WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Догляд за хворими з опіковою травмою та відмороженнями - Реферат

Догляд за хворими з опіковою травмою та відмороженнями - Реферат

здійснюватись двома методами:
Закритий метод лікування застосовують частіше. На опіки накладають пов'язки з різними антисептичними розчинами, емульсіями, мазями, кре-мами. За допомогою цього методу можна створити кращі умови для дії лікарських препаратів та забезпечити активну поведінку потерпілого. Недо-ліками його є великі витрати перев'язувального матеріалу і болючість при проведенні перев'язок.
Ці недоліки не трапляються при відкритому методі лікування.
Відкритий метод. При цьому методі здійснюють висушування опікової рани за допомогою спеціальних аеротерапевтичних установок (АТУ) з ламінарним потоком стерильного повітря, інфрачервоного або ультрафіоле-тового опромінення. Відкритий метод лікування має ряд переваг: немає необхідності частих болючих перев'язок, здійснюється економія перев'язувального матеріалу, створюється можливість постійного візуального контролю за станом рани. Проте при цьому виникає необхідність у спеціальному обладнанні, підвищується небезпека внутрішньолікарняної інфекції та ін.
Відкритий метод слід використовувати при опіках обличчя, статевих органів, промежини. Опікову рану необхідно 3-4 рази на добу змазувати маззю, яка містить антибіотики (офлокаїн, стрептолітол й ін.), обробляють аерозолями (левовінізол, олазол, лівіан, пантенол) або антисептичними розчинами.
Для очищення ран застосовують препарати, що посилюють протеолі-тичні процеси (саліцилова, бензойна кислота, трипсин, хемотрипсин та ін.). У разі глибоких опіків і утворення грануляцій краще перейти до закритого методу лікування.
При сприятливому перебізі опіки II ступеня самостійно епітелізуються протягом 7-12 днів, ІІІА ступеня - до кінця 3-4 тижня після травми.
Лікування опіків ІІІБ-IV ступенів, як правило, здійснюється хірургічним способом. Виконують ряд операцій: некректомію, автодермопластику, ампутацію кінцівки, відновно-реконструктивні втручання. Некроктомію проводять переважно при циркулярних опіках грудної клітки і кінцівок, її здійснюють у ранні строки опіку (1-3 доба), тільки після виведення хворого з шоку. Некректомію (видалення змертвілих ділянок) виконують на 4-7 добу, тому що в пізні терміни виникає небезпека поширення і генералізації інфекції. Одномоментна некректомія не повинна превищувати 25-30% поверхні тіла (В.В. Бігуняк, 2000). Одним з кращих способів лікування глибоких опіків (ІІІБ-IV ступеня) є автодермопластика. Забір трансплантату (товщиною 0,2-0,4 мм) проводять з поверхні здорової шкіри, краще із симетричних ділянок, за допомогою дерматома. Автодермопластику проводять під місцевим або загальним знеболюванням. Площа донорської шкіри, взятої для автодермопластики, не повинна перевищувати 800-1500см2.
Останнім часом йде інтенсивний пошук нових замінників шкіри. З'яви-лись спроби вирощувати епітелій шкіри хворого в лабораторних умовах з подальшою трансплантацією його на рану. Ряд вчених пропонує для тимчасового закриття опікових ран використовувати синтетичні замінники шкіри (алотрансплантати) і свинячу шкіру (ксенфтран-сплантати). їх використання зменшує біль, втрату води, білків і електролітів, покращує загоєння ран, скорочує терміни лікування. Особливо ефективними є ліофілізовані ксенодермотрансплантати, їх з успіхом використовують у багатьох лікувальних закладах України для лікування опікових (ІІ-ІИА, Б-ГУст.), донорських, скальпованих ран і трофічних виразок.
