WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування ниркової гіпертензії (НГ) у дітей та дорослих - Реферат

Лікування ниркової гіпертензії (НГ) у дітей та дорослих - Реферат

властивості названих вище трьох груп дозволяють проводити лікування в прегіпертензивній стадії гломерулонефриту, а також при тубулоінтерстиціальних ураженнях і оксалатуріях. У даному контексті гіпотензивні препарати поліпшують довгостроковий прогноз захворювання, позитивно впливаючи не тільки на якість життя, але і на її тривалість (ERA Annual Congress, 1999).
Діуретики є найважливішою групою препаратів, що сприяють зниженню показників артеріального тиску при підвищеному ОЦК. Ці препарати бажано призначати після полудня.
Діуретики класифікують по механізму дії на: 1) проксимальні діуретики (інгібітори карбоангідрази), 2) діуретики, що впливають на тонку висхідну частину петлі Генле (фуросемід), 3) на дистальні канальці (тіазиди, антагоністи альдостерону), 4) на збірні трубочки (амілорид), тіазидоподобні (індапамід, ксипамід). За структурою розрізняють тіазидні похідні: бензотіазид (12,5-50 мг/добу), бендрофлуметазид (2,5-5 мг/добу), хлортіазид (250-500 мг/добу), гідрохлортіазид і гідрофлуметазид (12,5-50 мг/добу), метиклотіазид (2,5-5 мг/кг), політіазид (1-4 мг/добу), трихлорметіазид (1-4 мг/добу), циклотіазид (1-2 мг/добу); сульфаніламідні деривати: хлорталидон (12,5-50 мг/добу), індапамід (2,5-5 мг/добу), квінетазон (25-100 мг/добу), клопамід (10-60 мг/добу), метолазон (1-5 мг/добу), хінетазон (50-100 мг/добу); петльові діуретики: буметанід (0,5-10 мг/добу), етакринова кислота (25-200 мг/добу), фуросемід (10-600 мг/добу), торасемід (2,5-5 мг/добу); калійзберігаючі: амілорид (5-10 мг/добу), спіронолактон (25-400 мг/добу), тріамтерен (50-100 мг/добу), еплеренон. Слід зазначити, що антагоністи альдостерону (спіронолактон, еплеренон) мають не лише натрійуретичний ефект, а також інгібують синтез колагену та васкулярний фіброз, що провокується альдостероном, а тому можуть з успіхом призначатись при ізольованій систолічній гіпертензії. Разом з тим, слід пам'ятати, що за наявності мутації мінералкортикоїдних рецепторів спіронолактон парадоксально може підвищувати артеріальний тиск (як, до речі, і інші стероїди і прогестерон у вагітних). Новою групою є селективні антагоністи рецепторів до альдостерону - еплеренон (Inspra). Застосування цього препарату може призвести по гіперкаліємії і креатиніну крові (як і ІАПФ).
Ефективною є комбінація діуретиків, наприклад, метоладон (тіазидоподібний препарат) призначається за одну годину до фуросеміду, що підсилює дію останнього (сінергічний ефект). Комбінують також інші діуретики різних груп.
Всі діуретики приймаються 1-3 разу в добу, частіше після 11 години дня. Препарати калію при діуретичній терапії призначаються при наявності гіпокаліємії, порушенні показників ЕКГ у стані спокою, при прийомі серцевих глікозидів, наявності порушень серцевого ритму і перед наркозом. Вважають нераціональним застосування діуретиків разом з інгібіторами АПФ за наявності подагри, діабету, гіпертрофії лівого шлуночку і підвищенні рівня ліпідів крові. Тіазидові діуретики мають синергічний ефект із петльовими в хворих з азотемією. Комбінація діуретика з інгібітором АПФ показана за наявності набряків, в іншому випадку більш доцільна титрована доза інгібітору АПФ з кальцієвими антагоністами.
Вазодилятатори прямої дії представляють групу гіпотензивних препаратів, що звичайно застосовують у разі потреби невідкладного зниження діастолічного тиску. Серед них розрізняють артеріолярні вазодилятатори: гідралазин (30-300 мг/добу в 2-4 прийоми), здатний при тривалому застосуванні викликати в 10% хворих розвиток вовчакового синдрому, міноксидил (5-100 мг/добу в 2 прийоми) і діазоксид (1-3 мг/кг на введення); артеріолярно-венулярні: нітропрусид натрію (0,5-3 мкг/кг/хв.) і венулярні: нітрогліцерин (5-10 мкг/хв.), ізосорбіду динітрат, гліцеролнітрат. Вважають, що артеріальні вазодилятатори не ефективні в комбінації з інгібіторами АПФ у лікуванні злоякісної гіпертензії.
