WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Світова медицина в епоху середньовіччя (рефера) - Реферат

Світова медицина в епоху середньовіччя (рефера) - Реферат

студентів і викладачів "Universitas". Окремі школи або фахи оформились у факультети (від facultas -здатність викладати той чи інший фах). Члени факультету обирали голову - декана (decanus - десятник). Учні, що навчались в Studium generale, яка невдовзі отримала назву університету, отримували послідовно такі вчені ступені - бакалавр, ліцензіат, доктор.
Bacca laurei - студент, що провчився два роки, після чого увінчувався вінком з ягодами, медичною практикою займатись не мав права. Це право він отримував після п'яти років навчання, коли здобував ступінь licentiatus in medicinаm, тобто обізнаного з медициною. Doctor (учитель) - це найвище звання, яке присуджувалось після диспуту. Претендент на здобуття вченого ступеня доктора подавав клопотання до факультету, який визначав тему диспуту, наприклад, "Про корисність вживання кислої капусти для п'яничок", або "Вплив розміщення небесних тіл на перебіг хвороби". Диспут тривав декілька днів, після чого новоспечений доктор влаштовував для членів факультету гостину і дарував їм дарунки. Під час навчання учні називались студентами (від studere - вчити, вивчати). Студенти обирали з-поміж себе правителя або rectora.
Університети користувались великою автономією, проте знаходились під невсипущим наглядом церкви. Характерною особливістю викладання в середньовічних університетах було те, що всі знання необхідні учню, містяться в працях визнаних авторитетів і суть навчання полягала в тому, щоби кожне явище пояснити аргументами, знайденими в працях авторитетів. Такими авторитетами, канонізованими церквою, стали праці Гіппократа, Галена і Авіценни. Такий спосіб навчання отримав назву схоластичного. У 1300 році папа Боніфацій VIII, під страхом відлучення від церкви, заборонив розтинати трупи, що, звісно, не сприяло розвитку медичних знань.
У XIII ст. Рожен Бекон склав рецепт пороху і в 1346 році в битві біля міста Креси вперше застосовується вогнепальна зброя, яка призвела до появи вогнепальних поранень. Для їх лікування у війську вводиться посада фельдшера (у перекладі з німецької - "польві ножиці").
Між церквою і феодалами точиться постійна боротьба за владу. Прагнучи позбутись церковної опіки, деякі королі порушують папські заборони. Зокрема, в 1376 році французький король дає дозвіл на розтин трупа медичному факультету в Монпельє, в 1460 році такий дозвіл отримує медичний факультет у Празі. У 1490 році Олександр Бенедетті побудував в Падуанському університеті перший анатомічний театр.
Могутнього, революційного за суттю розвитку медицина набуває в епоху Відродження. Цьому сприяли такі причини.
Подальший розвиток міст і ремесел вимагали економічного обміну і торгівлі, подолання феодальної замкнутості. В містах з'явився освічений прошарок городян, що закінчували цивільні школи (університети) і порушили монополію церкви на освіту.
У XIV - XV століттях Європою прокочуєтся хвиля селянських війн, яка нанесла незагойні рани феодальним замкам.
У 1492 році Христофор Колумб відкриває Америку, у 1498 - 1498 рр. Васко да Гама огинає Африканський континент і досягає Індії, у 1519 році Магеллан огинає з півдня Американських континент.
Ще раніше, у 1054 році християнська церква розкололась на православну і католицьку, однак цей розкол не мав таких наслідків, як розкол католицької церкви у XVI столітті і виникнення протестантизму, течії у християнстві, яка відновила прості обряди раннього християнства.
Наука, передовсім природознавство, переходить до досліду як основного методу пізнання природи. Могутній розвиток отримують такі науки як механіка, математика і медицина. Епоха Відродження породила справжніх титанів людської думки і духу. Серед них слід згадати Леонардо да Вінчі (1452-1519), вченого енциклопедиста, який залишив 13 томів малюнків людського тіла. Миколи Коперника (1473-1543) (учня Юрія Дрогобича, нашого українського вченого епохи Відродження, доктора медицини і теології Падуанського університету), який першим обгрунтував геліоцентричну будову світу, Галілео Галілея, фундатора гідростатики і гідродинаміки тощо. Серед титанів медицини епохи Відродження слід назвати такі:
Парацельс (Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм) (1493-1541), народився в Швейцарії, працював в Базельському університеті. У 1527 році опублікував свої лекції з медицини. Його основний постулат такий - "теорія лікаря є досвід". Парацельс вважав, що медицина має спиратись на хімію. Оскільки людина взята із землі, то її основу складають не кров, слиз і жовч, як вважав Гіппократ, а ртуть. сірка і сіль. Вони вступають між собою в організмі в хімічні реакції, як в реторті. Саме тому, хімія мала дати для медицини ефективні ліки. Через це Парацельса недаремно вважають фундатором фармації.
Андрій Везалій (1514 - 1564), народився в Брюсселі. Після закінчення Паризького університету у 1537 році був запрошений очолити кафедру анатомії в Падуанському університеті. На лекціях ввів демонстрацію трупів. У 1543 році (рік видання М.Коперником своєї праці "Про обертання небесних сфер") видав свою працю "Про будову людського тіла" (De corporis gumani fabrica). В цій книзі А.Везалій виправив більше 200 помилок Галена, який, як було сказано раніше, анатомував на тваринах. Це була перша нормальна анатомія людини. Переслідувався церквою, мусив тікати із Падуї, а потім поїхав замолювати "гріхи" в Єрусалим до гробу Господнього. Подорож тривала 8 років, дорогою назад корабель розбився, Везалія було викинуто на о.Занте, де він і помер. На острові великому вченому поставлено пам'ятник.
Найбільше враження на сучасників Везалія справило його відкриття про відсутність міжшлуночкового отвору у серці людини, про який писав Гален. Відштовхуючись від відкриття Везалія, його учень Ренальдо Коломбо відкрив мале коло кровообігу: правий шлуночок - легенева артерія - легені - легенева вена - ліве передсердя. Коломбо зробив припущення, що між артерією і веною існують дрібні судини, які пізніше відкрив Марчелло Мальпігі (1661) з допомогою мікроскопу, який винайшли у 1590р. голландці Янс і Янсен, а вдосконалив Левенгук. Незалежно від Коломбо до відкриття малого кола кровообігу підійшов Мігель Сервет, спалений на вогнищі Кальвіном.
У 1606 році Ієронім Фабрицій відкрив венозні клапани і показав, що з їхньою допомогою кров рухається в напрямі до серця.
У 1628 році Вільям Гарвей відкрив велике коло кровообігу, чим остаточно поклав початок науковій фізіології.
Джіролам Фракасторо (1483-1553) - фізик, астроном, поет і лікар. У 1546 році написав працю "Про пошесні хвороби" ("De morbis contagiosis") в якій описав різні епідемічні захворювання і розвинув припущення Лукреція Кара про те, що причиною заразних хворою є невидимі для нашого ока живі істоти - seminaria contagiorum, причому для кожної хвороби окремі, з винятковою здатністюдо розмноження. Передача заразних хвороб здійснюється різними шляхами - через дотик, одяг повітря. Фракасторо перший описав венеричну хворобу, якій дав назву "сифіліс"; лікувати сифіліс рекомендував ртуттю.
Література
1. Георгій Конопелько, Андрій Голяченко
2. Історія медицини та фармації України на світовому тлі
3. За редакцією Олександра Голяченка
Loading...

 
 

Цікаве