WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Змертвіння (некроз), виразки, пролежні, нориці - Реферат

Змертвіння (некроз), виразки, пролежні, нориці - Реферат

в тканинах внаслідок стискання останніх та їх судин. Найчастіше пролежні виникають у місцях поверхневого розташування скелетних утворень тіла - крижі, лопатки, п'яти, гребені клубових кісток, остисті відростки хребців та інші кісткові виступи, не вкриті м'язами, у хворих, які самостійно не можуть змінювати положення в ліжку, перевертатись і за якими не здійснюють належного санітарно-гігієнічного догляду. Їх виникненню сприяють недостатній розвиток підшкірної основи, анемія, гіпопротеїнемія, набряк тканин, серцево-судинна недостатність, різні загальні хвороби (цукровий діабет, атеросклероз, сепсис, порушення функції нервової системи).
Пролежні починаються з реактивної гіперемії, запалення шкіри в зоні її стискання, за яким настає вологий некроз унаслідок приєднання інфекції або (рідше) сухий некроз унаслідок ішемії. Здебільшого некроз обмежується шкірою та підшкірною основою, але нерідко поширюється на всю товщину її та фасцію, аж до кістки.
Лікування пролежнів складається насамперед з усунення причин появи та прогресування некрозу: належний догляд за хворими, підкладання під хворого в зоні некрозу (переважно крижі) м'якого, наповненого повітрям гумового круга (вкритого білизною), протирання шкіри спиртом та утримання її чистою; недопущення промокання під хворим білизни та часта зміна останньої тощо.
Некротичну тканину (шкіра та підшкірна основа) в зоні пролежнів видаляють, дефект тканин лікують за правилами санації гнійної рани.
Профілактика пролежнів полягає у дбайливому догляді за хворими. Їх треба своєчасно перевертати на бік та протирати шкіру спиртом чи одеколоном, білизну добре розрівнювати. Хворим з тяжкою патологією, особливо літнім, треба з першого дня робити легкий масаж спини та вдаватись до інших заходів, що поліпшують кровообіг у шкірі. В останні роки користуються спеціальними ліжками, що запобігають утворенню пролежнів.
Ліквідація чи зменшення загальних розладів (серцевої недостатності, гіпертензії, анемії, порушень вуглеводного обміну) як до операції, так і після неї, боротьба з інфекцією тощо мають важливе значення для запобігання пролежням.
Нориці - патологічний канал, що з'єднує глибокі шари тканини чи порожнисті органи з зовнішньою поверхнею тіла (шкірою чи слизовою оболонкою) або ж порожнисті органи чи окремі їх камери між собою. З огляду на це нориці поділяють на зовнішні та внутрішні.
Нориці бувають природжені та набуті. Природжені нориці завжди вистелені епітелієм, набуті - переважно грануляційною тканиною.
Нерідко природжені нориці виникають унаслідок порушення формування органів у період ембріогенезу, тобто є аномаліями,або вадами, розвитку.
Набуті нориці можуть бути наслідком будь-якої травми (у тому числі операційної), інфекції, некротично-дистрофічних процесів та пухлин. Набуті нориці бувають як випадкові (переважно), так і навмисні, або ж штучні, виконані з лікувальною метою. Ці нориці можуть бути тимчасовими чи постійними.
Зовнішні нориці найчастіше утворюються внаслідок нагноєння ран.
Після оперативних втручань на органах черевної порожнини внаслідок інфекції рани оперованого органа і місцевого обмеженого перитоніту або інфекції рани черевної стінки чи (частіше) одночасної інфекції їх може виникнути зовнішня кишкова нориця без загального перитоніту.
Кишкові випадкові нориці бувають за формою трубчасті та губоподібні. Перші відрізняються тим, що в них слизова оболонка кишки не вивертається назовні стінки останньої, тоді як при губоподібних норицях вона навертається на зовніщню поверхню кишки. Форма кишкової нориці залежить насамперед від розмірів (діаметру) її та отвору в стінці кишки. Трубчасті нориці мають малі отвори, тоді як губоподібні - великі.
Трубчасті нориці здатні до самозакриття, тоді як губоподібні такої схильності не мають.
Інфекційну етіологію мають також нориці середньої ділянки шиї. Утворюються вони внаслідок нагноєння серединної кісти шиї.
Випадкові нориці (як внутрішні, так і зовнішні) порожнистих органів виникають унаслідок тяжких хронічних захворювань різного генезу - нейротрофічні, інфекційно-запальні чи пухлинні.
Клінічні прояви нориць залежать від їх етіології, характеру, розташування тощо. Вплив нориць на організм хворого широко варіює - від місцевих незручностей до тяжких, що загрожують життю.
Діагностика здійснюється на підставі даних анамнезу, виділень з нориці та локалізації її. Досліджують нориці шляхом огляду, зондування, забарвлення просвіту з метою визначення характеру нориці, фістулографії. Для оцінки загального стану хворого застосовують фізичні, рентгенологічні, ендоскопічні, ультразвукові та інші діагностичні засоби.
Лікування нориць може бути простим і складним. Самостійне, або ж спонтанне, закриття нориць чи консервативне гоєння їх можливі (частіше через тривалий час) лише в деяких випадках.
Більшість зовнішніх нориць, як набутих, так і особливо природжених, та всі внутрішні нориці, незалежно від їх походження, лікують хірургічними методами різної складності - від простого поздовжнього розтину їх (сиринготомії) чи видалення до складних відновних та реконструктивних втручань з метою ліквідації нориці.
Строк оперативного втручання визначається характером та впливом нориці на загальний стан і життєдіяльність організму. Природжені нориці з слизовим вмістом можна оперувати у дошкільному віці, якщо вони не ускладнюються інфекцією. Нориці ж тонкокишкові, особливо високі, панкреатичні чи жовчні треба оперувати у міру можливості рано, після ліквідації внутрішньочеревної та тканинної інфекції навколо нориці, оскільки такі нориці призводять до тяжких порушень обміну речовин, які не можуть бути повністю компенсовані за рахунок парентерального або навіть череззондового кишкового годування.
Профілактика нориць (звичайно набутих) полягає в запобіганні інфекційним захворюванням, суворому дотриманні правил асептики під час хірургічних втручань, в атравматичному та технічно і біологічно правильному виконанні операцій тощо.
Використана література
1. Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М. П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.
2. Вирізки журналу "Медичний вісник" та "Охорона здоров'я".
3. Лікування та діагностика. - 2001 р. - №2. - С.33-38. Колесник М.І., Лапчинська І.І
4. Свиридов О.І. Анатомія людини. - К., 2001.
5. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. - К., 1985.
6. М.Р.Сапин, Г.Л.Билич "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы. Системы обеспечения(эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная системы)" Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.
7. Р.Д.Синельников "Атлас анатомии человека" том III "Учение о нервной системе, органах чувств и органах внутренней секреции" издательство "Медицина" Москва 1968 год.
8. Айземан Б. ?., Смирнов В. В., Бондаренко А. С. Фитонциды и антибиотики высших растений. - К.: Наук, думка, 1984. - 277 с.
9. Бетина В. Путешествие в страну микробов. - М.: Мир, 1976 - 271 с.
10. Билай В. И. Основы общей микологии. - К.: Вища шк., 1974. - 395 с.
11. Бойко А. Л. Экология вирусов растений. - К.: Вища шк., 1990. - 165с.
12. Букринская А. Г. Вирусология. - М.: Медицина, 1986. - 336 с.
Loading...

 
 

Цікаве