WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Пошкодження кісток і суглобів. Вивихи. Переломи. Класифікація - Реферат

Пошкодження кісток і суглобів. Вивихи. Переломи. Класифікація - Реферат

кінцівки утримувати двома руками і зробити кілька легких ротаційних рухів, у місці перелому можна відчути хрусткіт - крепітацію. Цей симптом супроводжується посиленням болю, а тому форсувати його не слід.
Іноді в місці перелому під шкірою можна спостерігати синець.
Кожний перелом порушує функцію ушкодженої ділянки.
При переломі страждає і загальний стан хворого: протягом кількох днів підвищується температура тіла, у крові зростає кількість лейкоцитів, іноді з являється жовтяниця, яка швидко проходить. Тяжкі ускладнення, комбіновані переломи супроводжуються травматичним шоком.
Велику допомогу в діагностиці надає рентгенологічний метод дослідження. Рентгенограми треба робити у двох проекціях: фасній і профільній.
УСКЛАДНЕННЯ. Більшість переломів перебігають досить легко: відламки швидко зростаються, працездатність відновлюється. Ускладнення при переломах можна поділити на місцеві та загальні. Причини місцевих ускладнень різні.
1. Ушкодження прилеглих до місця перелому тканин і органів (судин, нервів, органів).
2. Неправильне суміщення відламків і їх зрощення. Результатом цього є деформація і вкорочення кістки. Можливе стискання великих судин і нервів є наслідками, що випливають звідси. Якщо не утворюється кісткова мозоля і не зростаються відламки, формується несправжній суглоб зі стійкою патологічною рухомітсю в ньому. Лікування в таких випадках оперативне.
3. Помилки лікування: неправильна репозиція, недостатня іммобілізація, надто ранні обо пізні рухи, стиснення гіпсовою пов язкою судин і нервів. За тривалої іммобілізації може розвинутися значна атрофія м язів, тугорухомість у суглобах.
Загальні ускладнення переломів - це травматичний шок, жирова емболія (попадання в розірвані судини частинок кісткового мозку), сепсис як результат ускладнення перелому інфекцією, гострий психоз.
ЛІКУВАННЯ. Історія цього питання налічує понад 2000 років. Гіппократ для лікування хворих з переломами використовував нерухомі шинні пов язки, тяги і протитяги. Однак методи лікування на той час вибиралися емпірично, а ефективність їх була мінімальною. У ХУІІІ ст. Потт вказав на велике значення розслаблення м язів при переломах.
Більш досконалі методи лікування хворих з переломами з являються в середині ХІХ ст. У 1851 р. М.І.Пирогов запропонував гіпсову пов язку. За кордоном вона в той час називалася "руською пов язкою".
Хірургами і ортопедами були запропоновані різні модифікації гіпсових пов язок: циркулярна, розрізна, глуха, вікончаста, мостоподібна, безпідстилкова та ін. Тривале застосування гіпсової пов язки має і негативні сторони: тривале її застосування призводить до атрофії м язів, тугорухомості суглобів, розладів кровообігу.
Оперативні методи (VІ з їзд російських хірургів 1906 р.) не виправдали сподівань. Криваве втручання на кістках, незважаючи на те що здійснювалося в асептичних умовах, часто призводило до інфікування місця перелому, затримувало регенрацію кістки і було не кращим щодо відновлення функції.
На противагу їм виник функціональний метод лікування (масаж, ранні рухи без витягання чи фіксації відламків).
Надалі хірурги і ортопеди почали з єднувати ці два методи. Фіксуючи уламки в анатомічно правильному фізіологічному положенні, вони з самого початку застосовували функціональне лікування.
Перша допомога потерпілим. Надаючи першу допомогу, треба обережно підняти хворого, підтримуючи місце перелому, й іммобілізувати кінцівку. Недостатня іммобілізація у випадку закритого перелому може перетворити його у відкритий, змінити клінічну картину і метод лікування. Погана фіксація сприяє ушкодженню великих судин, виникненню травматичного шоку.
Іммобілізацію кінцівки можна здійснювати різними шляхами. Найпростішою є прибинтування верхньої кінцівки до тулуба, а нижньої - до здорової ноги. Для транспортної іммобілізації можуть бути використані будь-які допоміжні засоби: дошки, гілки, пучки соломи, милиці, або спеціальні стандарті шини: картон, фанера, лубки, шини Дітерікса, надувні гумові шини. Доброї іммобілізації можна досягнути лише тоді, коли фіксуються два блтзько розташовані суглоби: проксимально і дистально від місця перелому. У разі перелому стегна додатково іммобілізують і гомілковостопний суглоб. Транспортні шини накладають поверх одягу. На дротяні і фанерні шини спочатку кладуть м яку прокладку з вати і прибинтовують її.
Для профілактики травматичного шоку потрібно ввести знеболювальні засоби (морфін, промедол, омнопол).
Якщо перелом відкритий, шкіру довкола рани змазують 5% розчином йоду або обробляють перекисом водню. Накладають асептичну пов язку. У випадку кровотечі треба досягти її тимчасового припинення.
При переломі хребта або кісток таза хворого кладуть на дерев яний щит.
У стаціонар потерпілого потрібно доставляти легким, зручним, швидким транспортом.
У лікування хворих з переломами використовують такі методи:
1) одномоментну препозицію; 2) тривалу репозицію; 3) фіксаційний метод; 4) оперативний метод.
1. Одномоментна репозиція показана у випадках, коли довкола місця перелому немає великих груп м язів, скорочення яких може призвести до повторного зміщення відламків. Цю репозицію треба проводити під місцевим або загальним знеболюванням. Місцевого знеболювання можна досягнути інфільтраційною, провідниковою, внутрішньокістковою, перидуральною анестезією. Можна застосувати внутрішньовенний (каліпсол, каталин) або навіть ендотрахеальний наркоз з міорелаксантами.
Одномоментну репозицію можна здійснювати руками або за допомогою апаратів. Після заставлення відламків місце перелому фіксують гіпсовою пов язкою.
2. Тривала репозиція здійснюється екстренним методом (коли одномоментну репозицію виконати неможливо) при переломах великих трубчастих кісток (стегнової, плечової, великогомілкової), косих, гвинтоподібних, осколкових і відкритих переломах. У таких випадках зіставлення відламків досягається шляхом тривалого витягування. Розрізняють кілька його видів: липкопластирне, клеолове і скелетне. При перших двох видах витягання здійснюється на м які тканини (шкіру) за допомогою клеолової пов язки або липкого пластиру, при скелетному - за кістку.
У процесі лікування поступовим витягання розрізняють три періоди: 1) Репозиційний, у процесі якого домагаються зіставлення відламків поступовим збільшенням вантажу під час витягання. Тривалість цього періоду від кількох днів до двох тижнів.
2) Ретенційний (ретенція - утримання). Тривалість його 2-3 тижні від моменту зіставлення уламків до утворення між ними первинної мозолі. Його тривалість залежить від багатьох причин: віку хворого, характеру перелому тощо.
3) Репараційний.
Loading...

 
 

Цікаве