WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Аборти, контрацептиви, евтаназія: проблеми і пошуки шляхів шанування життя - Реферат

Аборти, контрацептиви, евтаназія: проблеми і пошуки шляхів шанування життя - Реферат

прямий аборт - навіть якщо його здійснюють для лікувальних цілей - є недопустимим способом обмеження кількості дітей, і його слід абсолютно відкинути.
(Цю заяву, яка є виразним повторенням завжди постійного вчення Католицької Церкв, зроблено у вигляді офіційної постанови в питаннях моралі ex cathedra, і вона як така, що спирається на природу людини (тобто, на т. зв. "природне право"), дійсна для всієї Вселенської Церкви, незалежно від помісності та відмінностей між, наприклад, латинським чи східним богослов'ям).
З таким самим авторитетом ex cathedra говорить і Папа Іван Павло ІІ в Енцикліці "Evangelium vitae":
Таким чином, на підставі влади, яку Христос дав Петрові та його Наступникам, в єдності з єпископами, які при різних нагодах засуджували аборт і які при вищезгаданих консультаціях, хоча й розсіяні по цілому світові, виявили одностайну згоду стосовно цього вчення, - Я проголошую, що прямий аборт, тобто аборт, бажаний як ціль чи як засіб, завжди є важким моральним непорядком, тому що він є наміреним вбивством невинної людини. Це вчення грунтується на природному праві та на писаному Божому Слові, передане в Церковній Традиції і його навчає законний та універсальний Учительський Уряд Церкви. Жодна обставина, жоден намір, жоден закон не може вчинити дозволеним те, що є внутрішньо незаконним, тому що суперечить Божому Законові, записаному в кожному людському серці, пізнаваному розумом та проповідуваному Церквою.
Подібне стосується евтаназії, що в Енцикліці "Evangelium vitae" визначається як "дія чи бездіяльність, яка сама по собі та з наміром спричиняє смерть з метою усунути всі страждання". "Дух часу" вважає прогресом здатність контролювати смерть та могти "лагідно" закінчити своє чи чуже життя. Однак Церква притримується іншої позиції. Цитую Папу Івана Павла ІІ:
Те, що може видаватися логічним і гуманним, коли до нього уважніше придивитися, є в дійсності беззмістовним та негуманним. Тут ми маємо справу з одним із найтривожніших симптомів "культури смерті", яка процвітає особливо в заможних суспільствах, позначених настановою посиленого зацікавлення ефективністю. Вони розглядають зростаючу кількість старих та упосліджених людей як нестерпний тягар. Сім'ї та суспільство, організовані майже виключно на основі критеріїв продуктивної ефективності, дуже часто ізолюють цих людей, тому що з погляду цієї ефективності безнадійно ушкоджене життя не має більше жодної цінності.
Тільки на початках застосування евтаназії її виправдовують та обгрунтовують "милосердям", "гуманністю", "усуненням страждання". Пізніше коло людей, до яких може бути застосована чи практично застосовується евтаназія, розширюється за рахунок інших груп, по відношенню до яких вже не йде мова навіть про таке "квазі-милосердя", як у першому випадку. Це тому, що в основі будь-якого виправдання чи обгрунтування евтаназії лежить твердження, що "існує життя, неварте жити". Спочатку така "невартість жити" стосується страждаючих, невиліковно хворих, перестарілих... Але ж її можна визначати й за іншими критеріями: соціальна "непродуктивність", ідеологічна небажаність, расова приналежність і т.д. Саме таким був розвиток законодавства щодо евтаназії в нацистській Німеччині. Зі "співчуття" до хворих та страждаючих розвинулася сумнозвісна програма евтаназії "Т4". Як пише австрійський лікар Лео Александер, який за дорученням країн-переможців очолював Комісію по розслідуванню медичних експериментів 3-го Райху, "постава супроти невиліковно хворих стала незвичайно малим каталізатором, який викликав тотальну зміну свідомості".
Подібно як і по відношенню до абортів, знаходимо в Енцикліці "Evangelium vitae" офіційне (ex cathedra) засудження евтаназії:
...у згоді з Учительським Урядом моїх Попередників та в єдності з Єпископами Католицької Церкви я підтверджую, що евтаназія є важким порушенням Божого Закону, тому що вона є наміреним та морально неприйнятним вбивством людської особи. Це вчення грунтується на природному праві та на писаному Божому Слові, передане в Церковній Традиції і його навчає законний та універсальний Учительський Уряд Церкви. (82) В залежності від обставин ця практика включає в себе моральне зло, притаманне самогубству або вбивству.
Оскільки безумовне засудження абортів та евтаназії грунтується на природному праві, в конретному випадку - на недоторканній гідності людської особи та людського життя, то жодна держава, жоден законодавчий авторитет, незалежно від його прихильності до того чи іншого віровизнання або ж повної арелігійності, не має права ним нехтувати, трактувати це засудження як дійсне тільки в межах певного релігійного вчення і необов'язкове для інших, та, посилаючись на секулярність держави, узаконювати аборти, як це є в більшості країн включно з Україною, чи евтаназію, як це недавно зробила поки-що тільки Голандія. Позитивне право не є єдиним існуючим правом, і відповідно, держава не може бути джерелом всього права. Я зацитую витяг з вироку німецьких суддів у т.зв. "Евтаназійних процесах" 1947 року:
Існує право, яке стоїть понад законами та повинно служити для них останнім критерієм. Це - природне право, яке встановлює людському законодавству безумовні та останні межі. Є остаточні правові положення, які так глибоко закорінені в природі, що все, що повинно бути дійсним як право і закон, як мораль і звичай, мусить остаточно відповідати цьому природному праву, цьому праву, яке стоїть понад законами. Ці найвищі положення природного права є обов'язковими, тому що вони протривали тисячоліття, незалежно від часових перемін і мінливості людських поглядів, та посідають понад усі часи однакову тривалість і однакову дійсність. Через те вони мусять бути необхідноюта постійною складовою того, що людський порядок та людський смисл означає як право і закон. Засадничо існує положення, що закон повинен бути одночасно тотожним праву, але це положення дійсне тільки з цим єдиним і винятковим обмеженням. Якщо ж закон цьому суперечить і порушує вічні норми природного права, то такий закон через свій зміст не можна більше прирівнювати до права. Він не тільки не має зобов'язуючої сили для громадян, а й є недійсним, і його можна не дотримуватися. Його несправедливий зміст настільки вагомий, що він ніколи не може осягнути гідності права, хоча законодавець і "зодягнув" цей зміст у зовнішньо дійсну форму закону. Одним із цих глибоко та невіддільно закорінених в природі положень є положення про святість людського життя та про право людини на це життя, претендувати на яке держава як культурна нація може тільки на підставі судового вироку, або ж для війни.
Не буде евтаназією відмова від медичної опіки, якщо вона вже не відповідає станові пацієнта, безрезультатна або ж є неспівмірним тягарем для пацієнта та його сім'ї. Коли смерть є близькою та неминучою, пацієнт у добрій совісті може "відмовитися від лікування, яке лише забезпечуватиме необгрунтоване та обтяжливе продовження життя, якщо тільки не переривають нормальне лікування, належне хворій особі у подібних випадках". Занехаяння надзвичайних або непропорційних засобів лікування не є рівнозначне із самогубством чи евтаназією; воно радше виражає прийняття людськї ситуації перед лицем смерті.
Після всього сказаного виникає запитання: при чому тут допоміжні репродуктивні технології? Стороння чи невіруюча людина може ще
Loading...

 
 

Цікаве