WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина України-Руси в ХІІІ-ХVІІІ ст. (рефера) - Реферат

Медицина України-Руси в ХІІІ-ХVІІІ ст. (рефера) - Реферат

виклав у окремій книзі, надрукованій у 1650 р. Він пише: "Я бачив козаків, які, щоб позбутись гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просинались в доброму стані. Часто бачив я, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, самі засипали свої рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках з ворогом або від старості... Від природи наділені вони силою та ростом високим..." Боплан зазначає також, що під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем.
Звичайно, що відомості Боплана не завжди вірогідні. Іноді вони грунтувалися на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою дійсного стану лікарської допомоги.
З походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених, частина яких залишалась назавжди інвалідами. З цих причин козаки змушені були мати свої шпиталі.
Перший такий шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між річками Старою і Новою Самарою. Там були споруджені будинки й церква, оточені захисними ровами. На прохання козаків з Києва в цей шпиталь було запрошено ієромонаха Паїсія, на якого крім духовних обов'язків покладався Запорізький Спас"-головний козацький шпиталь в Межигір'ї коло Києва.
Наприкінці XVI ст. головним шпиталем козаків стає шпиталь в Трахтемирівському монастирі на Дніпрі нижче Канева.
Військові шпиталі були й у монастирях: Лебединському біля Чигирина і Левківському біля Овруча. Монастирі охоче приймали на себе піклування про козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток. В козацьких шпиталях, на противагу цивільним в містах і селах, знаходили притулок не тільки інваліди, тут також лікували поранених та покалічених. Це були своєрідні перші військові лікувальні заклади на Україні.
В самій Запорізькій Січі були цирульники-професіонали. Так, у 1675 р., коли турецькі війська несподівано напали на Січ, під час боїв було, як про це йдеться в літопису Величка, "ранено до осмидесяти товариства", яких кошовий Іван Сірко "целюрикам сечовим, за награждение им данное лечити приказал".
Запорізька Січ задовольнялась медичною допомогою своїх цирульників. Медична канцелярія для боротьби з чумою в Запоріжжі командирувала лікарів (1738, 1760). Відомо, що кошовий отаман Г. Федорів звертався через гетьмана К.Розумовського в Петербург з проханням призначити до запорізьких козаків на постійну службу лікаря "з доволною аптекой й помощниками". На це клопотання було видано згоду, але медичний пункт з дипломованим лікарем так і не було відкрито.
Шпиталь в Межигір'ї після 1755 р. передбачалось перетворити на інвалідний громадський будинок. Проте такий будинок було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір'ї наказано відкрити військовий шпиталь, який у 1787 р., в день наміченого відвідування Межигір'я Катериною II згорів. Архів монастиря згорів ще раніше - в 1764 р. Цим і пояснюється брак відомостей про організацію і роботу цього лікувального закладу.
6.4. Пошесні хвороби і боротьба з ними. Уже в перших літописах ми маємо відомості про епідемічні захворювання, не зовсім, правда, ясні. Найнищівнішими були епідемії чуми, віспи, тифів. Найстрашнішою епідемією чуми була пандемія в середині XIV ст., коли під назвою "чорна смерть" вона обійшла всі відомі в ті часи країни, знищивши чверть усього людства.
Вже в ті часи було відомо, що хвороба передається через речі хворих, через дотик. "Видяще друг друга скоро умирающе й сами на себя тоже ожидающе,- говориться в Никонівському літописі,- имения своя даяху убогим й нищим, й никто же не взимаше; аще бо кто что у кого возмет,- в тот час неизцелено умираху".
