WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (рефера) - Реферат

Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (рефера) - Реферат

внутрішню суть. З цих позицій він і написав "Основное начертание общей и частной физиологии или физика органического мира".
Петро Загорський (1764-1846), родом з Чернігівщини, закінчив госпітальну медичну школу, здобув ступінь доктора медицини і хірургії в Петербурзькій медико-хірургічнійакадемії. Протягом 33 років очолював кафедру анатомії, одночасно провадив, як це було в звичаї тих часів, і лікувальну роботу.
В своїх анатомо-дослідних роботах Загорський широко використовував порівняльну анатомію, відкидав преформізм у розвитку організму. Будучи прихильником епігенезу, він з цієї позиції розробляв учення про виродливості, використовуючи великий музей виродків при Академії наук, який систематизував і привів до ладу. Загорськии написав класичний підручник з анатомії ("Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела", 2 ч., 1802 р.). На цьому підручнику виховувалося багато поколінь лікарів. Загорський створив школу анатомів, які викладали цю дисципліну майже в усіх вищих медичних школах. Під час святкування 50-річного ювілею діяльності Загорського з коштів, зібраних його учнями, був створений фонд для присудження відомої в історії анатомічної науки премії імені П. І. Загорського за видатні анатомічні наукові праці.
Ілля Буяльський (1789-1864) - син сільського священника з Чернігівщини. По закінченні в 1814 р. Петербурзької медико-хірургічної академії був залишений прозектором у Загорського, якого з часом змінив на кафедрі. Бущучи першорядним анатомом, Буяльський був і віртуозним хірургом. Як діагност і оператор користувався великим авторитетом серед медичних кіл і популярністю в усіх верствах населення. Всім, чого він досяг, він зобов'язаний своїм учителям, власному постійному потягові до самовдосконалення і винятковій працьовитості. Серед численних його друкованих праць (102) особливе значення мали "Анатомо-хирургические таблицы" з текстом про топографію і операції на судинах та витин каменів. Атлас цей дістав високу оцінку не лише у нас, але й в Європі та Америці і був перекладений іноземними мовами.
Буяльський перший у нас зробив з успіхом операцію резекції верхньої щелепи, перев'язав двічі безіменну артерію, розробив оригінальний метод дренування запальних процесів малого таза через foramen obturatorii, що в хірургії до наших часів носить його ім'я. Він запропонував багато різних хірургічних інструментів, з яких ложечка і кюретка Буяльського збереглися в хірургічних наборах до наших часів. Працюючи в доантисептичні часи, Буяльський емпірично рекомендував, щоб запобігти зараженню під час оброблення септичних ран, вживати розчин хлорного вапна. Свою велику колекцію анатомічних препаратів він передав Петербурзькій медико-хірургічній академії, яка зберігає в своїх стінах кабінет-музей його імені до наших днів.
Першу капітальну працю з воєннопольової хірургії у нас написав Яким Чаруківський (1798-1848), родом з Полтавщини, під назвою "Военно-походная медицина", в 5 частинах (1836-1837). Йому ж, крім низки статей з воєнно-польової хірургії, належить велика праця про народну медицину. Брат його - Прохір Чаруківський (1790-1842) - був видатним професором терапії Медико-хірургічної академії в Петербурзі, автор підручників "Общая патологическая семиотика", "Опыт системы практической медицины" в 4 частинах. Він же написав одну з перших у нас праць про аускультацію.
Піонером антисептики в Росії був Павло Пелехін (1842-1917). Уже через кілька місяців після опублікування праць Лістера П.Пелехін їде в Англію і вивчає метод у самого автора. Повернувшись на батьківщину, він опубліковує першу в нас працю з антисептики - "Успех новых идей в хирургии при лечении ран, сложных переломов и гнойных накоплений". Пелехін робить доповіді на цю ж тему в Петербурзькому товаристві лікарів, в яких закликає хірургів перевірити на практиці цю методику, оскільки, на його думку, переворот, який обіцяє розробка на цьому шляху, великий, і стосується всієї хірургії. Лише в 1878 році, коли Пелехін почав завідувати хірургічною клінікою Медико-хірургічної академії, він зміг широко застосовувати антисептичний метод, добившись після складних оперативних втручань надзвичайно низької на ті часи летальності (7 %). В його клініці запропоновано було замінити шкідливу для організму карболову кислоту на трихлорфенол - більш бактерицидний і менш подразливий препарат.
Павло Пелехін походив з стародавньої козацької родини. Один з його попередників - Григорій Пелех - наприкінці XVII ст. був кошовим Запорізької Січі. Батько його Петро Павлович (1794-1870) вчися в Київській академії, Петербурзькій медико-хірургічній академії, удосконалювався, як у майбутньому і його син, в Едінбурзькому університеті. Був професором судової медицини в Петербурзькій медико-хірургічній академії, а з 1849 року викладав у Києві курс медичних наук у духовній академї. Всі свої значні заощадження Петро Пелехін заповів передати організації, яка могла б сприяти підготовці українських медичних наукових кадрів. Виконуючи його волю, Павло Пелехін, оскільки в умовах царської Росії про підготовку національних українських кадрів не могло бути й мови, передає фонди батька з своїми заощадженнями в загальній сумі 70 тисяч карбованців золотом Науковому товариству ім. Т.Г.Шевченка у Львові (1898) з призначенням організувати "кафедру хірургії імені Петра Пелехіна" при першому українському університеті. До заснування кафедри треба було створити фонд стипендій "для виведення на велику дорогу людей з народу, бо за час історії України,- писав товириству П.Пелехін,- це давало найкращих діячів".
В другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних факультетів двох університетів на Україні - в Харкові і Києві - стають справжніми осередками хірургічної науки і практики для нашої країни. В Харкові створив свою школу і відіграв велику роль у підготовці земських хірургів професор В. Грубе. В Києві, з перших часів існування університету, хірургічну науку очолив видатний хірург В. Караваєв.
Вільгельм Грубе (1827-1898), естонець, закінчив університет в Юр'єві (Тарту) в 1850 р. Маючи вже достатній практичний досвід, він у 1858 р. за конкурсом дістає кафедру в Харкові, на якій з великою користю працює 39 років. Грубе докорінно перебудував педагогічну і лікувальну роботу клініки. За звітами про роботу його клініки можна встежити, як змінювалися наслідки оперативних втручань зі зміною методів: при витинах каменів, приміром, у доасептичний період, при роботі тих же хірургів, летальність була 13 %, в антисептичний - 7 %, асептичний - 1%; при лапаротоміях у період доасептичний летальність дорівнювала 40 %, антисептичний - 15 %, асептичний - 2 %.
Грубе був засновником Харківського медичного товариства,
Loading...

 
 

Цікаве