WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина України – Русі в IX –XII ст. (рефера) - Реферат

Медицина України – Русі в IX –XII ст. (рефера) - Реферат


Реферат на тему
Медицина України - Русі в IX -XII ст.
План
1 Монастирська медицина України - Русі та її основні преставники (IX -XII ст).
2 Світська та народна медицина.
Література
1 Монастирська медицина України - Руси та її основні преставники (IX -XII ст).
"Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть" (Євангеліє від Матвія). Саме ці слова можуть бути епіграфом до діяльності лікарів України-Руси. Протягом багатьох віків християнства на Русі милосердя, допомога ближньому були одним з рушіїв життя руських людей. Святі безсрібники Козьма і Даміан, великомученик і цілитель Пантелеймон - це люди, що мали великий дар лікування, зцілили багатьох хворих і були позбавлені життя за те, що своїм прикладом утверджували ідеї гуманізму й людинолюбства.
Разом з християнством, яке прийшло на Русь із Візантійської імперії понад 1000 років тому, були успадковані високі духовно-моральні цінності, що виявлялися в милосерді, співчутті, у служінні ближньому. Утвердившись в нашій Вітчизні, християнство взяло справу лікування під свою безпосередню опіку. Церковний статут св. Володимира оголосив лікарні церковними установами, а самих "лічців" (лікарів) - людьми церковними, підлеглими єпископові. Св. Володимир, прийнявши хрещення, будував церкви й лікарні, запровадив десятину для вбогих, сиріт, старих і немічних. Як засвідчують літописи, св. Володимир звелів розшукувати по місту хворих і доставляти їм додому поживок; те саме робили й інші князі, які будували спеціальні палати при церквах, де "покоїли трудних" тобто хворих.
З Візантії разом із християнством прийшли на Русь і тодішні погляди на лікарську справу, зокрема, як на предмет безпосереднього відання й опіки церкви. Чому саме християнство стало поштовхом для розвитку медико-санітарної допомоги людині? Тому, що християнство величезною мірою мало відношення до визнання цінності життя кожної окремої людини як особистості. Служити людині означало служити Богу.
Носіями й розповсюджувачами цих ідей були монастирі, що створювалися на взірець грецьких. Вони стали культурними центрами України - Руси, осередками й поширювачами знань, у тім числі й медичних. Відомий дослідник руської культури митрополит Серафим Чичагов писав: "Перші зерна медичних знань принесені в Київську Русь з Греції з прийняттям християнської релігії, і першими поширювачами медицини в нас були монахи, переважно з Афонської гори". У стінах монастирів, поєднавшись з традиційними навичками східних слов'ян, вони дали рясні сходи, що виявилось у створенні своєрідної, характерної тільки для України - Русі культури, в основі якої лежали високі духовно-моральні категорії християнського вчення.
Велику роль в історії української медицини відіграв Києво-Печерський монастир, заснований в ХІ ст. Прп. Антонієм та Феодосієм. Києво-Печерський монастир вже з перших років свого існування став не тільки одним з центрів православ'я, але й осередком вітчизняної культури - літописання, мистецтва, архітектури. Тут жили і працювали видатні письменники, художники. Перші ченці Печерського монастиря прийшли з Афонської гори, де за імператора Романа при монастирі була закладена св. Афанасієм "лікарня хворих ради", і принесли з собою лікарські знання. Печерський Патерик доносить до нас відомості про кількох подвижників пе-черських, що уславилися своїм лікарським мистецтвом. На скрижалях вітчизняної історії значаться імена таких подвижників, котрі славилися даром зцілення й лікування хворих, як Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Пимен Посник тощо. Чимало праведних "лічців" жило в Києві за часів Ярослава Мудрого, при дворі князя Всеволода Ярославича та його сина Володимира Мономаха.
Антоній Преподобний - засновник Києво-Печерського монастиря, що багато років провів в Афонському монастирі, де й засвоїв медичні знання. Антоній - цей "пречудний лікар", як іменує його монастирська хроніка, особисто доглядав хворих, яких лікував, давав їм "вкушати" цілюще "зілля". Служінням ближньому преподобний Антоній здобув палку любов не тільки простого люду, а й князів. Так, вилікувавшись в Антонія, великий князь київський Ізяслав подарував обителі гору над печерами, "ігумен же і братія заклала церков велику і монастир... І відтоді почав зватися Печерський монастир..." - зазначає літопис.
Нам відомий лікар і друг чернігівського князя Миколи Давидовича Петро Сиріянин, що вступив разом з ним 1106 р. до Печерського монастиря, якого літописець називає "лечець вельми хитр", і який, коли "блаженний князь од трудів зробився хворим, готував йому зілля лікування ради".
Ченці з Києво-Печерського монастиря ішли в сусідні руські землі, засновували нові монастирі, сприяючи тим широкому розповсюдженню медичних знань, нагромаджених у стінах Лаври. "Від Печерського монастиря Пречистої Богородиці многі єпископи поставлені були, і яко світила освітили всю руську землю святим хрещенням", - так говориться у стародавньому сказанні про монахів Печерської обителі.
Монастирська медицина була організатором перших на Русі лікарень. Найперші згадки про монастирські лікарні відносяться до XI ст. Вони були відкриті при монастирях у Переяславі та Києві на Дніпрі, згодом в Новгороді, Смоленську, Львові. Жоден монастир на Русі не будувався без "шпитальних палат". Монастирські лікарні перетворювались на військові шпиталі під час воєнних дій, облоги міст, на карантинні лікарні - під час епідемій. Так Никонівський літопис засвідчує, що в XI ст. (1091 р.) митрополит Єфрем поставив у Переяславі будівлю "банну", влаштував лікарні, де лікарі подавали "всім прихідцям безплатно лікування". Слава про монастирських лікарів сягала далеко за межі їхніх монастирів, навіть за кордони землі руської: так, наприклад, митрополита Олексія хан запросив в орду, щоб той вилікував очі його дружини Тайдули.
З моменту свого виникнення монастирська медицина стала на ворожі позиції стосовно медицини язичницької. У "Статуті про церковні суди" св. Володимира серед злочинів проти віри, крім волхвування, значиться ще "зелейництво", тобто використання різних лікувальних засобів язичницької медицини. Її представники, волхви і знахарі, були оголошені слугами диявола, їх почали переслідувати.
Серед народу нові погляди вкоренилися не відразу, і тривалий час відбувалося змішування язичницьких уявлень з християнськими. Особливо гостро протистояння різних поглядів виявилось у ставленні до волхвів: в одних випадках народ відкрито виступав проти них (1071 р. в Білоозері, 1227 р. в Новгороді), а в інших, навпаки, ставав на бік волхвів, як то було в Новгороді за князя Гліба.
Представники монастирської медицини були головними медичними діячами Русі до XVI ст. Так, у "Домострої" - літературній пам'ятці тих часів, що являє собою збірку правил про різні обов'язки людини, зовсім немає світської медицини, й увесь розділ, присвячений тому, "яко лікуватися", цілковито грунтується на християнсько-монастирських поглядах у галузі медицини. "Якщо Бог пошле на кого хворобу або яку слабість,то лікуватися Божою Милостю, та сльозами, та молитвами, та постом, та ласкою до вбогих, та щирим каяттям". Медична допомога в монастирських лікарнях полягала у застосуванні цілющих трав та мазей. Сюди відносився і догляд, який отримували хворі в монастирських общинах у вигляді регулярного харчування, чистого одягу та білизни, промивання ран та доброго заспокійливого слова.
Loading...

 
 

Цікаве