WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сап (Malleus) - Реферат

Сап (Malleus) - Реферат


Реферат
на тему:
Сап (Malleus)
Сап (син.: хвороба однокопитних) - гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється сапною паличкою, з переважно контактним механізмом зараження, перебігає у гострій і хронічній формі з утворенням специфічних гранульом, характеризується гарячкою, септикопіємією, ураженням шкіри, слизових оболонок і внутрішніх органів.
Історичні дані. Вперше зараження сапом людини від коня описав в 1783 р. Oskandes. Збудника хвороби в 1881 р. виявив і описав румунський вчений V. Babes при дослідженні гною і зрізів із виразки хворого на сап, а в 1883 р. М. П. Васильєв виявив збудника в крові хворого. У 1891 р. російські ветеринарні лікарі К. І. Гельман і О. І. Кальпінг розробили діагностику сапу методом малеїнових проб.
Етіологія. Збудник сапу - Pseudomonas mallei - належить до роду Corynebacterium, родини Brucellaceae. Це грамнегативна тонка паличка 2-4 мкм завдовжки, 0,5-1 мкм завширшки, спор і капсул не утворює, джгутиків не має, містить ендотоксин. Шлунковий сік протягом 15-20 хв згубно діє на збудника. Відносно стійкий щодо факторів зовнішнього середовища, від дії прямого сонячного випромінювання швидко гине, у воді може зберігатись протягом місяця і більше, добріє витримує низькі температури. При нагріванні до температури 56 °С гине через 10 хв, при 80 °С - через 5 хв, при кип'ятінні - миттю. Від дії 3-5 % розчину лугу, 5- 10 % розчину хлорного вапна, 2 % розчину формаліну гине протягом короткого часу.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Велика рогата худоба в природних умовах на сап не хворіє. У 10% випадків у коней хвороба перебігає гостро і закінчується летально протягом 2-3 місяців. Частіше хвороба в тварин має хронічний перебіг. Шлях передачі найчастіше контактний, внаслідок попадання гною або слизу від хворої тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку. Можливе зараження аліментарним шляхом через інфіковану воду та, рідше, аерогенно в лабораторних умовах. Хворіють звичайно конюхи, їздові, ветеринарні та зоотехнічні працівники, ковалі, у яких зараження має професійний характер. Зараження від людини спостерігається рідко. Сприйнятливість людей до сапу дуже висока. Описані сімейні зараження сапом від хворих людей.
Імунітет мало напружений і нетривалий. Можливі повторні випадки захворювання.
У нашій країні траплялись окремі випадки цієї інфекції серед коней, що не являє загрози, однак існує небезпека завезення інфекції з-за кордону.
Патогенез і патоморфологія. Збудник сапу проникає в організм через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа, дихальних шляхів, рідше- через травний канал. Бактерії з лімфою і кров'ю розносяться в організмі з утворенням у різних органах і тканинах гранульом, які складаються з епітеліоїдних клітин і нейтрофілів. Процес набуває, характеру септикопіємії. Утворюються дрібні абсцеси в легенях, розвивається зливна абсцедуюча пневмонія, гнійний остеомієліт, артрит, з'являються пустульозний висип і виразки на шкірі та слизових оболонках, абсцеси в м'язах. Виявляються множинні дрібні абсцеси в печінці, селезінці, Іноді - в нирках, яєчниках. У деяких випадках запалення набуває геморагічно-гнійного характеру. Якщо перебіг сапу хронічний, переважають проліферативні процеси, утворюються абсцеси у внутрішніх органах, виникають пневмосклероз, поліартрит, бронхоектази, можливий, розвиток гнійного менінгіту, тромбозу мозкових пазух.
