WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи - Реферат

Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи - Реферат

у шкіру зумовлює розширення кровоносних і лімфатичних судин. Починається серозно-геморагічне запалення. Ексудат, який утворюється, відшаровує епідерміс, з'являються пухирі. У разі проникнення мікробів у підшкірну основу виникає її запалення (флегмона). У разі стиснення ексудатом шкірних судин або їх тромбозу розвивається некроз шкіри.
Клінічно розрізняють кілька форм бешихи: еритематозну, бульозну, флегмонозну, гангренозну.
Найлегший перебіг має еритематозна форма. Характеризується вона раптовим початком. З'являється локальне яскраве почервоніння шкіри або слизових оболонок з нерівними чіткими краями (вид географічної карти). Місцева температура підвищена. Шкіра дещо набрякла. Температура тіла становить 38-390С. Пульс частий, 100-120 за 1 хв. Головний біль, запаморочення, загальна слабкість, іноді нудота, блювання, озноб. У ділянці почервоніння хворий відчуває жар, печіння, напруження і пекучий біль.
За прогресування процесу еритематозна форма бешихи переходить у бульозну, для якої характерна поява пухирів, наповнених серозною рідиною. Згодом пухирі розриваються і на їх місці утворюються жовті щільні кірки. Загальний стан хворого погіршується.
При флегмонозній формі бешихи у підшкірній основі розвиваються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин. Загальний стан хворого дуже тяжкий, з проявами інтоксикації (висока температура тіла, тахікардія, сухий язик, нудота, блювання, потьмарена свідомість, марення).
При гангренозній формі уражена ділянка шкіри мертвіє, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення.
Розрізняють: повзучу бешиху, за якої процес поступово охоплює все нові ділянки; мігруючу, яка уражує різні ділянки тіла; рецидивуючу, що часто повторюється. У рецидивах бешихи важливу роль відіграє алергічний чинник, у основі якого лежить сенсибілізація організму.
Часті рецидиви бешихи на одній ділянці зумовлюють облітерацію стінок лімфатичних судин, що призводить до порушення лімфовідтоку, ущільнення підшкірної основи і розвитку слоновості. Причиною рецидивів є й те, що бешиха не залишає по собі імунітету.
Ускладнення бешихи залежать від розташування патологічного процесу. У разі локалізації на обличчі і волосяній частині голови може розвинутися вторинний менінгіт. Бешихове запалення кінцівок ускладнюється флебітом і тромбофлебітом. Бешиха може спричинити метастатичні ураження слизових сумок, сухожилкових піхв, суглобів, м'язів.
Лікування хворих на бешиху проводять у стаціонарних умовах (краще в ізольованих палатах). Місцево з метою зменшення болю накладають мазьові осмотично активні пов'язки на водорозчинній основі. Добрі наслідки дає опромінення уражених ділянок кварцом в ерітемних або суберитемних дозах. Для запобігання поширенню інфекції призначають спокій (за локалізації на обличчі - обмеження розмов, харчування рідкими стравами), загальнозміцнювальну, висококалорійну, вітамінізовану дієту. Застосовують антибіотики (препарати групи пеніциліну), сульфаніламідні препарати (сульфадимезин, сульфадиметоксин). У разі рецидивуючої форми бешихи стимулюють неспецифічний імунітет (переливання лейкоцитарної маси, крові, введення левамізолу, тактивіну та ін.), проводять пряму ендолімфатичну терапію, що дає можливість створити високі концентрації антибіотиків не лише в лімфатичній системі, а й у гнійному осередку та сусідніх тканинах.
При бульозній формі бешихи розкривають пухирі, після чого накладають мазеві пов'язки (синтоміцинова емульсія, стрептоцидна суспензія, тетрациклінова мазь).
Флегмонозна форма бешихи, як і гангренозна, вимагають оперативного лікування (розтин гнояків, дренування, вирізування некротизованих тканин).
Різновидом бешихи є еризепелоїд. Звичайно захворювання уражає шкіру кисті зокрема пальців. Воно є наслідком проникнення в організм палички свинячої бешихи. Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з розрубуванням м'яса (М'ясники, кухарі, домогосподарки, ветеринари). Інкубаційний період - 3-7 діб.
При еризипелоїді спостерігається серозне запалення всіх шарів шкіри з вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом.
Клінічна картина: свербіння і печіння в ураженій ділянці (найчастіше це один палець), незначний набряк, почервоніння. Загальний стан хворих змінюється мало. Тривалість гострого періоду - 10-20 діб, після чого захворювання набуває хронічного перебігу. Є схильність до рецидивів.
Лікування еризипелоїду і бешихи подібне. Крім того, застосовують футлярні новокаїнові блокади, рентгенотерапію, вводять специфічну антитоксичну сироватку, призначають олійно-бальзамічні пов'язки.
Гідраденіт - це запалення апокринних потових залоз, переважно в пахових ямках, яке спричинюється золотистим стафілококом. Виникненю гідраденіту сприяють негативний стан гігієни, підвищена пітливість шкіри.
У ділянці запалення з'являється обмежене випинання, болюче щільне. Від фурункула відрізняється тим, що не має гнійного стрижня з волосинкою у центрі. Іноді поруч з'являється кілька таких випинань, які з часом зливаються. Шкіра над ними червона або синьо-багряна.
Часто в процес втягуються сусідні лімфатичні вузли. Запальний стан при гідраденіті майже не порушується. Температура тіла субфебрильна.
Щільні вузли, які утворилися в ділянці потових залоз, згодом розм'якшуються, з нориць, що утворилися, виділяється гній. Через наявність у паховій ділянці волосся, підвищене потовиділення, хронічне подразнення шкіри під час рухів процес має тенденцію до поширення на інші потові залози. Вони нагноються і утворюють низку гнояків.
Перебіг гідраденіту затяжний, з періодами загострення і затихання процесу.
Лікування гідраденіту місцеве й загальне. Місцеве лікування починають з проведення туалету ураженої ділянки (частіше) пахвової, вистригають волосся, протирають шкіру 2-3% розчином формаліну (для зменшення пітливості). По, фізіотерапевтичні процедуритім призначають сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, солюкс,кварц). Рекомендується обколювання пеніцилін-новокаїновим розчином.
Загальне лікування полягає у застосуванні антибактеріальної терапії (антибіотики, сульфаніламідні препарати), аутогемотерапії, специфічної імунотерапії (стафілококовий анатоксин, антистафілококовий гама-глобулін). У разі частих рецидивів призначають рентгенотерапію. Перераховані вище заходи поєднують із загальнозміцнювальною терапією (молочно-рослинна дієта, вітаміни), проводять гігієнічні заходи (обробка шкіри в ділянці ураження 2% борним або камфорним спиртом).
Оперативне втручання застосовують у разі нагноєння (гнояки розтинають і дренують). При рецидивуючому паховому гідраденіті іноді застосовують повне видалення волосяної частини шкіри з місцевою пластикою дефекту.
Використана література
1. Олеарчик Андрій Всесвіт хірурга.- Львів: Медицина світу - МС, 2006.- 800 с.
2. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна №494.- Харків: Основа, 2000.- 93с.- (Медицина; Вип.1)
3. Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле, 2003.- 216с.
Loading...

 
 

Цікаве