WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Аборти, контрацептиви, евтаназія: проблеми і пошуки шляхів шанування життя - Реферат

Аборти, контрацептиви, евтаназія: проблеми і пошуки шляхів шанування життя - Реферат

прискорення, або спричинення смерті хворого, що знаходиться в термінальному стані, з метою припинення його страждань. Оскільки це визначення не розкриває повноти цього поняття, окремі вчені пропонують ряд пограничних понять таких як дистаназія (застосування максимальних заходів, а навіть героїчних зусиль для врятування життя хворого в термінальному стані); ортотаназія (лікар обмежується лише заходами, що полегшують страждання хворого); ятротаназія (лікар, вважаючи хворого невиліковним, є бездіяльним); криптаназія (приписана лікарем смерть, розглядається як звичайний клінічний випадок).
Під евтаназією у точному і правильному значенні належить розуміти дію, точніше бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання
У сучасній медицині дедалі більшого значення набуває так звана "паліятивна терапія", призначена пом'якшити страждання в кінцевій стадії хвороби і забезпечити хворому необхідну людську підтримку.
Евтаназія видається тим більшим збоченням, коли її здійснюють ті, хто (як, скажімо, кревні) мають опікуватися хворим терпляче і з любов'ю, або також ті, хто (як лікарі) з природи свого покликання повинні лікувати навіть у кінцевих і найтяжчих стадіях хвороби.
Евтаназія стає вчинком ще більше гідним осуду, коли набирає форми вбивства, виконаного щодо особи, котра аж ніяк її не жадала і ніколи не давала на неї згоди. А вершиною сваволі й несправедливости є становище, коли хтось - наприклад, лікарі або законодавці - домагається права вирішувати, хто має жити, а хто повинен умерти. Але тільки Бог має владу над життям і смертю: "Я вбиваю і оживляю". Цю владу Він здійснює, керуючись власним задумом мудрости і любови.
У зв'язку з серйозністю проблеми евтаназії християнська Церква висловлюється з цього приводу однозначно. Думка всього християнського світу викладена у "Енцикліці" "Евангелія Життя" Святішого Отця Івана Павла ІІ, яка вийшла 1995 р. Зокрема, у розділах: "Я вбиваю і оживляю" (стор. 32, 39), "Драма евтаназії" (стор. 64, 65) Святіший Отець Іван Павло ІІ пише: "...евтаназія є серйозним порушенням Закону Божого як морально неприпущенне свідоме вбивство людської особи. Ця доктрина спирається на природне право і Святе Письмо, передана Традицією і викладається особливою й загальною Магістерією Церкви. Практика евтаназії містить у собі зло, притаманне залежно від обставин самогубству або вбивству...". Так пояснює Папа Іван Павло ІІ Глава Вселенської Апостольської Церкви евтаназію.
Що залишається робити лікарям в Україні в подібних ситуаціях ? Однозначно відповісти неможливо, але всі ми бачимо, що вкрай потрібне національне законодавство з проблем біоетики. Тільки вивчивши досвід тих країн, в яких духовність і християнська мораль суспільства стоять вище наших, поступово зможемо подолати і цю проблему.
Ми глибоко переконані, що незважаючи на економічну скруту, моральний занепад, Україна, як неопалима купина, розквітне і займе гідне місце серед європейських держав. Під крилом нашої Церкви український талановитий, роботящий, глибоко релігійний народ зуміє подолати зло і вийти на дорогу віри, правди і добра. Ми, як і всі люди доброї волі, повинні стати в обороні життя і керуватися вірою в Христа. Хотілося б, щоб ми з неї витворювалися, з неї черпали силу, бо в конфлікті між смертю і життям тільки віра у Воскреслого Христа, у його кров, "що промовляє краще, ніж кров Авеля", допоможе віднайти шлях подолання кризи, в якій сьогодні опинилася не із своєї вини Україна.
Народ України насамперед мусить сам собі допомогти. Здобувши з допомогою Всевишнього свою незалежність, він увійде в третє тисячоліття з любов'ю і вірою до Христа-Спасителя, з любов'ю до ближнього, відкинувши "культуру смерті", яка веде до самознищення і темряви, переборе труднощі на дорозі до Бога і Правди, Свободи, а значить до пошанування гідності людського життя.
Насамкінець хочу сказати, що ІЗЖ і дальше буде продовжувати і вдосконалювати набутий досвід підготовки консультантів з природніх методів регуляціі зачаття для парохій УГКЦ. Ми намагатимемося поширювати систему навчання широких кіл населення через телебачення, радіомовлення, газети і журнали. Разом з тим освідомлюємо, що без підтримки нашої ініціативи Церквою, без популяризаціі діяльності ІЗЖ, таке поширення буде не ефективним.
Моральні підстави засудження Церквою абортів, евтаназії та допоміжних репродуктивних технологій
Петро Гусак,
магістр філософії,
науковий працівник Інституту родини та подружнього життя
Львівська Богословська Академія
Для сторонньої людини, яка не належить до Католицької Церкви (а ні до жодного з інших справді християнських віровизнань) може видаватися дивним, чому Церква посилено звертає увагу на згадані в заголовку "соціальні явища" та ще й до того їх безумовно засуджує. Чому Церква вмішується в "приватні" а навіть "інтимні" справи вірних? Чи не має права жінка сама вирішувати, народжувати чи не народжувати свою дитину? Чи не може безнадійно хвора людина припинити своє нестерпне життя? Або чи не може лікар "виявити милосердя" і припинити шляхом смертельної ін'єкції її страждання? Чи не слід допомогти бездітній жінці здійснити її бажання мати дитину, використавши весь науковий та медично-технологічний потенціал? А оскільки Церква, засуджуючи вищезгадані практики, спирається на Боже Об'явлення та Божі Заповіді, то чи не представляє вона нам Бога-"тирана", який за посередництвом Церкви позбавляє віруючих у Нього "свободи" та "щастя"? І чому змісти Божого Об'явлення та Заповідей саме такі, а не протилежні? А з іншого боку - чому взагалі повинна бути якась різниця між припиненям життя ембріонів, або "віджилих своє", "непродуктивних" хворих, старих, упосліджених, непритомних та припиненням життя тварин? Адже здорові тварини "більш зактуалізовані" від вищезгаданих категорій людей, вони інстинктивно відчувають свою смерть, захищаються та зазнають далеко більших страждань, коли їх умертвляють, а ніж непритомні хворі, і тим не менше ми цілком законно та в межах моральних норм їх умертвляємо для наших потреб?
Такі і подібні питання можуть виникнути не тільки в сторонніх, а й у вірних і навіть в духовенства. Чому Церква стосовно цих питань притримується саме такої позиції та ще й проголошує, що її позиція - незмінна?
Щоби могтивідповісти на ці питання і при цьому не провалитися в повний моральний релятивізм, слід спочатку звернутися до самої людини, до її природи, бо лише там можна знайти на них обгрунтовані відповіді, дійсні для всіх людей, незалежно від віровизнання, обряду, традиції, помісності... Адже і віруючі, і атеїсти мають однакову людську природу. Лише тоді ми можемо порівняти наші власні висновки з позицією Церкви та зрозуміти, чому її позиція саме така.
Отже: людина, на відміну від інших біологічних істот, є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, "володіти собою" та визначати своє свобідне ставленя до себе та до всього іншого, здатна трансцендувати себе, тобто, вийти за межі своєї суб'єктивності в напрямку до цінностей і до всього, що існує, та дати на це все належну відповідь. Через те вона посідає незрівнянну гідність та недоторканні, непорушні права (які, окрім усього іншого, забороняють також
Loading...

 
 

Цікаве