WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина України – Русі в IX –XII ст. (рефера) - Реферат

Медицина України – Русі в IX –XII ст. (рефера) - Реферат

досвіду, і секретів своїх попередників. Агапіт славився також умінням підбирати продукти харчування для хворого. Крім того, він користувався засобами, завезеними з інших країн. Так, коли лікар вірменин відвідав Агапіта, то знайшов у нього "зелие", про яке сказав: "Несть се от наших зелий, но мню яко се от Александриа приносять". Цікаво, що на долонях Св. Агапіта були знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів колишньої Візантії. Вважається, що це є складові частини ліків стародавнього українського лікаря.
Взагалі, цікавими були взаємовідносини між Агапітом і Вірменином, який досконало володів усіма способами діагностики і прогнозом хвороб, міг по "жилобиению" (по пульсу) передбачити перебіг захворювання. Але суперництво між ними спалахнуло через заздрість Вірменина після довгого і безуспішного лікування ним князя Володимира Мономаха. Вірменин і його однодумці намагалися навіть отруїти Агапіта, але отрута не подіяла на ченця.
Коли ж захворів сам Агапіт і не в змозі був піднятися з ліжка, то прийшов до нього Вірменин і між ними відбулася суперечка про мистецтво і мету лікування. Взяв Вірменин руку Агапіта і передрік йому смерть на третій день. "Се ли єсть умение - смерть мя поведаши, а помощи мя не можети!" - з докором відказав йому Агапіт.
Помер Агапіт у жовтні 1095 року. Поховано його було в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Там і сьогодні, вже протягом 9 століть, зберігаються добре муміфіковані останки першого київського лікаря.
Лікарська діяльність Агапіта дістала відображення в гравюрах XVI - ХУІІ ст. Одним з перших іконографічний портрет Агапіта, надрукований в "Патерику" (1661 р.), зробив гравер Києво-Печерської Лаври Ілля. Збереглися зображення лікаря в монументальних розписах лаврських храмів.
1982 року на фасаді будинку колишньої Микільської церкви на згадку про першого видатного лікаря України - Руси встановлено бронзову дошку з його барельєфним портретом.
Проте зображення Агапіта, як правило, різні. Це й зрозуміло: кожний художник користувався особистим розумінням образу стародавнього лікаря.
У 1986 році московський судмедексперт С.О.Нікітін створив скульптурний портрет Агапіта. В основу роботи покладено метод відомого вченого М.М.Герасимова. Агапіта зображено з пучком цілющої трави.
Добре збереження останків печерських ченців протягом стількох століть постійно цікавило вчених. Завдяки яким факторам збереглися і муміфікувалися поховані в печерах останки ченців? Чи це - природний процес, чи штучне бальзамування?
Фахові комісії працювали в 1922 і 1939 роках. У 1985 році вчені знову звернулися до цієї проблеми. Детальні дослідження дозволили встановити зріст Агапіта - 166 см, вік, в якому він помер, - приблизно 60 років (це збігається з літописними даними), час поховання - кінець XI ст. Встановлено також, що за життя Св. Агапіт страждав на артрозоартрит попереково - грудного відділу хребетного стовпа, спонділоартрит, пародонтоз, накульгував на праву ногу; від народження в нього нe було мізинця на лівій руці.
Біохімічні дослідження показали, що в муміфікованих тканинах останків Агапіта та інших ченців зовсім не було дубильних і бальзамуючих речовин. Тобто процес муміфікації проходив природним шляхом і можна назавжди відкинути припущення про штучне бальзамування похованих в печерах ченців Печерського монастиря.
2 Світська та народна медицина.
Проте монастирська медицина на Русі не була монополістом. Існувала й світська, мирська медицина.
За часів князювання Володимира Святославича (978-1015) Україна - Русь підноситься до рівня наймогутнішої держави тогочасної Європи. Запровадження християнства в історичному аспекті мало позитивне значення: єдність релігії сприяла господарському і культурному зближенню і об'єднанню слов'янських князівств. З прийняттям його зміцнилася позиція України - Руси серед інших європейських країн, в яких християнство було вже державною релігією. Прийняття християнства зміцнило зв'язки України - Руси з Візантією - найкультурнішою країною тогочасного світу.
Виконання обрядів християнського культу вимагало письменних виконавців, релігійних книжок слов'янською мовою, що сприяло розвиткові письменності, перекладові церковних книг.
З часом почали перекладати не лише книги релігійного змісту. Ярослав Мудрий (1019-1054), як про нього пише літописець, "собра писце многи, й перекладаше от грек на словенское письмо, и списаше книги многи". Серед феодальної верхівки проявляється потяг до знань. Літописець зазначає що деякі з князів знають п'ять іноземних мов (Всеволод Ярославич), окремі з них витрачають великі кошти на придбання книжок (Святослав Ярославич, Микола Святоша).
"...Велика польза от учения книжного... Се бо суть реки, напояща вселенную... Сими бо в печали утешаеми есьми",-додає від себе літописець. Письменність поширюється згодом не тільки у вищих верствах населення і серед духівництва, а частково і серед ремісників та торгового люду. Тим часом основою всіх практичних знань, які мав народ, залишалися досвід і переказ. Розкопки свідчать, що в Х-XII ст. в Києві та інших містах ви-готовляли високої якості металеву зброю, витончені ювелірні вироби, скло тощо. Всі ці знання передавалися тільки практично.
Так само було і з медичною допомогою. По містах серед представників різних професій були й особи, які займалися лікувальною справою. Вже в ці часи окремі з них "спеціалізувалися" на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші - на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, допомозі породіллям тощо. Для частини цих осіб лікувальна справа була не основним заняттям, а лише додатковим заробітком. Із збільшенням населення міст зростав попит на медичну допомогу. А отже зростала кількість осіб, для яких лікувальна справа була основною професією, частіше спадковою. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру, що зумовлювалося тогочасним світоглядом. Ці народні лікарі користувалися довір'ям у населення і представників влади.
У ранніх наших збірниках законоположень ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування. Поруч з лікарями-ремісниками з корінного населення при окремихкняжих дворах, у великих містах практикували і приїжджі лікарі з країн Заходу й Сходу. Вони ознайомлювали наших лікарів з лікувальними засобами своїх країн і, в свою чергу, запозичували і переносили в свої країни наш лікувальний досвід, зокрема використання цілющих властивостей лікарських рослин.
У Візантії, яка була "вогнищем" медичних знань, вже у V столітті видавалися самостійні медичні збірники. Багато лікарів - вихідців з Візантії, зажило великої слави: Феофіл Нонн, Симеон Сич тощо. В посольстві св. Володимира був лікар Іоан Смера.
Київський князь Володимир Мономах, який правив на рубежі ХІ-ХІІ ст., у складеному ним "Повчанні" закликав власних синів як майбутніх правителів: "Будьте отцями сиріт. Не залишайте сильним губити слабких. Не залишайте хворих без допомоги".
Були й жінки-цілительки. Так, селянська дівчина, дочка бортника Февронія, яка дістала медичні знання від своїх батьків- народних лікарів, успішно застосовувала їх на практиці. Дочка чернігівського князя Єфросинія була "зело сведуща в Асклепієвих писаннях" - так називали тоді медичні книги. Княжна Анна Всеволодівна в ХІ ст. у Києві відкрила світську
Loading...

 
 

Цікаве