WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хронічна специфічна інфекція - Реферат

Хронічна специфічна інфекція - Реферат

внаслідок подразнення шкіри виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше - індуративний кератоз.
Папули на руках та підошвах спонтанно зникають. У нелікованих хворих вони можуть бути протягом 3 років. Вторинний сифіліс дуже заразний. У крові, виділеннях у цей період міститься велика кількість трепонем.
Третинний період чи третинний сифіліс частіше розвивається за вторинним. Він спостерігається у нелікованих чи недостатньо лікованих хворих.
Морфологічним субстратом його є утворення так званої гуми, переважно поодинокої, рідше - численних, у різних органах та тканинах. Гума є проліферативно-некротичною формою обмеженого запалення, постійною гранульомою, зумовленою первинною спірохетемією. Утворюється переважно у внутрішніх органах, зокрема в серці та великих артеріях - в легенях, яєчнику та нирках.
Сифілітичні гуми рідко розсмоктуються без розпаду та утворення виразок. На місці їх залишаються грубі, втягнуті деформовані шрами. Некроз та розпад гум, що спостерігається у основної маси хворих, призводить до незворотних змін серцево-судинної, центральної нервової та м язево-скелетної систем. Розпад поверхневих гум спричинює утворення глибоких виразок.
Сифілітичні виразки мають обрубані краї, неначе пробиті, жовтувато-сіре, кольору старого сала, дно.
Клінічно третинний сифіліс кісток виявляється нічним болем у кістках та незначними порушеннями функції кінцівок за значних морфологічних змін у кістках. Неадекватність порушень функції структурних порушень кісток пояснюється зниженням больової чутливості у хворих через ураження нервової системи.
При природженому сифілісі ураження кісток має характер деформації. Найчастіше воно локалізується в кістках лицевого сплетення та гомілках, які стають шаблеподібними.
Лікування сифілісу специфічне: антибіотики, зокрема препарати групи пеніциліну. Деструктивні зміни в клітинах лікують класично - хірургічним та ортопедичним шляхами.
Актиномікоз
Актиномікоз - хронічне специфічне захворювання запального походження, яке спричинюється променевими грибами - актиноміцемами.
Захворювання перебігає утрьох формах - шийно-лицевій, бронхолегеневій та кишковій.
Шийно-лицева форма захворювання розвивається повільно. В ділянці кута нижньої щелепи з являється щільний, майже безболісний інфільтрат (набряк), шкіра над поверхнею якого має рожево-синюшний колір. Обличчя стає асиметричним (ураження майже завжди однобічне). Згодом у центрі інфільтрату викликає розм якшення внаслідок некрозу та розплавлення тканин і утворення абсцесу. Останній прориває назовні переважно через кілька отворів, нориць. Через них виділяється рідкий гній з жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами), які звуться сірчастими. У них скупчуються мікроорганізми.
Навколо запального осередку ураження у тканинах, внаслідок сенсибілізуючого впливу актиноміцитів інтенсивно розвивається фібро-пластична реакція з утворенням фіброзної тканини та некрозу, що призводить до зморщення шкіри в ділянці розташування інфільтрату, утворення складок вздовж лінії натягу шкіри. Внаслідок втягнення в запальний процес жувальних м?язів, обмежується розкривання рота, порушуються функції жування і травлення.
Запальний процес часто поширюється на окістя та кістку нижньої щелепи, спричиняючи актиномікотичний періостит та остеомієліт.
Діагностика захворювання ґрунтується на типових клінічних та морфологічних проявах, а також на результатах мікробіологічного дослідження виділень з нориць - виявлення актиноміцинів і особливо їх скупчення, тобто сірчаних гранул чи міцел, свідчить про актиномікоз.
Лікування актиномікозу комплексне - консервативно-хірургічне. Гнійні поверхневі осередки розкривають і дренують, внутрішні видаляють. Консервативне лікування здійснюється актинолізатом та антибіотиками (бензилпеніциліну натрієва сіль у великих дозах - 20 000 000 ОД через 6 годин). Його можна поєднувати із стрептоміцином сульфатом чи іншими сульфаніламідами. Препарати йоду, зокрема йодонат, новідон-йодид, застосовують головним чином місцево - при шкірних формах захворювання. У цих же випадках призначають також рентгенотерапію осередків інфекції.
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)
Умовно до хронічної специфічної інфекції можна зарахувати синдром набутого імунодефіциту (СНІД), що став відомий з 1981 року. Це вірусне захворювання, яке вражає імуногенні клітини, внаслідок чого в організмі розвиваються опортуністична інфекція та специфічні пухлини. Хвороба спричиняється ретровірусом - вірусом імунодефіциту людини типу І (ВІЛ І). Цей вірус має винятковий тропізм до СД4 молекул, що містяться в Т-хелперіндукуючих клітинах (лімфоцитах) та макрофагах - моноцитах. Проникнення в ці клітини вірусу та його реплікація в них призводять до деструкції або функціональної неповноцінності клітин.
Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливання крові та її компонентів від інфікованого ВІЛ І донорів, використання голок, шприців та інших інструментів, заражених вірусом тощо. Передача вірусу СНІДу відбувається також інфікованою матір?ю дитині в перинатальний період. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе також хірургів внаслідок поранення (голкою, скальпелем тощо) під час оперування ними інфікованих вірусом імунодефіциту.
ВІЛ-інфікованість встановлюють за допомогою серологічного дослідження - ідентифікації анти-ВІЛ-специфічних антитіл у сироватці крові. Захворювання може розпочинатись гостро у вигляді мононуклеозоподібного синдрому, після якого настає тривалий асимптомний (на роки) період.
Серед загальний порушень відзначаються - слабкість, схуднення, лихоманка, пітливість тощо. Місцеві (системні) розлади індивідуально широко варіюють. Це переважно інфекції чи захворювання, що розвиваються внаслідок зниження резистентності організму хворого. Серед них - пневмонія, генералізована лімфаденопатія, грибковий езофагіт чи тривалий ентероколіт, безкам?яний холецистит, проктосигмоїдит з фістулами та перианальними абсцесами, слизово-дермальний простий герпес, гістоплазмоз та токсоплазмоз, лімфома, не пов?язана з лімфогранулематозом, саркома Капоші.
Використана література
1. Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М. П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.
2. Вирізки журналу "Медичний вісник" та "Охорона здоров'я".
3. Лікуваннята діагностика. - 2001 р. - №2. - С.33-38. Колесник М.І., Лапчинська І.І
4. Свиридов О.І. Анатомія людини. - К., 2001.
5. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. - К., 1985.
6. М.Р.Сапин, Г.Л.Билич "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы. Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная системы)" Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.
7. Р.Д.Синельников "Атлас анатомии человека" том III "Учение о нервной системе, органах чувств и органах внутренней секреции" издательство "Медицина" Москва 1968 год.
8. Айземан Б. ?., Смирнов В. В., Бондаренко А. С. Фитонциды и антибиотики высших растений. - К.: Наук, думка, 1984. - 277 с.
9. Бетина В. Путешествие в страну микробов. - М.: Мир, 1976 - 271 с.
10. Билай В. И. Основы общей микологии. - К.: Вища шк., 1974. - 395 с.
11. Бойко А. Л. Экология вирусов растений. - К.: Вища шк., 1990. - 165с.
12. Букринская А. Г. Вирусология. - М.: Медицина, 1986. - 336 с.
Loading...

 
 

Цікаве