WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Поняття про аналізатори. Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення - Реферат

Поняття про аналізатори. Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Поняття про аналізатори. Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення
Органи чуття. Органи чуття та їхнє значення
Аналізатор - це складний нервовий механізм,
що починається із зовнішнього сприймального
апарату і закінчується в мозку.
І.П. ПАВЛОВ
Вчення про аналізатори І.П. Павлов створював на основі єдності центру та периферії. Аналізатор він розглядав як єдину складну й організовану динамічну систему, до якої входять рецепторний апарат (периферійний відділ аналізатора), аферентні нейрони і провідні шляхи (провідниковий відділ) та ділянки кори півкуль великого мозку (центральний кінець аналізатора).
Периферійний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами. Розрізняють шість екстерорецепторів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім того, є рецептори, що відображають рухи окремих частин тіла і стан внутрішніх органів: м'язово-суглобове чуття, рівновага, відчуття органів. До них належать нропріорецептори й інтерорецептори, які сприймають нервові імпульси з внутрішніх органів і судин. їх описано в розділах про опорно-руховий апарат, шкіру.
У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відображення дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріального світу, відтворений у свідомості на основі минулих впливів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пізнання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом аналізу та синтезу, суджень та висновків).
Орган зору
Основною причиною виникнення органа зору в представників тваринного світу стало світло як подразник. Око (oculus) складається з очного яблука і додаткових структур, які оточують його.
Очне яблуко (bulbus oculi; мал. 36) розміщене в очній ямні (орбіті). У ньому розрізняють передній та задній полюси, зорову, зовнішню та внутрішню вісь і площину, перпендикулярну до зорової осі, --- екватор. Його стінку утворюють три оболонки. Зовнішня - волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi). У ній розрізняють велику задню частину - білкову оболонку (sclera) і меншу передню частину - прозору рогівку (cornea). Передня поверхня рогівки опукла, задня - увігнута. Рогівка, як годинникове скло, входить своїм краєм у передній відділ білкової оболонки.
У середній, судинній, оболонці очного яблука (tunica vasculosa bulbi) є три відділи: райдужка, війкове тіло та власне судинна оболонка.
Райдужна (iris) просвічується крізь рогівку. Вона має вигляд вертикальної пластинки з круглим отвором у центрі, що визначає колір очей, та два непосмуговані м'язи (м'яз- звужувач зіниці (m. sphyncter pupillae) і м'яз-розширювач зіниці (т. dilatator pupillae)), які змінюють величину зіниці і виконують роль діафрагми для променів світла, що проникають в око.
Війкове тіло (corpus ciliare) лежить за райдужкою. Велику частину його становить війковий м'яз (m. ciliaris), який бере участь в акомодації ока.
За рахунок власної судинної оболонки (choroidea) відбувається живлення ока.
Третьою, внутрішньою, оболонкою очного яблука, яка прилягає до судинної оболонки, до самої зіниці, є сітківка (retina) - периферійна частина зорового аналізатора. У ній розміщені світлочутливі фоторецептори: паличко- та колбоч-коподібні зорові клітини, які сприймають світлові подразнення. Задній відділ сітківки називають дном очного яблука. У ньому розрізняють дві невеликі ділянки: жовту пляму з її центральною ямкою - місце концентрації колбочкоподіб-них клітин і найкращого бачення ока та сліпу пляму - місце виходу зорового нерва з очного яблука (ділянка сітків-ки, яка не чутлива до світла та не дає зорового відчуття). Паличкоподібні клітини розташовані переважно по периферії від центральної ямки сітківки. У світлочутливих зорових клітинах містяться спеціальні світлочутливі речовини: у паличкоподібних - родопсин (зоровий пурпур), у колбочко-подібних - йодопсин (зоровий пігмент). Вважають, що кол-бочкоподібні клітини забезпечують денний зір і сприймають кольори, а паличкоподібні - нічний зір (кол. вкл., мал. XXVI).
Мал. 36. Горизонтальний розріз очного яблука:
1 - кон'юнктива; 2 - війкове тіло; З - війковий поясок; 4 - рогівка; 5 - кришталик; 6 - передня камера очного яблука; 7 - райдужка; 8 - задня камера очного яблука; 9 - м'яз очного яблука; 10 - білкова оболонка; 11 - власна судинна оболонка очного яблука; 12 - сітківка; 13 - жовта пляма; 14 - зоровий нерв; 15 - диск зорового нерва; 16 - склисте тіло
До складу внутрішнього ядра очного яблука входять: кришталик (lens) з його підвішеним апаратом (війковим пояском - циновою зв'язкою), склисте тіло (corpus vitreum) та водяниста волога (humor aguosus), яка наповнює передню та задню камери (camera anterior et camera posterior) ока спереду між рогівкою, райдужкою і кришталиком, ззаду - між райдужкою, кришталиком та війковим тілом.
Кришталик має форму двоопуклої лінзи, яка заломлює промені світла (змінює свою кривину, стає більш опуклою), за рахунок чого і здійснюється акомодація.
Склисте тіло лежить за кришталиком. Це прозора драглиста маса.
Тиск у камерах ока, утворений водянистою вологою, називають внутрішньоочним.
До додаткових структур ока належать повіки, м'язи, сльозовий апарат, фасції та жирове тіло очної ямки. М'язи очного яблука забезпечують координовані рухи ока і представлені очноямковим м'язом, шістьома довільними (посмугованими) м'язами: верхнім, нижнім, присереднім і бічним прямими та верхнім і нижнім косими та м'язом-підіймачем верхньої повіки. Верхній і нижній прямі м'язи обертають очне яблуко навколо лобової осі, присередній і бічний обертають його навколо вертикальної осі. Обидва косі м'язи обертають очне яблуко переважно навколо стрілової осі: верхній косий м'яз рухає зіницю донизу вбік, а нижній - догори вбік. М'яз-підіймач верхньої повіки підіймає верхню повіку. Вони іннервуються в основному окорухо-вим нервом (верхній, присередній і нижній прямі, нижній косий м'яз і
Loading...

 
 

Цікаве