Найбільш численною групою по кількості представників є антиадренергічні препарати. Їх широке застосування в даний час значно обмежилося за рахунок більш ефективних інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів до ангіотензину 11. Виділяють кардіоселективні і неселективні адренергічні засоби, із внутрішньою симпатоміметичною активністю і без неї. При нирковій гіпертензії доцільно призначати бета-1 селективні адреноблокатори з судиннорозширюючим ефектом (карведилол, призидилол, целіпролол), які не погіршують ниркову гемодинаміку. Слід утримуватись від застосування бета-блокаторів (атенолол, метопролол, ацебуталол, бетаксолол, талинолол, альбутерол, дилевалол, лабеталол, піндолол, тимолол, соталол, окспренолол, надолол, алпренолол, пропранолол), альфа-адреноблокаторів (празозин, теразозин, доксазозин, феноксибензамін, резерпін, гуанетидін, гуанадрел); стимуляторів адренергічних рецепторів центральної дії (клонидін - клофелін, метилдофа, гуанабенз, естулік). Ці препарати збільшують приток крові до нирок, що посилює гіперфільтрацію.
До найбільш частих побічних дій цих препаратів відносяться депресивні реакції (блокада бета-1-адренорецепторів структур головного мозку),периферійна вазоконстрикція, дисфункції шлунково-кишкового тракту, порушення спорожнення сечового міхура, бронхоспазм (блокада бета-2 адренорецепторів), дисліпідемія. Протипоказаннями до призначення бета-адреноблокаторів є недостатність кровообігу 11Б-111 стадії, передсердно-шлуночкова блокада 11-111 ступеня, синдром слабкості синусового вузла, бронхіальна астма, облітеруючий атеросклероз, синдром Рейно, виразкова хвороба в стадії загострення, депресивні стани. Варто уникати спільного прийому бета-адреноблокаторів із верапамілом і антиаритмічними препаратами першого класу (можливий розвиток серцевої недостатності), з інгібіторами МАО (гіпертонічний криз), клофеліном (зниження функції лівого шлуночка), дігоксином (брадикардія і збільшення рівня дигоксину в плазмі крові), нестероїдними протизапальними препаратами (зменшення виразності гіпотензивного ефекту), антацидними препаратами (порушення всмоктування бета-блокаторів), Н-2 гістаміноблокаторами (підвищення біодоступності). Центральні альфа2 адренергічні агоністи мають тенденцію до формування псевдотолерантності і вимагають комбінованого застосування з діуретиками для успішного зниження ПГ.
Заслуговують на увагу нові представники агоністів імідазолінових рецепторів - моксонідін (фізіотенс) та рілмінидін. На відміну від клофеліну (гемітону), моксонідін рідше викликає побічні реакції. Його великою перевагою є зменшення та ліквідація симпатичної гіперактивності, що нерідко призводить до призупинення прогресування ниркового процесу. Фізіотенс приймається у дозі 0,2-0,4 мг один-два рази на день за відсутності ХНН, 0,2-0,3 мг на день за наявності ХНН в додіалізному періоді та 0,2 мг після сеансу діалізу. Разом із ІАПФ або АРА фізіотенс є препаратом першого ряду вибору при цукровому діабеті 11 типу у хворих із гіпертензією за наявності або відсутності порушення функції нирок внаслідок ренопротекторної дії за рахунок блокади симпатической гіперактивності (Vonend O., 2003).
Перспективним напрямком є також застосування поєднаних інгібіторів нейтральної вазопептидази і АПФ, наприклад, омапатрилату при сільчутливих формах гіпертензії. Нейтральна вазопептидаза каталізує деградацію цілої низки вазодилятуючих пептидів, включаючи натрійуретичні пептиди, субстанцію Р, брадикінін, а також великий (метаболічно неактивний) ендотелін, ендотелін 1 та ангіотензин 11. Ефект застосування омапатрилату перевищує ізольоване призначення інгібіторів АПФ (Quaschning T., 2001). Цей препарат також ремоделює судини, відновлює їх еластичність та покращує функцію нирок.
Для дітей і підлітків у лікуванні ПГ
Loading...

 
 

Цікаве