WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Травми черепа - Реферат

Травми черепа - Реферат

спостерігається частіше, ніж ранній, і виникає приблизно через три місяці і більше від моменту поранення. Якщо в розвитку раннього абсцесу має значення кокова і анаеробна інфекція, то при пізньому абсцесі мікрофлора складається переважно тільки із стрепто- і стафілококів.
Клінічно пізній абсцес, якщо він розвивається повільно, важко відрізнити від посттравматичної кісти мозку. Остання відзначається більш м'яким перебігом і відсутністю чітких проявів інфекційного процесу (зміни крові і спинномозкової рідини, підвищення температури тіла). Симптоми внутрішньочерепної гіпертензії при наявності кістки мозку можуть бути виражені навіть різкіше, ніж при абсцесі.
Пролапс (вибухання) і протрузія (витікання) головного мозку в дефект черепа при проникаючому пораненні і незначна короткочасна лікворея(витікання спинномозкової рідини), що спостерігаються під час раннього періоду, можуть мати позитивне значення. При протрузії виділяється із рани роздріблений, інфікований мозковий детрит, а в разі пролапсу мозок, що тисне в дефект черепа, ізолюють від інфекції субарахноїдального простору. Проте при прогресуванні інфекційного процесу в рані, розвитку енцефаліту, абсцесу та інших ускладненнях пролапс і протрузія можуть наростати і набирати хронічного перебігу.
Внутрішньочерепна гематома звичайно виникає при переломах і тріщинах кісток черепа. Клінічну картину епідурального, субдурального крововиливу визначає синдром підвищення внутрішньочерепного тиску, це залежить від компресії головного мозку кров'ю, що вилилась.
Внутрішньомозкові, або паренхіматозні, крововиливи виникають звичайно несподівано і розвиваються по типу мозкового інсульту. Нерідко внутрішньочерепні і внутрішньомозкові крововиливи розвиваються тоді, коли хворий починає вставати з постелі. Особливо часто це трапляється з літніми людьми, в яких уже розвинулись атеросклеротичні зміни стінок судин. Крім того, ранній підйом хворого з постелі спричиняє напруження, що може сприяти внутрішньочерепному або внутрішньомозковому крововиливу. Пояснюється це тим, що закрита черепна травма може викликати частковий надрив стінки судини, який закривається тромбом. При фізичному напруженні такий тромб може випасти і призвести до внутрішньомозкової кровотечі.
Травматичний арахноїдит і арахноенцефаліт як пізні ускладнення черепно-мозкової травми розвиваються в більш тяжких випадках в результаті субпіальних крововиливів, травматичних некрозів і надходження крові і продуктів розпаду в субарахноїдальний простір. Виникають запальні явища павутинної і судинної оболонок.
Нерідко вони можуть поширюватись на поверхневі відділи кори і викликати енцефаліт. Відбувається зрощення павутинної оболонки з судинною і твердою мозковими оболонками, розширяються субарахноїдальні щілини. Зрощення утруднюють лікворообіг в субарахноїдальному просторі, утворюють арахноїдальні кістоїдні порожнини. Хронічний продуктивний арахноїдит поширюється по латеральній і особливо по нижній поверхні головного мозку.
Клінічно арахноїдит проявляється дифузним невпинним головним болем. В рідких випадках з'являються порушення ліквороциркуляції.
Розлитий хронічний продуктивний запальний процес, який протікає по типу перивентрикулярного арахноенцефаліту, супроводжується різким потовщенням і помутнінням павутинної оболонки і її зрощенням з твердою мозковою оболонкою, а також значним потовщенням м'якої мозкової оболонки і її зрощенням з мозком. На поверхні шлуночків можуть бути потовщення і помутніння епендими. Ці явища в найбільш вузьких місцях відтоку спинномозкової рідини можуть привести до стенозу, порушення ліквородинаміки і розвитку симптомокомплексу оклюзійної гідроцефалії.
У клінічній картині оклюзійної гідроцефалії на перший план виступає синдром підвищеного внутрішньочерепного тиску з наявністю головного болю, на висоті якого нерідко виникає блювання. застійні диски зорових нервів, підвищення лікворного тиску в субарахноїдальному люмбальному просторі і в порожнинах шлуночків мозку.
При оклюзії на рівні задньої черепної ямки виявляються симптоми ураження IV шлуночка мозочкові і мозочково-вестибулярні симптоми. Найбільш характерним є наявність стовбурового ністагму, порушення статики, ходи, координації рухів в кінцівках.
Епілепсія займає важливе місце серед пізніх посттравматичних ускладнень. Епілептичні припадки виникають на фоні локальної і стійкої загальномозкової симптоматики. Найбільше значення у виявленні епілептичного синдрому має локальний фактор. Особливо часто виникає посттравматична епілепсія при ушкодженні рухової зони кори або прилеглих до неї відділів. Фіксація уваги на провідному значенні кіркового осередку в генезі посттравматичних судорожних припадків привела до висновку про хірургічне усунення осередку, яке подразнює кору мозку (обвапнені або кістозне перероджені гематоми, оболонково-мозкові зрощення, інородні тіла).
Епілептичні припадки можуть виникати і в перші дні після поранення в результаті подразнення кори інородними тілами, згустками крові або гнійним осередком. Епізодичні припадки бувають в гострій або підгострій стадії закритої травми, і якщо в подальшому ці припадки не повторюються, вони не дають підстави для діагнозу травматичної епілепсії.
У деяких випадках черепно-мозкової травми, коли виникають крововиливи в підкіркові вузли, може розвитися паркінсонізм. На відміну від паркінсонізму при епідемічному енцефаліті посттравматичний паркінсонізм не має гострого періоду з порушенням сну. При травматичній формі паркінсонізму часто уражається одна половина тіла і відзначається менш прогресуючий перебіг.
Пізні невротичні реакції, які спостерігаються після закритої черепно-мозкової травми, проявляються у вигляді мінливості настрою, схильності до демонстративної і настановної поведінки і аггравації хворобливого стану, хворі намагаються бути в центрі уваги, нав'язливо і багатократно розповідають про свої переживання.
Лікування
Хворі з закритими черепно-мозковими травмами навіть при легких формах повинні знаходитись на постільному режимі від 5 до 10 днів. Необхідно добиватися нормалізації судинно-рефлекторних ліквородинамічних, нейродинамічних та інших розладів при черепно-мозковій травмі. До звичних умов життя хворий повинен повертатись поступово, дотримуючись щадного режиму. До роботи можна повернутися через 3-4 тижні, якщо не виникають стійкі ускладнення.
У легких випадках гострого періоду черепно-мозкової травми можна обмежитися тільки призначенням повного спокою і симптоматичними лікарськими засобами. При головному болю застосовують анальгезуючі препарати
Loading...

 
 

Цікаве