WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфекції сечових шляхів у дітей та дорослих - Реферат

Інфекції сечових шляхів у дітей та дорослих - Реферат

нозологічною формою. Формування хронічної ниркової недостатності (ХНН) при ПН потребує формулювання діагнозу як "хронічне захворювання нирок".
SIRS - systemic inflammatory response syndrome свідчить про наявність септичного процесу, причиною або наслідком якого є ПН. В діагнозі ця ознака вказується лише за її присутності. Окремо при пієлонефриті зазначається наявність туберкульозу, ВІЛ та ксантагранульоматозу.
Для верифікації аномалій розвитку та обструктивних порушень проводиться мікційна цистографія, екскреторна урографія, при необхідності - цистоскопія або інші маніпуляції після консультації уролога. Ступінь пошкодження чашечково-мискової системи і паренхіми нирок оцінюється за результатами ультразвукового дослідження, динамічної реносцинтіграфії. За необхідності виконується комп'ютерна томографія, магніторезонансне дослідження, ангіографія.
Таким чином, гострий процес трактується як "гострий пієлонефрит" (аналогія - "гостра ангіна"). Всі наступні характеристики вказуються лише за їх наявності. Хронічний ПН трактується як "хронічний (вторинний) пієлонефрит" із поміткою причини вторинності і характеру процесу (рецидив, ремісія). Наступні характеристики також вказуються лише за їх наявності. Тому формулювання діагнозу ПН містить лише ті характеристики, що мають місце у хворого ("пишу те, що бачу, а не те, що може бути").
Поняття рефлюкс-нефропатії включає наявність ПСР, інтраренального рефлюксу та інфекції сечових шляхів.
До призначення лікування всі хворі жіночої статі повинні консультуватись гінекологом, чоловічої статі - оглядатись на предмет захворювань статевих органів. Рецедивуючий перебіг бактеріурії може бути обумовлений наявністю одного і того ж збудника в посіві із піхви та сечового міхура.
Лікування.
Можна виділити три варіанти перебігу безсимптомної бактеріурії: маніфестація захворюванням сечовидільної системи: пієлонефритом та циститом - (10%), самостійна ліквідація бактеріурії (80-70%) та транзиторне збереження бактеріурії (10-20%). Призначення антибактеріального лікування при безсимптомній бактеріурії значно не впливає на санацію сечових шляхів. Але превентивна терапія попереджає маніфестацію захворювання у вагітних, хворих з преморбідним фоном, таким як цукровий діабет (глюкозурія), імунодепресивна терапія, наявність нейрогенних розладів сечовипускання і рефлюксу, тривала іммобілізація хворого, за наявності однієї нирки, в пре- та посттрансплантаційних станах, за наявності струвітних каменів та у разі знаходження уретрального катетера. До ризик-факторів слід віднести стать дитини (жіночу) та пубертатний вік, коли можливе інфікування збудниками контактних інфекцій. В інших випадках проведення превентивної терапії непереконливе. Абсолютними показаннями щодо проведення лікування є приєднання до безсимптомної бактеріурії нейтрофільної лейкоцитурії, а також виникнення останньої на фоні дизметаболічної нефропатії.
У випадках лікування безсимптомної бактеріурії ефективним є застосування 3-7-10 - денної терапії антибіотиком, або уроантисептиком з урахуванням чутливості виявленого мікроорганізму до призначеного препарату. Доцільне застосування аутовакцин, або комерційних препаратів аналогічної дії (Uro-Vaxom, солкоуровак).
Слід також враховувати, що призначення антибактеріальної терапії з приводу інших захворювань, а також щеплення комбінованими препаратами (наприклад, рибомунілом, бронхомуналом, IRS-19, Annexine) може сприяти зникненню безсимптомної бактеріурії.
Умовою ліквідації безсимптомної бактеріурії є санація сечових шляхів від причинного збудника протягом послідуючого року. Але пацієнти потребують спостереження в групі підвищеного ризику щодо захворювань нирок на весь період бактеріовиділення та не менше одного року після ліквідації бактеріурії. У більшості випадків з метою запобігання рецидиву бактеріурії призначається профілактична доза уроантисептика тривалістю до 1-2 років.
