WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хірургічна інфекція. Етіопатогенез. Клініка. Діагностика. Загальні принципи лікування - Реферат

Хірургічна інфекція. Етіопатогенез. Клініка. Діагностика. Загальні принципи лікування - Реферат

коливається в широких межах залежно від фізіологічного стану макроорганізму, функціонального стану тканин рани тощо.
Збудники. Збудниками хірургічної інфекції можуть бути різні мікроорганізми: стафілокок, стрептокок, гонокок, Збудники менінгокок, кишкова і синьогнійна палички, паличка черевного тифу, протей, клостридії, мікобактерії туберкульозу, спірохети.
Зараження може відбуватися одним видом мікроба (моноінфекція) або кількома видами (поліінфекція або мікробна асоціація).
Місце проникнення інфекції в організм називається вхідними воротами. Частіше інфекція проникає ззовні. Це екзогенна інфекція. Вхідними воротами є різні ушкодження. Інфекція передається контактним шляхом (при безпосередньому дотику з нестерильними предметами), а також повітряно-крапельним і повітряно-пиловим.
Інфекція може поширюватися в організмі з вогнищ, які вже в ньому є. Це ендогенна інфекція. Джерелом її є гострі гнійні процеси (фурункул, карбункул, лімфаденіт, бешиха тощо), а також хронічні, при яких інфекція перебуває у латентному стані (карієс зубів, хронічний тонзиліт, хронічні запальні процеси в сечовій системі і жіночих статевих органах та ін.). При зниженні реактивності організму мікроорганізми лімфогенним або гематогенним шляхом можуть поширюватися, викликаючи вторинні запальні вогнища.
У відповідь на проникнення бактерій в організмі за сприятливих умов виникає місцева і загальна реакція.
Клініка. Місцева реакція характеризується всіма ознаками запалення: біль, почервоніння, місцеве підвищення температури, набряк і зниження функції. Невдовзі довкола місцевого запального вогнища розвиваються захисні бар'єри, які запобігають поширенню інфекції. Це захисний вал, який утворюється з нейтрофільних лейкоцитів; грануляційний вал - результат тканинної реакції і розмноження тканин сполучної тканини (з нього пізніше утворюється піогенна капсула); лімфатичні судини і лімфатичні вузли. Найчастіше ці захисні бар'єри обмежують запальний процес. Але іноді вони не витримують і тоді інфекція поширюється у всьому організмі.
Загальна реакція організму характеризується насамперед підвищенням температури тіла. Лише у хворих похилого віку та ослаблених людей вона невисока. Швидко розвиваються порушення з боку нервової системи: головний біль, затьмарення, іноді втрата свідомості; серцево-судинної системи: прискорення пульсу, зниження артеріального тиску; травного апарату: втрата апетиту, запори, диспепсичні явища; сечової системи: зменшення виділення сечі, наявність в ній білка. У крові збільшується кількість лейкоцитів, виникає зміщення лейкоцитарної формули вліво (поява молодих форм нейтрофілів: збільшення паличко-ядерних, наявність юних, мієлоцитів), анемія, зменшення альбумінів і збільшення глобулінів, підвищення ШОЕ. У тяжких випадках збільшується печінка і селезінка.
Ускладнення. Розвиток в організмі хірургічної інфекції сам по собі є вже ускладненням якогось процесу. Проте й інфекція може додатково ускладнюватися. Передусім це поширення запального процесу на сусідні тканини (наприклад, із зуба на м'які тканини щелепи або кістку), лімфатичні судини і залози (розвиток лімфангоїту і лімфаденіту, кровоносні судини (артеріт, флебіт), проникнення мікроорганізмів або їх токсинів у кров (сепсис); амілоїдоз внутрішніх органів (відкладення в клітинах паренхіматозних органів (печінка, нирки) високомолекулярного протеїну із зниженням їх функції); ранове виснаження ендотоксичний (септичний) шок. Останнє грізне ускладнення характеризує драматичну клінічну ситуацію. Виникає раптово, неочікувано, часто при банальних вогнищах інфекції. Перебігає стрімко і безповоротно. Сприяє виникненню ендотоксичного шоку, цукрового діабету, приймання кортикостероїдів. Деякі автори