Нищівні епідемії виникали і в наступні роки. Причину епідемій вбачали в карі божій за гріхи. По містах, для того щоб умилостивити бога, будували протягом одного дня всією громадою церкву. Лише в XVI ст. в літописах згадуються такі заходи, що вживалися при "моровому повітрі" (так називали в давні часи пошесні хвороби), як ізоляція у вогнищі, де вперше з'явилося захворювання.
Винятково тяжкі злигодні переживала Україна під час визвольної війни. Спустошені були поля. На Поділлі в 1650 р. народ вживав у їжу листя дерев та коріння. За свідченням сучасників, натовпи голодних, опухлих людей рушили на Задніпров'я, шукаючитам порятунку. Одночасно з півдня через Молдавію поширилась на Україну чума, від якої "люди падали і лежали по дорогах, як дрова". У 1652 р. військо Богдана Хмельницького після перемоги на Батозькому полі почало облогу Кам'янця-Подільського, але через "морове повітря" змушене було зняти облогу. В наступному році "великий мор був по всій Україні, вельми много померло людей", як читаємо в Чернігівському літописі.
Чума не покидала України протягом трьох років у 1661- 1664. По всій Україні пройшла чума в 1673 р., особливо потерпіло в цю епідемію населення Львова і Запоріжжя. Козацька рада постановила відокремити заражені курені, проте епідемія поширювалася і залишала по собі багато жертв. У 1703 р. по Україні знову пройшла нова епідемія чуми.Ніяких планомірних заходів у боротьбі з епідеміями в ті часи не провадилося. Тогочасні дипломовані лікарі, які працювали у містах, своїми поглядами на походження інфекційних хвороб, зокрема чуми, і засобами боротьби з ними зробили крок назад порівняно з Фракасторо - відомим італійським автором праці про інфекційні хвороби (1546). Так, доктор медицини Слежковський у своїй книжці "Про запобігання моровому повітрю та лікування його" (1623) причину появи чуми вбачав лише в карі божій. Щоб запобігти чумі, слід, на його думку, натирати тіло соком рути, камфорою та приймати три дні вранці суміш з теріаку Мітрідата, спирту, сечі хлопчика в рівній кількості. При бубонній чумі він радив прикладати до опухів теплі груди щойно забитого собаки, розпластаного живцем голуба, жабу.
У друкованій праці італійського доктора медицини О.Бонфіглі (1711), який працював на Україні, висловлювались поради для запобігання чумі обкурюватися сіркою і мити руки оцтом. При захворюванні він рекомендував давати блювотне, питво з суміші лимона, сірки, блекоти, на живіт прикладати пластир з хліба та вина. Для визрівання бубонів Бонфіглі рекомендував гарячі припарки такого складу: цибулі та калу людського чи бичачого по 2 фунта, меду, жиру каплуна, олії з білих лілій по 1 унції, сушеного скорпіона 1/2 унції.
Лише на початку XVIII ст. на Україні почали рекомендувати при чумних епідеміях такі доцільні заходи, як ізоляція заражених міст, будинків, де були хворі, спалювання одягу хворих (Вольф, 1750). Тим, хто захворів на чуму, радили давати блювотне, натирати тіло оцтом з сіллю, призначали приймати що-чверть години питво з бузку, рути, меду та оцту. Так боролися на Україні з "моровим повітрям" дипломовані лікарі, які обслуговували дуже обмежене коло населення. Як же лікували в ті часи трудящий люд?
Крім будівництва всією громадою церкви за одну добу, що було під силу досить великим містам, вдавалися до обкурювання будинків сіркою, додавали сірку до будь-якого питва, горілки, борошна; обгороджували і по всіх кутках вкопували хрести, палили багаття. У деяких місцевостях вживали і більш жорстокі методи. Під час епідемії чуми в 1711-1720 рр. було спалено в окремих селах жінок, яких обвинувачували у відьомстві і в тому, що вони накликають на людей пошесті. Ще до кінця XVIII ст. були в силі по всій Європі законоположення, згідно з якими за накликання пошесних хвороб та чародійство "винні" підлягали страті через спалення.
Література
1. Георгій Конопелько, Андрій Голяченко
2. Історія медицини та фармації України на світовому тлі
3. За редакцією Олександра Голяченка
Loading...

 
 

Цікаве