WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Світова медицина та фармація у XVIII – XIX ст. (рефера) - Реферат

Світова медицина та фармація у XVIII – XIX ст. (рефера) - Реферат

експериментальна фармакологія, яка на основі фізіологічних методів встановлювала дозовану дію препаратів рослинного та синтетичного походження.
Завдяки мікробіології, лікувальний арсенал почав поповнюватись ліками біологічного походження (вакцини, сироватки).
Все це сприяло розвитку провідної клінічної дисципліни - терапії.В імперській Росії слід в розвитку терапії залишив професор Московського університету Матвій Мудров (1776-1831). Він пропагував індивідуальний підхід до хворого. Його основне положення - лікування не хвороби, а самого хворого.
Серед терапевтів другої половини XIX століття слід згадати Сергія Боткіна (1839-1889). Він описав клінічну картину ряду захворювань, зокрема інфекційний гепатит (хвороба Боткіна), відкрив декілька лабораторій і серед них - фізіологічну, якою завідував Іван Павлов, створив новий напрямок в терапії - експериментальний та заклав основи клінічної фармакології.
Прогрес хірургії в різних країнах Европи відображав особливості їх економічного та соціального розвитку. До кінця XVIII століття хірургія в Европі вважалась ремеслом, а не наукою. В 1731 році в Парижі була відкрита перша хірургічна академія, яка прирівнювалась до медичного факультету університету. Відсутність засобів тривалого знеболення та боротьби з мікроорганізмами в рані обмежили діапазон хірургічних втручань. Розвиток хімії став поштовхом для пошуку знеболювальних речовин та використання їх у медицині. Першою такою речовиною став ефір, винайдений аптекарями. В 1846 р. американський лікар Джексон разом із зубним лікарем Мортоном вперше використали ефір для знеболення при видаленні зуба. Після цього ефір почав інтенсивно впроваджуватись в практику в багатьох країнах світу, в тому числі і на Україні. В 1847 році англійський хірург Сімпсон вперше використав хлороформ як знеболюючий засіб. Завдяки цим відкриттям хірурги отримали можливість більш спокійно, без поспіху, оперувати.
Залишалось ще одне завдання - боротьба з інфекцією ран. Віденський акушер Земмельвейс, вивчивши причини післяпологової лихоманки та значної смертності після неї, встановив (1847), що причина - в переносі заразного початку руками та інструментами акушерів. Англійський хірург Джозеф Лістер вважав, що збудниками нагноєння є нижчі істоти, які знаходяться в повітрі (міазми), тобто мікроби. Як запобіжний засіб він використовує карболову кислоту. Її розпилювали в операційній і над столом хірурга під час операції. Цим же розчином обливали операційне поле і рану. Рану накривали складною пов'язкою, насиченою карболовим розчином. Концентрація парів карболової кислоти бувала такою, що хірурги втрачали свідомість.
Надалі впроваджується стерилізація інструментів, перев'язочного матеріалу, одягу персоналу проточним паром та паром під високим тиском. Хіміки та фармацевти відкривають та впроваджують в практику такі речовини, як йод, йодоформ, марганцево-кислий калій, пізніше - в XX столітті - фурацилін, сульфаміди, антибіотики та інші антисептики.
Серед хірургів цієї епохи чільне місце займає Микола Пирогов (1810-1881), діяльність якого протягом 15 років пов'язана з Україною. Він дав наукове обгрунтування ефірного наркозу. Разом з фізіологом О. Філомофітським в дослідах на тваринах були описані властивості ефіру з наступною клінічною провіркою. Влітку 1847 року М. Пирогов випробував ефірний наркоз на полі бою в Дагестані, де російські війська душили свободу кавказьких народів. Пізніше М. Пирогов приймав участь в кримській кампанії. Ним особисто зроблено біля 10 тис. ампутацій та розтинів. Більшість оперованих померла від гнійних ускладнень. Проживаючи з 1866 р. в садибі під Вінницею він займався вирощуванням рослин, необхідних для приготування ліків. На території садиби було побудовано невеличкий будиночок, де розміщувалась аптека.
Після відкриття наркозу і розробки методів асептики та антисептики хірургія за декілька десятиріч досягла таких великих практичних результатів, яких не знала за всю свою попередню багатовікову історію. Значно розширились можливості оперативних втручань, зокрема, на органах черевної порожнини. Великий внесок в розвиток техніки оперативних втручань на органах черевної порожнини внесли французький хірург Пеан, німецький хірург Т. Більрот, Т. Кохер. Останній за роботи з фізіології, патології і хірургії щитовидної залози в 1909 році був удостоєний Нобелівської премії. Крім того, він займався науковими проблемами асептики та антисептики.
Широкий обсяг знань в галузі хірургії обумовив в кінці XIX століття виокремлення самостійних хірургічних дисциплін: офтальмології, гінеко-логії, урології, травматології та інших.
З розвитком фізики, хімії, фізіології, мікробіології та інших природничих і технічних наук безпосередньо пов'язане виникнення наукової гігієни - науки про здоров'я. Розвиток промисловості обумовив і нову патологію, раніше невідому, під впливом несприятливих умов праці та побуту. В зв'язку з цим в другій половині XIX століття починаються дослідження із промислової санітарії. Англійські санітарні лікарі першими почали складати таблиці смертності, які допомагали з'ясовувати вплив умов праці на тривалість життя і смертністі робітників. В цей час отримує розвиток експериментальна гігієна, основоположником якої був німецький лікар Макс Петтенкофер (1818-1901). Він розробив об'єктивні методи гігієнічної оцінки повітря, грунту, води. Маючи серйозну підготовку з фармації, медичної хімії, він створив першу кафедру гігієни в Мюнхенському університеті.
Ботаніка та хімія завжди впливали на розвиток фармації. Зі свого боку фармація сприяла прогресу цих дисциплін. Так, в епоху середньовіччя за своєю структурою аптеки працювали як хімічні лабораторії. В цих лабораторіях отримала свій початок методика хімічного аналізу неорганічних речовин. Отримані результати використовувались як для ліків, так і, безпосередньо, для хімічної науки.
Через це аптеки ставали центрами науки і фармацевти займали чільне місце серед вчених того часу. XVIII століття стало століттям становлення фармації як самостійної науки. До її фундаторів необхідно віднести аптекаря зі Швеції Шеєле (1742-1786). На підставі наукових досліджень він спростував уявлення, що всі кислоти органічного походження є оцтовою кислотою, виділив щавелеву, молочну, лимонну, яблучну та інші кислоти і дав їм характеристики, діючи окисом свинця на оливкову олію, Шеєле відкрив солодку речовину, яку назвав гліцерином.
Фармацевти сприяли розвитку аналітичної хімії. Вони організували виробництво аміаку, отримали в чистому вигляді сечовину, визначили роль сірчаної кислоти для отримання ефіру. Аптекар Куртуа в 1811 р. відкрив йод в золі морських водоростей. Професор хімії, аптекарБоляр відкрив бром. Мор отримав йодоформ, бікарбонат натрію, його ім'ям названі бюретки, піпетки, зажими, крани та інші прилади, які використовуються в аптечній практиці.
Розвинулась фітохімія. З часів Галена не припинялись роботи лікознавців, спрямовані на вилучення з рослинних матеріалів тої частини, яка особливо важлива в фармацевтичному відношенні. Увага дослідників була спрямована на найбільш діючі речовини: хінну кору, опій, каву, тютюн. Пріоритет
Loading...

 
 

Цікаве