WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Евтаназія — убивство чи милосердя? - Реферат

Евтаназія — убивство чи милосердя? - Реферат


Реферат на тему:
Евтаназія - убивство чи милосердя?
Відомо, що люди бояться смерті. Іноді панічно. Розуміючи її неминучість, не можна не погодитися з давнім філософом Сенекою, який сказав: "Смерть має бути всьому, вона закон, а не кара". Хоч які жорстокі ці слова, вони глибоко правдиві.
За всіх труднощів і недоліків сучасної медичної допомоги, люди хочуть бачити в лікареві насамперед милосердного благодійника, цілителя тілесних недуг та утішителя в стражданнях. І якщо завдяки спільним зусиллям лікаря й пацієнта смерть відсувається чи взагалі замінюється одужанням, поверненням до життя, тоді подяку хворого лікареві, вилиту в слові і в погляді, можна порівняти лише з молитвою до святині.
Знадобилося накопичення величезного запасу даних у найрізноманітніших галузях науки, щоб з'явилася нова галузь знання - реаніматологія - наука про закономірності помирання й оживлення організму. Реаніматологія навчилася повертати до життя тих, хто "переступив поріг". Це величезна перемога медицини, яка змінила наші уявлення про смерть. Кожен успіх реаніматології наближає медицину до її кінцевої мети, що була висловлена ще давньогрецькими лікарями в їхньому знаменитому девізі "Зціли!" У цьому заклику закладено глибокий філософський зміст, який визначає роль медицини в суспільстві, що, в силу своєї гуманності, не може виправдати насильницьке передчасне припинення життя.
Та все ж успішне лікування й одужання не виключають в особливо тяжких і безнадійних випадках звернення хворого до лікаря з проханням, яке виражається маловідомим, але дуже сумним словом "евтаназія", що грецькою означає "легка смерть". Евтаназія - це право людини на смерть, на вбивство в ім'я співчуття. Існує, виявляється, й таке право. І в цьому одна з особливостей діалектики життя.
Останніми роками у світі загострилася увага до проблеми евтаназії. Природно, ця увага не випадкова. Вона викликана насамперед високою захворюваністю на тяжкі хронічні недуги, невиліковністю бага-тьох із них і пригніченим морально-психічним та фізичним станом цієї категорії хворих. Їм нестерпно важко жити в пос-тійних стражданнях, і вони просять смерті. Тому постає запитання: що повинні робити лікарі з людьми, приреченими на муки?
Ідея евтаназії знайшла, природно, не тільки прибічників, а й противників. Багато противників евтаназії в нас і за кордоном вважають, що питання евтаназії дуже складне й однозначної відповіді на нього немає. З цим не можна не погодитися. Але не можна погодитися і з тим, що відповідь має бути лише негативною. Де ж логіка?
Попри різні погляди на цю проблему в багатьох країнах світу, у нас превалює одна точка зору: ніякої евтаназії, медицина існує лише для допомоги хворим і запобігання хворобам, а не для умертвіння людей. Проте таким однозначним підходом до цієї проблеми її не розв'язати. Очевидно, рішення має бути альтернативним, заснованим на врахуванні бага-тьох чинників соціально-психологічного, медичного, юридичного характеру в кожному конкретному випадку.
Років десять-п'ятнадцять тому в багатьох країнах обговорювалося питання, чи закріплювати за людиною це право юридично й чи буде етичним для медичних працівників допомогти невиліковно хворому і стражденному відійти у світ інший. Але дійти єдиного знаменника лікарям не вдалося.
Створення останніми роками так званих хоспісів, медико-соціальних установ для безнадійних хворих, певною мірою розв'язує цю проблему. У хоспісах окремі контингенти тяжко хворих під наглядом медичних і соціальних працівників доживають до своєї смерті, але, по-перше, таких хоспісів у нас ще дуже й дуже мало, і, по-друге, далеко не всі контингенти хворих, які просять евтаназії, можуть доживати в хоспісах. З одного боку, чому не допомогти людині, котра мучиться від нестерпного болю, тим більше що вона сама цього просить. А з другого - як тобі, лікарю, забрати в людини те, що не тобою дано? Що не кажи, а це вбивство.
