санітарної служби, ворганізації лікування та обслуговування поранених відіграли радянські жінки (40% фронтових лікарів, 43% фельдшерів, 40% санінструкторів та санітарів).
Було нагромаджено великий досвщ у різних галузях воєнної медицини.
Після війни в Україні сформувалося багато наукових шкіл, які внесли значний вклад не лише у вітчизняну, але й у світову медицину. Все це сприяло розвитку хірургічної техніки, розширенню діапазону оперативних втручань.
У 1957 р. видатним хірургом М.М. Амосовим було створено
Loading...

 
 

Цікаве