Терапію циститу проводять одноразовою дозою монуралу, сумамеду або у півтора рази вищою від терапевтичної, дозою ампіциліну, бісептолу, лідаприму чи ципрофлоксацину, або 3-7 чи 14 денним курсом уроантисептичної терапії. Доцільність вибору терапевтичного підходу визначається трьома головними факторами. Перший - наявність в анамнезі ознак, які вказують на зменшення захисних властивостей сечових шляхів; другий - наявність елементів обструкції та відокремлених вогнищ бактеріовиділення; третій - виявлення окремих традиційних мікроорганізмів - анаеробів, мікроаерофілів, хламідій, мікоплазм, уреаплазми, простіших, кліщів.
На наш погляд, одноразовий прийом 1,5 добової дози може бути рекомендований у разі першого не більше, як 3-6 денного за протягом, епізоду циститу, відсутності преморбідного фону, нейрогенної дисфункції та за наявності традиційної мікрофлори у посіві сечі. Виділення моноінфекційного збудника при виявленні преморбідного фону або при рецидиві циститу потребує призначення 7 добового курсу антибіотика або уроантисептика, підібраного у відповідності з чутливістю до нього виділеної культури. У разі, якщо має місце мікробна асоціація, неможливість підбору препарату за антибіотикограмою, доцільне послідовне або одночасне призначення двох препаратів різних груп по 7 днів кожний. У випадку виявлення найпростіших, мікроаерофілів, анаеробів або збудників з невизначеним положенням у таксономічному ряді раціональним є такий підхід: лікування в першу чергу найпростіших, які можуть бути факультативними господарями для інших збудників, потім лікування гарднерел, анаеробів або бактерій і, в останню чергу, ліквідація хламідій, уреаплазм, мікоплазм. Таким чином, тривалість лікування циститу збільшується до 3-4 тижнів та потребує призначення імідазолових і хінолонових похідних (трихопол, атрикан, наксоджин, тиберал, ципрофлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин (друга генерація хінолонів, клас 2), левофлоксацину (третягенерація хинолонів), моксифлоксацин (четверта генерація хінолонів), напівсинтетичних макролідів (кларитроміцин, рокситроміцин, мідекаміцин, джозамицин) чи азалідів (азитроміцин). Слід зазначити, що при рефрактерності до "старих" хінолонів застосування "нових" не доцільне. Це пов'язано із типовим механізмом формування резистентності за рахунок безпосереднього впливу на ДНК-гіразу.
Критерієм одужання при циститі вважається відсутність скарг та нормальні аналізи сечі протягом одного року диспансерного спостереження.
В лікуванні гострого, або рецидиві хронічного ПН використовують 2-3 тижневе призначення послідовно двох пар антибіотика і уроантисептика. Головний критерій - адекватна збуднику протимікробна терапія. В першому випадку доцільним є застосування двох пар препаратів, наприклад, клафоран+бісептол (лідаприм), гентаміцин+амоксиклав, амоксіклав+хинолон та їх комбінація із метронідазолом за необхідністю. Обов'язковою умовою є внутрішньовенне введення одного із препаратів першої пари на період лихоманки і внутрішньо м'язове - другої пари (або внутрішньовенне двох препаратів до ліквідації бактеріурії), бажаним є поєднання бактерицидних за дією протимікробних засобів. Неодмінною умовою є додержання дози, наприклад, для цефалоспоринів другої-четвертої генерації 75-50 мг/ кг на добу в 2-1 прийоми, для гентаміцину (гараміцину) 3-5 мг/кг в 3 прийоми. В разі наявності госпітального штаму збудника високоефективним є застосування цефалоспорину 4 генерації - цефепиму (максипиму) по 2 г двічі на день в поєднанні з хинолонами (офлоксацин (Floxin, офлоксин), ципрофлоксацин (Cipro), левофлоксацину (Levaquin, Tavanic). Можливо застосування всієї добової дози аміноглікозиду (гараміцин, тобраміцин) одночасно, що значно зменшує нефротоксичність та негативний вплив на V111 пару черепномозкових нервів. Не слід поєднувати цефалоспорини і аміноглікозіди за причиною можливого підвищення нефротоксичності.
В лікуванні пієлонефриту ефективні еміпінеми: тіенам, меропенем, ертапенем. Широко застосовуються таки макроліди як рокситроміцин, кларітроміцин, джозамицин, мідекамицин, фосфомицин та азаліди, що сягають високих концентрацій безпосередньо в нирках і сечі. Не є доцільним широке застосування еритроміцину,
Loading...

 
 

Цікаве