Чи можливе навіть саме припущення такого вчинку? А де ж милосердя, співчуття? А найгуманніші заповіти Гіппократа й інших видатних лікарів давнини про несумісність лікарського обов'язку з учинками, спрямованими на шкоду хворому? Анітрохи не применшуючи значення цих принципів, доводиться визнати, що проблема евтаназії існує і з нею не можна не рахуватися. Понад те, варто додати, що в деяких країнах право на добровільну смерть усе ж хворий має, і відомо чимало випадків, коли ним скористалися.
Нагадаємо, що проблема евтаназії сягає своїм корінням часів античної Греції й Риму. Підвищений інтерес до неї в сучасних умовах обумовлено насамперед тим, що, попри значний прогрес медицини, смертність від низки тяжких захворювань залишається ще високою. Тому лікарі нерідко стоять перед необхідністю прийняття непростих рішень, пов'язаних насамперед із безперспективністю подальшого лікування. У минулому, під час воєн, коли медична допомога на фронті була обмеженою чи малоефективною, "куля друга" залишалася єдиним способом покласти край нестерпним мукам.
Противники евтаназії посилаються, як правило, на одні й ті самі аргументи, відповідно до яких, евтаназія - антигуманний засіб. І як підкріплення свого твердження наводять окремі приклади, коли з безнадійного стану хворий виходив здоровим. Звісно, буває й таке, але з цього робляться далекосяжні висновки, на підставі яких повністю відкидається евтаназія.
Найчастіше автори, в тому числі відомі вчені й лікарі, наводять приклади, коли на операційному столі чи в реанімації вдавалося врятувати життя хворому, вивести його зі стану клінічної смерті. Так, справді, такі щасливі випадки бувають. Вони свідчать про те, що за життя хворого треба боротися за будь-яких обставин. Але одна річ - гостре виникнення критичного стану, а інша - тяжкі, невиліковні хвороби, перебіг яких болісний і не залишає хворому жодної надії. Не варто також переоцінювати можливі в рамках евтаназії зловживання, на які дуже часто посилаються противники евтаназії.
Нині можливість вдаватися до евтаназії обговорюється в 12 країнах. У Нідерландах евтаназію дозволено, вона трактується як "навмисне позбавлення життя пацієнта на його прохання, проведене лікарем". Всі інші види позбавлення життя хворого без прохання хворого не підпадають під критерії евтаназії. Нідерландські дослідники стверджують, що евтаназію широко підтримує суспільна думка країни (70% схвалення), а також більшість лікарів і юристів. Однак нідерландську практику гостро критикують поза країною, головним чином на релігійному та ідеологічному грунті.
За останні 12 років інтерес до евтаназії зріс, попри те, що за цей період медицина досягла значних успіхів у лікуванні болю. Це свідчить, що на рівень зацікавлення евтаназією більшою мірою впливають со-ціальні, політичні й релігійні чинники, аніж стан технології та медицини. На перший погляд, такий підхід до причин евтаназії здається дивним, хоча відомо, що випадки добровільної смерті з психічних і побутових причин не є винятком. Але ми будемо говорити про евтаназію в суто медичному плані, бо самеці причини найбільше превалюють у ній.
Підвищений інтерес до евтаназії пояснюється ще й тим, що ця проблема має яскраво виражене емоційне забарвлення, бо містить у собі поняття життя й смерті. По-друге, попри те, що сучасна медицина здатна зберегти пацієнтам життя за таких обставин, за яких раніше вони повинні були померти, лікарі все ж нерідко опиняються віч-на-віч із проблемами, котрі потребують прийняття складних рішень, аж до припинення лікування й застосування евтаназії. Відомо, що й тепер медицина в багатьох випадках цілком безсила. Одним із найпереконливіших прикладів цього є різкі зміни на нашій планеті характеру захворюваності й смертності населення. Не будемо втомлювати читача статистичними викладками. Але цифри вражають. Досить послатися на одне з найбільш масових захворювань - рак, щоб переконатися у
Loading...

 
 

Цікаве