WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Синдром кровотечі і масивної крововтрати - Реферат

Синдром кровотечі і масивної крововтрати - Реферат

затягування можуть спричинити порушення .рухової функції кінцівки (параліч) внаслідок травми нервових стовбурів. У той же час при слабкому затягуванні джгута недостатньо стискається магістральна артерія і циркуляція крові в кінцівці не припиняється. Більш того, в таких випадках стискаються тільки вени, внаслідок чого розвивається венозний застій в кінцівці і посилюється венозна кровотеча. Найнебезпечнішим уск-ладненням перетягування кінцівки джгутом є змертвіння тканин і розвиток гангрени. Слід пам'ятати: джгут можна залишати на кінцівці не довше ніж 1,5 год, а в холодну пору року - ЗО хв. Якщо за цей час кровотеча не при-пинилась, джгут треба ослабити на кілька хвилин, а потім знову затягнути. Загалом джгут може бути накладеним на кінцівку не більше ніж на 2 год. Якщо джгут необхідно тримати довше, його треба зняти і накласти вище. Під час розслаблення джгута проводять пальцьове притискання магістральної судини.
Помилкою є накладання джгута при венозній або капілярній кровотечі, коли можна обійтись тугою пов'язкою. Тому медичний працівник у сумнівних випадкахзобов'язаний перевірити доцільність накладання джгута. Він знімає з рани пов'язку, пальцями притискає магістральну артерію вище від рани, повільно розпускає джгут і приймає пальці з артерії. Якщо кровотеча відсутня протягом 2-3 хв, на рану накладають тугу пов'язку, а джгут залишають на кінцівці незатягнутим, щоб при необхідності відразу його зафіксувати.
Остаточно зупиняють кровотечу в операційній шляхом перев'язування судини в рані або за її межами. При ушкодженні великого артеріального стовбура його перев'язування може спричинити порушення живлення тканин. У таких випадках накладають судинний шов. Якщо для цього немає умов, виконують внутрішньосудинне шунтування. Для цього в просвіт центрального і периферичного відділів ушкодженої артерії вставляють стерильну скляну або поліхлорвінілову трубку, до якої фіксують лігатурами ушкоджені кінці артерії. Такий шунт може функціонувати від кількох годин до кількох діб.
Носова кровотеча - один із видів зовнішньої кровотечі. Основними причинами її, крім щелепно-лицьових травм, є подряпини і садна слизової оболонки носових ходів, гіпертонічна хвороба, захворювання системи крові і кровоносних судин.
Для зупинки носової кровотечі притискають пальцем відповідне крило носа до його перегородки на 3-5 хв. Хворому надають напівсидячого положення, щоб він не проковтував кров. На ніс накладають компрес із холодною водою або мішечок з льодом. При відсутності ефекту проводять передню тампонаду носа.
У носові ходи пінцетом на максимальну глибину вводять вузькі смужки стерильного бинта, змочені 3 % розчином перекису водню. Тампонують усю порожнину носа. Тампони можна залишати в порожнині носа на 24 год. Якщо і після цього кровотеча не припиняється, проводять задню тампонаду носа.
Крізь нижній носовий хід у носову частину глотки вводять м'який гумовий катетер, дистальний кінець якого корнцангом або пінцетом виводять через рот назовні. До виведеного кінця катетера прив'язують дві подвійні шовкові нитки завдовжки 20-25 см. Двома нитками фіксують до катетера тугий марлевий тампон. Потім катетер витягають із носа разом з подвійною лігатурою. Підводять тампон до внутрішніх отворів носових ходів і щільно його притискають. Катетер відсікають. Проводять передню тампонаду носа. На передньому тампоні зав'язують вільні кінці виведеної з катетером подвійної лігатури. Дві нитки, що звисають з рота, приклеюють до щоки лейкопластирем або фіксують до верхніх передніх зубів. Через 24-48 год за них виймають тампони з порожнини носа.
Головним засобом боротьби з гострою крововтратою є переливання крові, яке сприяє вирішенню основних завдань: підвищенню артеріального тиску шляхом збільшення кількості циркулюючої крові, стимуляції компенсаторних механізмів та поліпшенню постачання тканин киснем. З цією метою необхідно проводити струминне переливання крові (250-500 мл). Після підвищення артеріального тиску, коли минає безпосередня небезпека для життя, переливання крові продовжують крапельним способом. Лікування геморагічного шоку починають зі струминного або швидкого крапельного переливання 1500-2000 мл поліглюкіну або розчину желатинолю, після чого вливають 500 мл плазми, протешу або альбуміну. При крововтраті, що призвела до декомпенсованого шоку, після плазми і поліглюкіну проводять переливання крові або відмитих еритроцитів. Людський білок (альбумін, протеїн, суха плазма) є прекрасним засобом для відновлення втраченого об'єму крові за рахунок утримання і навіть підвищення внутрішньосудинної осмолярності. Свіжозаморожена плазма містить антитромбін III, що сприяє профілактиці та лікуванню ДВС-синдрому.
Для забезпечення інфузійної терапії використовують периферичні вени. При масивній крововтраті та необхідності інтенсивної терапії з одночасним застосуванням плазмозамінників та крові проводять пункцію 2-3 периферичних вен. Як правило, пунктують вени ліктьової ямки або передпліччя. Пунктувати вени нижніх кінцівок недоцільно, оскільки вони часто бувають розширеними, схильними до флебітів і тромбування. В екстрених ситуаціях, коли неможливо виконати венепункцію або катетеризацію периферичної вени, необхідно провести веносекцію периферичної вени в ліктьовій ямці або на передпліччі.
При необхідності тривалої інфузійної терапії найбільш ефективною і надійною є пункційна катетеризація верхньої порожнистої вени через її гілки (підключична, внутрішня і зовнішня яремні вени).
Крім переливання крові як основного методу лікування кровотечі ефективне лікування гострої крововтрати забезпечується також застосуванням плазмозамінників та сольових розчинів: ізотонічного розчину хлориду натрію, поліглюкіну, реополіглюкіну, реоглюману та білкових препаратів - протеїну, альбуміну, желатинолю, нативної і сухої плазми та ін. При невідкладних оперативних втручаннях крововтрата може бути компенсована також реінфузією крові. Основним показанням для переливання крові є масивна крововтрата (заміщуюче переливання крові). В інших випадках користуються компонентами крові.
Нерідко виникає необхідність диференціювати шлункову та легеневу кровотечу.
Кровохаркання, або легенева кровотеча, може спостерігатись при туберкульозі, раку, абсцесі, гангрені, інфаркті легень, а також при бронхоектатичній хворобі. Легенева кровотеча супроводжується кашлем, кров яскраво-червона, піниста. Внаслідок затікання крові в нижні відділи легень може виникати відчуття тепла в ураженій половині грудної клітки. При масивній кровотечі і потраплянні крові у верхні дихальні шляхи можлива асфіксія. Кровохаркання звичайно не загрожує хворому

 
 

Цікаве

Загрузка...