WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Фізіологічні механізми болю. Методи знеболення. Місцева анестезія. Історія розвитку. Види місцевої анестезії - Реферат

Фізіологічні механізми болю. Методи знеболення. Місцева анестезія. Історія розвитку. Види місцевої анестезії - Реферат

основному закінчуються в клітинах задніх вентральних ядер, ачастина з них у гіпаталамусі й у ретикулярній формації. Формування почуття болю як відчуття відбувається головним чином у таламусі, гіпоталамусі і ретикулярної формації мозкового стовбура.
IV Кора великого мозку. У кору великого мозку імпульси надходять через ретикулярну формацію і таламус. Подвійний шлях забезпечує різне сприйняття болю: перший - передає відчуття дифузного нелокалізованого болю, другий - точно локалізованого.
Ефективна блокада проведення больових імпульсів може проводитися на різних рівнях. Якщо розглядати ці методи, починаючи від периферичних рецепторів і закінчуючи центральною нервовою системою, то вони розташовуються в наступній послідовності: термінальна анестезія, інфільтраційна, стовбурна, плексусна, корінцева, перидуральна, спиномозкова, наркоз.
Спроби усунути біль ідуть коренями в глибоку історію.
Німецький письменник і учений єгиптолог Г.Еберс у місцевого букініста придбав і опублікував у 1875 році стародавній папірус, що відноситься до ХVІ ст. до н.е. (в історію папірус увійшов під назвою "Папірус Еберса"). Це, мабуть, найдавніший документ, що відбиває стан лікувальної допомоги у Др. Єгипті. У ньому приведено біля 600 рецептів лікування різних хвороб. Для лікування ран рекомендувалося застосування вина, олії, меду. Тут описані фармакологічні властивості опію - меленого соку незрілих макових зерен, яким тоді лікарі напували хворих перед операцією. Передбачалося, що і секрет приготування снодійних напоїв був відомий і древнім елінам. Так, у 399 році до н.е. давньогрецькому філософу Сократові, засудженому до страти, піднесли келих з концентрованим розчином отруйної рослини цикути. Спорожнивши його, Сократ заснув, щоб уже ніколи не прокинутися.
Древні греки робили спроби місцевого знеболювання ран. У "Іліаді" описується, як воїн Патрокл перед тим, як витягти стрілу зі стегна Еврипіда, попередньо присипав рану стертим коренем, що тому зовсім угамував біль. Видатний лікар Др. Греції Гіппократ намагався примітивні способи знеболювання компенсувати швидкістю виконання операції. Він наставляв своїх численних учнів: "Так як приходиться страждати тим, кого оперують, те, що заподіює в них біль повинно бути якнайкоротший час, тому розріз необхідно виконувати швидко".
Діоскорид, що служив у армії римського імператора Веспасіана, застосовував спеціальні сонні губки для знеболювання операцій. Шматочки губки просочувалися опієм, відварами насіння цикути, кореня мандрагори, листків дурману. Перед уживанням губки змочували теплою водою, потім їх вставляли в ніздрі. Всмоктування цих речовин через слизову оболонку носа діяло присипляюче.
Авіцена для знеболювання ран застосовував такі знеболюючі і наркотичні засоби, як мандрагора, алкоголь, лакутове насіння, опіум, кориця.
Використавши щасливу ситуацію (лікування Людовика ХІV від парапроктиту) придворні хірурги Марешаль і Ла Петроні одержали, незважаючи на протест медичного факультету, згоду на створення у Парижі спеціальної вищої школи для хірургів, що назвали хірургічною академією (1731 р). У 1745 р хірургічна академія були прирівняна в правах з медфакультетом.
Доктор Марей (1911 р) спостерігав молоду жінку, що ні разу в житті не відчувала болю. Батьки звернули увагу на дивне поводження дівчинки, коли їй було 11 місяців. Дитина, якій розкрили великий завушний абсцес, зовсім не реагувала на операцію. У 3-х річному віці у дівчинки розвився гострий гнійний остеомієліт і вона ні на що не скаржилася. Хірург зробили операцію без усякого знеболювання, дівчинка при цьому не кричала.
Минуло 2 десятиліття і чеський хірург Ірасек спостерігав військового кухаря, що зовсім не почував болю. Кухар декілька разів обпікався і лікувався в госпіталі, але болю зовсім не відчував. Однак такі люди зустрічаються вкрай рідко.
Для боротьби з болем раніше застосовувалися і такі варварські методи, як доведення хворих до стану глибокої непритомності здавлюванням сонних артерій чи кровоспускання. Відомо, що здавлюючи нерви можна викликати анестезію. Історичну популярність придбала ампутація гомілки після здавлювання нервів, проведена в 1676 році в Коберге з таким успіхом у відношенні анестезії, що хвора після операції запитала, чи відрізана нога.
На початку ХІХ століття анестезія, викликана здавлюванням нервів перед операцією спеціальною лігатурою, широко застосовувалася у Франції. Але хворі нерідко відчували гострий біль, іноді в них розвивався параліч нервів. Дезо відмовився від використання цього методу. Стало ясно, що не механічне здавлювання нерва, а медикаментозний вплив на нього може забезпечити анестезію. Першим препаратом був кокаїн. Населення Перу, Болівії здавна вважали рослину кока священною. При жуванні листків цього чагарнику поліпшувалося самопочуття, зникали голод і втома, надмірне застосування викликали почуття ейфорії.
У 1859 р Німан виділив з нього в чистому виді алкалоїд, що одержав назву кокаїн. Минуло 20 років і російський фармаколог В.К.Анреп першим вивчив фармакологічну дію кокаїну на організм.
У Німеччині Кара Коллер у 1884 р використовував препарат для анестезії в офтальмології. Кокаїн йому запропонував відомий психоаналітик, його університетський друг Зігмунд Фрейд, який вивчав дію кокаїну і використовував його для лікування хворих і написав в 1884 році велику роботу під назвою "Uber Coca". Коллер і його колеги на собі випробували дію розчину кокаїну і переконались, що той викликає сильне і тривале знеболення. К.Шлейх, асистент берлінського хірурга Бергмана в результаті численних дослідів на тваринах (1892 р), а потім і на собі також знайшов, що кокаїн у розведенні від 1:10 до 1:100 у 0,9% розчині NaCl придатний для клінічного застосування для інфільтраційної анестезії.
Місцева анестезія розчином кокаїну знайшла широке застосування. Однак незабаром виявилася токсична дія кокаїну. Найбільш драматичні сторінки його застосування випали на долю відомого хірурга С.П.Коломніна, керівника кафедри хірургії медико-хірургічної академії. 6 листопада 1886 року він зробив вискаблювання туберкульозної виразки прямої кишки молодій жінці. Через небезпеку застосування хлороформного наркозу (хвора раніше двічі отруювалися фосфором), він зробив операцію під місцевою анестезією розчином кокаїну, що був введений у пряму кишку хворої. От як про це розповідає В.В.Вересаєв у своїх "Записках лікаря": Петербурзький професор Коломнін, збираючись зробити молодій жінці операцію з приводу туберкульозної виразки прямої кишки, ввів їй у пряму кишку розчин кокаїну. Раптом жінка посиніла, у неї з явилась судоми і через під-години вона померла при явищах отруєння кокаїном. Професор Коломнін приїхав додому, закрився у себе в кабінеті і застрелився". Зараз, перечитуючи повідомлення про кокаїн за перші роки його впровадження, дивуєшся, в яких дозах його призначали. Коломнін ввів своїй хворій більше 1,5 грама кокаїну. Гіркий досвід
Loading...

 
 

Цікаве