WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Способи подолання кризи у сфері охорони здоров'я - Реферат

Способи подолання кризи у сфері охорони здоров'я - Реферат


Реферат на тему:
Способи подолання кризи у сфері охорони здоров'я
?
Рівень здоров'я нації - чи не основний показник розвитку суспільства та держави. Індекс розвитку держави оцінюють за станом її системи охорони здоров'я. Остання включає власне саму підсистему охорони здоров'я нації та підсистему медичної допомоги. Функцію охорони здоров'я зазвичай виконує держава. Вона передбачає санітарну охорону кордонів, протиепідемічні заходи, законодавче та виконавче забезпечення на рівні держави і регіонів оптимальних умов праці і відпочинку (дотримання законодавства про охорону праці), моніторинг, створення оптимальних соціальних умов життя співвітчизників, профілактику інфекційних соціально-небезпечних хвороб.
У більшості країн з ринковою економікою медицина забезпечує функцію виявлення захворювань, їх профілактику та лікування хворих. Ці завдання виконують державна, страхова та приватна медицина. Щодо України, то, незважаючи на те, що вона визнана світом як країна з ринковою економікою, система охорони здоров'я далі функціонує за "радянськими" принципами (бюджетне фінансування, централізований розподіл ресурсів, розпорошення коштів та інших ресурсів по різних відомствах). Як наслідок такого господарювання виникла розбалансованість - управлінська, функціональна, інфраструктурна. Ринкові зміни та соціальне розшарування суспільства в Україні потребують нових підходів до управління всією системою охорони здоров'я. Близько 15 років тому ухвалено "Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992), де задекларовано, що держава і суспільство відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я нації та збереження генофонду. На превеликий жаль, за ці роки стан здоров'я нації не тільки не поліпшився, а навіть погіршився. До того ж неухильно погіршується демографічна ситуація. Так, у 2006 р. кількість населення України зменшилась майже до 46 млн, порівняно із 52 млн у 1990 р. Ус і ці негаразди багато в чому є наслідками неефективної діяльності системи охорони здоров'я. Безперечно, зародки кризи в медицині були закладені ще за радянських часів. Про переваги медицини високорозвинених країн провідні медики України повідомляли ще в 70-х роках минулого століття. Так, академік М. М. Амосов публічно заявляв про це. Великий хірург і мислитель бачив вади радянської медицини. Він виділяв дві основні вади радянської медицини: поганий догляд за хворими і неякісне матеріально-технічне забезпечення лікувально-профілактичного процесу. З одного боку, високий рівень військового промислового комплексу, а з другого - недолуга вітчизняна медична техніка, поганий догляд за хворими. Надалі ці недоліки поглиблювались. Технічне забезпечення в деяких клініках частково поліпшилось завдяки закупівлі імпортної медичної техніки, а належного догляду за хворими як не було, так і немає. Основною причиною останнього є відсутність мотивації у молодшого і середнього медичного персоналу. Порушена, точніше не виконується, функція менеджменту - адекватна мотивація персоналу до праці.
На фоні загальної розбалансованості системи охорони здоров'я (ОЗ) спостерігаються певні намагання пристосувати колишню систему медичної допомоги до ринкових умов господарювання. Ці перетворення мають локальний характер. Деякі відомства чи великі підприємства, наприклад "Укрзалізниця", "Київенерго", впроваджують на своїх підприємствах добровільне медичне страхування. Ці потуги не розв'яжуть проблеми на загальнодержавному і навіть на відомчому рівні, оскільки основний тягар фінансових витрат лягає на хворого та його сім'ю. Держава і роботодавець або взагалі не беруть жодної участі у страховій медицині, або роботодавець бере мінімальну участь. До того ж відомо, що фундамент страхової медицини утворює обов'язкове державне соціальне медичне страхування, яке нині не працює в Україні (потрібен Закон). Практика розвинених країн світу свідчить, що обов'язкове державне медичне страхування забезпечує доступ до первинної медичної допомоги (ПМСД) насамперед соціально незахищеним громадянам, яких в Україні, на жаль, більшість. Добровільне ж медичне страхування лише розширює спектр надання медичних послуг та поліпшує сервісне обслуговування пацієнтів. У всьому світі воно передбачене для працюючих та соціально забезпечених громадян. Як визнають самі керівники найвищої ланки МОЗ, реформи у сфері охорони здоров'я практично неможливі внаслідок низького професійного рівня підготовки керівників і спеціалістів з управління. Не створені адекватні нові умови для перетворень у системі охорони здоров'я. В Україні існує потужна мережа закладів охорони здоров'я (24 464): із них 3900 лікарень, 7200 амбулаторно-поліклінічних закладів, 1064 станції швидкої допомоги, 324 самостійні стоматполіклініки та 6676 стоматвідділень у складі МОЗ. Сумнівний позитив для оцінки стану здоров'я нації від тих контрольних показників, які використовують для оцінки діяльності лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ). Це такі показники: ліжковий фонд, кількість лікарів, кількість середнього та молодшого медперсоналу, обіговість одного ліжка, норми витрачання медикаментів на одного хворого, норми харчування на одного хворого, норми забезпеченості м'яким інвентарем і обладнанням. Ці показники не дають об'єктивної інформації про стан здоров'я пацієнтів, якість медичних послуг, стан здоров'я після лікувальних чи профілактичних заходів. Проаналізуємо бодай один із показників, наприклад, забезпеченість лікарями. Згідно зі статистикою ВООЗ, у країнах Західної Європи забезпеченість лікарями в середньому становить 30 на 10 000 населення. В Україні, за даними Мінекономіки, вона становить 47 на 10 000 населення. Результати ж стану здоров'я нації нам відомі - Україна лідирує в Європі за серцево-судинними захворюваннями, інсультами, ВІЛ/СНІД, туберкульозом та іншими захворюваннями.
Враховуючи складний стан економіки, необхідно визнати на найвищому державному рівні управління, що держава неспроможна забезпечити за рахунок лише бюджетних асигнувань задовільне функціонування такої кількості лікувально-профілактичних закладів. Якщо проаналізувати розмір коштів, які виділяли в Україні за останні 15 років на забезпечення функціонування та розвиток системи охорони здоров'я, то він коливався в межах 3,8-4,1% від ВВП, тобто ніколи не досягав показника, який ВООЗ вважає межею (6,5% ВВП). Сьогодні в усіх високорозвинених країнах
Loading...

 
 

Цікаве