пов'язують його з гіперпродукцією в організмі хворого на сепсис оксиду азоту (N0), що зумовлює релаксацію судин, формування набряку тканин, модулювання чутливості нервових закінчень. Утворення оксиду азоту інгібується кортикостероїдами. Клінічна картина характеризується бурхливим перебігом, супроводжується ознобом, підвищенням температури тіла, зниженням артеріального тиску, тахікардією, ціанозом, психічними розладами, анурією, гіперлейкоцитозом. З боку легень при ендотоксичному шоку виникає респіраторний дістрес-синдром (РДС), який характеризується гострою задишкою гіпоксемією, поширенням інфільтратів в легенях, набряком легень. РДС, як ускладнення септицемії часто називають "септичними легенями". Смертність у випадках ендотоксичного шоку досягає 60-70 %.
Лікування. Лікування хворих з гострою хірургічною інфекцією - це складна проблема. Воно ділиться на загальне і місцеве.
Загальне лікування проводиться в таких напрямах.
1. Боротьба з інфекцією. Головне місце тут займають антибіотики. Перед їх призначенням слід лабораторним шляхом визначити характер збудника і його чутливість до того чи іншого антибіотика. До одержання відповіді хворим призначають напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, метацилін, оксацилін) або антибіотики широкого спектра дії (цефалоспорини, тетрацикліни, олеандоміцин, еритроміцин). Антибіотики треба призначати у великих дозах періодично (один раз в 7-8 днів) міняючи їх.
Антибіотики поєднують з сульфаніламідними препаратами (норсульфазол, уросульфан, етазол, сульфадиметоксин, фтазін, сульфапіридазін), антисептиками нітрофуранового ряду (фуразолідон, фурагін, фуразолін, фурацилін, фурадонін), похідними хіноксаліна (діоксин), налідіксовою кислотою (неграм), 5-НОК, метронідазолом, хлоргексидином біглюконатом. Під час застосування цих препаратів рекомендується пити багато лужних рідин (мінеральну воду, молоко).
Фаготерапія гнійних захворювань. Бактеріофаг, діючи на генетичний апарат мікроба володіє вираженою видовою і типовою специфічністю. В хірургічній практиці знаходять застосування стафілококовий, стрептококовий і синьогнійний фаги, колі-фаг та їх суміші.
2. Боротьба з інтоксикацією здійснюється шляхом інтенсивної інфузійної терапії. Завдання рідин, які переливаються, - розводити токсини в крові, зв'язувати їх і виводити з організму. Інфузійну терапію слід проводити, контролюючи центральний венозний тиск, об'єм циркулюючої крові. Токсини виводяться печінкою, легенями, нирками.
Для інфузійної терапії використовують реополіглюкін, реоглюман, полідез, гемодез,ізотонічний розчин натрію хлориду, 5-10 % розчин глюкози. Рідини треба вводити не менше ніж 40 мл на 1 кг маси хворого. Введення рідин повинно супроводжуватися підсиленим (форсованим) діурезом. З цією метою застосовують такі діуретики як лазикс, манітол, сечовину.
Новим методом детоксикації є видалення з крові токсинів за допомогою вугільних адсорбентів та іонообмінних смол (гемосорбція). Поряд з нею застосовують і плазмосорбцію. Метод полягає в тому, що спочатку в артеріальному коліні артеріовенозного шунта розділяють кров на форменні елементи і плазму, а пізніше плазму пропускають через сорбенти. Очищену плазму повертають хворому. Одним із методів детоксикації є зовнішнє дренування грудної лімфатичної протоки і виведення лімфи, яка містить багато токсичних продуктів.
3. Боротьба з гіпопротеїнемією. Використовують переливання нативної і сухої плазми, 10-20% альбумін, 4-8% протеїн, гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид, амінокровин, амінозол, поліамін, альвезин та ін. Призначаючи їх, треба пам'ятати, що вони добре засвоюються і ефективні лише при збереженні функції печінки.
4. Боротьба з недостатністю печінки. Використовують 5, 10, 40% розчини глюкози з інсуліном, вітаміни (аскорбінова, фолієва, нікотинова кислоти), 1% розчин глютамінової кислоти (500-600 мл), 3-5% метіонін (20-30 мл), ліпокаїн 0,1 г 3 рази на добу, сирепар 1-2 мл 3
Loading...

 
 

Цікаве