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру, слизові оболонки концентрованих розчинів кислот, лугів, солей деяких тяжких металів, ток-сичних газів (іприт, люізит). Глибина ураження тканин при хімічних опіках залежить від ряду умов: природи речовини, її концентрації, температури навколишнього середовища, терміну дії на тканини.
Дія деяких хімічних речовин викликає не тільки ураження шкіри і слизових оболонок, але й може зумовлювати загальний токсичний вплив, як, наприклад, при опіках, викликаних фенолом, солями ртуті. При опіках фос-фором може приєднатися токсичне ураження нирок, при опіках фосфорною кислотою - печінки.
Клінічні ознаки. Вплив на тканини кислот, солей тяжких металів викликає згортання білків, забирає в них воду і призводить до утворення коагуляційного некрозу з формуванням щільного поверхневого струпа. Концентровані розчини лугів забирають в тканинах воду, зв'язуються з білками і омилюють жири. Тому вони проникають у тканини глибше і призводять до їх розплавлення і глибшого ураження, порівнюючи з кислотами. Такий вид некрозу називається колікваційним, вологим. Струп, що утворюється при цьому, м'який, при видаленні його тканини кровоточать.
При розповсюджених опіках виникає небезпека розвитку інтоксикації, яка зумовлена всмоктуванням продуктів руйнування тканин. Кількість ток-сичних речовин, що всмокталися, залежить від площі опіку.
Хімічні опіки І і II ступеня відносяться до поверхневих, III-IV ступеня -до глибоких. При опіку І ступеня хворі скаржаться на біль, пекучість у рані. При огляді місця дії хімічної речовини спостерігають обмежену гіперемію з незначним набряком шкіри, який помітний при опіку лугами. Всі види шкірної чутливості збережені, больова чутливість підвищена.
При опіках II ступеня спостерігають поверхневий - сухий (при опіку кислотою) або желеподібний - мильний (при опіку лугами) струп. Він дуже тонкий, легко збирається у складку. При глибоких (III-IV ступеня) хімічних опіках струп, що утворюється, є щільним і товстим, його неможливо взяти в складку. Він є нерухомим і має вигляд вологого некрозу при опіку лугами, і сухого - при опіку кислотами. Всі види чутливості відсутні. Розрізнити III-IV ступені хімічних опіків при першому огляді неможливо. При опіках ІІІступеня некротизуються всі шари шкіри, при опіках IV ступеня наста-є некроз підлеглих тканин аж до кісток. Лише через 3-4 тижні, коли відпадає опіковий струп, можна визначити глибину некрозу: якщо відділяється тільки некротизована шкіра - опік III ступеня, якщо і підлеглі тканини - опік IV ступеня.
Лікування хімічних опіків передбачає раннє (в перші секунди або хвилини) видалення хімічної речовини з поверхні шкіри. Найефективнішим є промивання струменем води (протягом 10-15 хв). Його слід проводити до зникнення запаху хімічної речовини або до зміни кольору лакмусового па-пірця, який прикладають до опеченої поверхні. Після промивання водою нейтралізацію кислоти можна провести 2% розчином соди, а при опіках лугами - 2% розчином оцтової або лимонної кислоти. При опіках негаше-ним вапном промивання водою недопустиме, оскількивнаслідок хімічної реакції утворюється тепло, яке може спричинити термічний опік. Негашене вапно, що потрапило на шкіру, видаляють механічним шляхом. Для нейтралізації вапна можна робити примочки з 20% розчином цукру. Після видалення хімічної речовини на опечену поверхню накладають суху асептичну пов'язку і потерпілого госпіталізують в опікове або хірургічне відділення. Подальше лікування проводять, як при термічних опіках.
Радіаційні (променеві) опіки - це пошкодження шкіри, що виникають внаслідок специфічної дії на тканини променевої енергії (Б-, Р-, у- та рентгенівських променів, радію й ін.).
Клінічні ознаки. Розрізняють чотири ступені променевих опіків шкіри: І - еритематозний дерматит, який розвивається після опромінення дозою в 800-1000 рад. і
Loading...

 
 

Цікаве