WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина Стародавнього Китаю, історія і сучасність - Реферат

Медицина Стародавнього Китаю, історія і сучасність - Реферат


Реферат
на тему:
Медицина Стародавнього Китаю, історія і сучасність.
Медицина Китаю
У історичній перспективі китайська медицина в деяких відносинах випередила західну. Вже більше двох тисячоліть тому, в період правління династії "Весняного і осіннього періодів" (770-476 рр. до н.е.) і "Ворогуючих імперій" (475-221 рр. до н.е.), в Китаї існував запис праці по медицині, книга "Ней-цзін". Праці грецького лікаря Гіппократа, що жив в 446-377 рр. до н.е., який вважається батьком західної медицини, відносяться до пізнішого часу. "Ней-цзін" може вважатися тому найстародавнішою в світі працею по медицині. Він узагальнює практичний медичний досвід, накопичений передуючими поколіннями китайських лікарів, обгрунтовує теоретичну систематику традиційного мистецтва лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, а також акупунктури і припікання, акупунктуры*.
При порівнянні медицини Китаю і західних країн виявляються і деякі інші пріоритети китайської медицини. До їх числа відноситься застосування наркотичних засобів для досягнення повного наркозу при проведенні операцій на черевній порожнині і при інших видах хірургічного втручання китайським хірургом і фахівцем з акупунктури Хуа Туо більше тисячі семисот років тому. Хуа Туо, що жив з 112 до 207 р. н.е., використовував для анестезії при своїх сміливих операціях ту, що стала знаменитою чайну суміш "Ма-фэй-сан". Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 рр. н.е.) написав вже у той час свою працю "Розгляд різних хвороб від дії холоду", в якому розробляються питання особливої діалектичної діагностики китайської медицини, що зберегли значення до теперішнього часу. Це відбулося за життя греко-римського лікаря Галена (129-199 рр. н.е.), який висловив основоположне і обширне навчання у області медицини, яке залишалося обов'язковим для західних лікарів аж до кінця середніх століть.
Іншою значною віхою в історії китайської медицини є Чи публікація Шичженем в 1578 році фармацевтичної збірки "Бен-Цзяо Ган-Му". В цілому до нас дійшле більше шести тисяч китайських книг по медицині, в яких розказується про різні методи лікування і які служать китайським лікарям до теперішнього часу як довідкові допомоги.
Значне місце в китайській медицині завжди займала превентивна медицина. Ідея запобігання хворобам стояла на самому початку лікарського спадку Стародавнього Китаю, що дійшов до нас. Так, наприклад, вмістом одного з діалогів в першому розділі книги "Ней-Цзін" є питання про те, як людина може зберігати своє здоров'я. З цієї причини гігієнічні заходи і боротьба з паразитами постійно виконували важливу роль в китайській історії. В період Танськой династії (618-907 рр. н.е.) китайським лікарям вже було відомо, що проказа є інфекційною хворобою, і хворі ізолювалися від здорових людей. Запобіжні щеплення проти віспи були проведені вперше не англійським лікарем Дженнером (1749-1823), як вважають на Заході. Протівооспенная щеплення було відкрите в Китаї і вперше використане тут приблизно в одинадцятому сторіччі, причому сироватка, узята у хворих на віспу, вводилася здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга "Нова книга про щеплення проти віспи" (Чжун-тоу Хин-жу), новаторська праця у області імунології, була відома в XVI столітті в деяких країнах Європи і Азії.
І взагалі китайська медицина зробила великий вплив на розвиток медицини інших країн, використовуючи з свого боку багато ідей іноземної медичної науки. Вже в епоху династії Цин (221-26 рр. до н.е.) і Хань (206 р. до н.э - 220 р. н.е.) існував обмін медичними знаннями між Китаєм, Кореєю, В'єтнамом і Японією, який був поширений згодом на арабський світ, Росію і Туреччину. Китайська книга, що мала нормативне значення, по лікарській терапії "Бен-Цзяо Ган-Му" була перекладена багатьма мовами, зокрема на латинський, корейський, японський, російський, англійський і французький, і набула широке поширення в західному світі.
Під впливом західних колоніальних держав з середини XIX століття почався занепад традиційної медицини в Китаї. Пануюча верхівка країни почала віддавати перевагу західній медицині; традиційна китайська медицина піддавалася дискримінації як примітивна і відстала і почала приходити в занепад. Справа дійшла до справжнього придушення китайської медицини при гоміндановському уряді (1912-1949 рр.). Лише після приходу до влади Мао Цзедуна відбулося відродження традиційної медицини, яке принесло їй знову світове визнання. В даний час в КНР визнають, що майбутнє китайської медицини полягає в з'єднанні традиційної китайської і сучасної західної методик.
Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху від династії Інь (1324-1066 рр. до н.е.) до династії Чжоу (1066-1221 рр. до н.е.) відмінності існували між дієтологією (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Ней-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарією (Шоу-і). У період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина одержувала подальший розподіл. Виникло 11 різних напрямів:
1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фэн-травень).
2. Загальна медицина (Цзе-і).
3. Педіатрія (Хао-фэн-травень).
4. Лікування паралічів (Фен-га).
5. Гінекологія (Фу-ге).
6. Офтальмологія (Ян-ге).
7. Стоматологія (Гоу-ци).
8. Лікування хвороб глотки і гортані (Ян-хоу).
9. Ортопедія (Чжен-гу).
10. Зовнішні хвороби і хірургія (Цзінь-чжуан).
11. Метод акупунктури і припікання, або акупунктура
(Чжень-цзю).
В даний час китайська медицина ділиться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об'єм знань, який повинен вивчатися особливо як лікарська спеціальність. Єдиним зі всього цього, що стало відоме на Заході, є акупунктура і припікання, "акупунктура". Всі ці різні спеціальні області мають загальну теоретичну основу, яка вперше комплексно висловлюється для західних лікарів в справжній книзі.
Разом з призначенням спеціальних ліків і застосуванням акупунктури китайська медицина знає наступні методи дії, які використовуються відповідно до свідчень в різних областях медицини:
1. Скребковий масаж, наприклад, за допомогою монети (Хуа-ша).
2. Наклеювання лікарських засобів на шкіру (Бо-ді).
3. Банки (Хуа-гуань).
4. Введення медикаментів в шкіру шляхом прасування (Юнь-фа).
5. Гідротерапія (подібно нашій терапії по методу Кнайпа)
(Шуй-лао).
6. Бальнеотерапія (Ю-фа).
7. Лікування лікарськими парами і димами (Хунь-чжен).
8. Накладення пов'язок з бджолиним воском (Ла-лао).
9. Грязі (Ні-лео).
10. Лікувальна гімнастика (Дао-інь).
11. Масаж (Дуй-на).
12. Китайська дихальна терапія (Ци-гун).
13. Щипкова терапія хребта (переважно у дітей)
(Ні-жі).
14. Надрізи шкіри (Га-чжі).
Різні методи знаходять в даний час в Китаїбагатоманітне застосування в лікарській практиці і по можливості удосконалюються.
У пошуках типових ознак, що відрізняють медицину Китаю від сучасної західної медицини, натрапляєш на два вирішальні чинники:
1. Розгляд людини як єдина ціла (Чжен-ді).
2. Діалектична діагностика і лікування залежно від синдромів (Бінь-чжен)*.
Китайська медицина розглядає людину як органічної цілої, центральне місце в якому займають накопичувальні і порожнисті органи
Loading...

 
 

Цікаве