Клініка. Інкубаційний період при гострій формі сапу триває 2-6 днів, рідше - до 2-3 тижнів. Хвороба починається гостро. Температура тіла з ознобом підвищується до 38-40 °С. Температурна крива септичного характеру з великими добовими коливаннями. Хворі скаржаться на головний біль, болючість м'язів і суглобів. У ділянці вхідних воріт інфекції утворюється папула, оточена зоною почервоніння. Згодом папула перетворюється на геморагічну пустулу, а за 2-3 дні у виразку з підритими краями та "сальним" дном. Нерідко розвивається регіонарний лімфаденіт, лімфангіт. На 4-8-й день температура тіла знову підвищується, на шкірі слизової оболонки носа, порожнини рота, кон'юнктиві з'являються, множинні папули з наступним їх перетворенням у геморагічні пухирці, пустули, виразки. З носа - виділяється, слизово-гнійна або сукровична (геморагічна) рідина. Утворюються абсцеси в м'язах (особливо литкових), нориці з виділенням зеленуватого тягучого гною, розвиваються гнійні артрити. У разі ураження легень з'являються біль в грудній клітці, кашель з виділенням слизово-кров'янистого або гнійного харкотиння, ціаноз губ, задишка. Розвивається зливна плевропневмонія. Тони серця глухі, тахікардія, артеріальний тиск знижується, можливий розвиток колапсу. Селезінка помітно збільшується, печінка збільшується не завжди. З боку крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз, HIDE збільшена. Через 1-4 тижні настає смерть.
Хронічний сап характеризується повільним розвитком ознак хвороби з чергуванням ремісій і загострень. Перебігає за типом хроніосепсису. Хвороба триває від кількох місяців до 2-3 років і в половині випадків призводить до смерті. Хронічний сап може перебігати у вигляді шкірної, легеневої і носової форм.. При найчастішій шкірній формі на шкірі з'являються геморагічно-гнійні пустули, виразки, які зливаються, утворюючи великі виразкові поверхні з гнійним секретом, з подальшим рубцюванням. У м'язах та внутрішніх органах утворюються абсцеси. Легенева форм а хронічного сапу характеризується гарячковим станом, виникненням зливної, повзучої пневмонії, часто "плевропневмонії з утво-ренням множинних абсцесів, бронхоектазів з розвитком пневмосклерозу. У випадку первинної носової форми сапу на слизовій оболонці носа з'являються пустули, глибокі виразки, які поширюються на слизову оболонку глотки, гортані, трахеї. Виділення з носа - слизисто-гнійно-кров'янисті.
Ускладнення - множинні абсцеси в різних тканинах і органах, глибокі флегмони, пневмонія, пневмосклероз, бронхоектази, загальний амілоїдоз, гнійний менінгіт, кахексія.
Прогноз у хворих на гострий сап, якщо лікування не проводилось, завжди несприятливий, при хронічній формі летальність досягає 50 %.
Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики сапу є переміжна гарячка, септичний перебіг хвороби, поява на шкірі і слизових оболонках множинних гнійно-геморагічних пустул з перетворенням їх у виразки, абсцеси в м'язах з утворенням нориць і виділенням з них зеленуватого тягучого гною, слизисто-гнійно-кров'янисті виділення з носа, абсцедуюча пневмонія, множинні гнійні ураження, помітно З0ільшена селезінка, лімфаденіт. Велике значення надається епідеміологічному анамнезу.
Специфічна діагностика. Матеріалом для бактеріологічного до-слідження можуть бути виділення з виразок, слизової оболонки носа, вміст пустул, харкотиння, кров, пунктат абсцесу. Посів матеріалу проводять на гліцериновий або картопляно-гліцериновий агар. Через 3-4 дні спостерігається характерний ріст збудника сапу у вигляді слизового нальоту бурштиново-коричневого кольору.Проводять ідентифікацію збудника. Із серологічних методів дослідження застосовують РЗК, РА, РИГА. РЗК є найбільш чутливою. Дослідження проводять в динаміці для врахування наростання титру антитіл.
Важливим методом діагностики є шкірна алергічна проба. Внутрішньошкірно або нашкірно (на скарифіковану шкіру) вводять 0,1 мл алергену малеїну (фільтрат вбитої бульйонної культури палички сапу, розведеної 1 : 10 або 1 : 100). Результати визначають через 24-48 год. Проба стає позитивною після 10- 15-го дня хвороби.
--, Біологічну пробу проводять на морських свинках (самцях), хом'яках і котах. Досліджуваний матеріал вводять підшкірно або внутріщньоочеревинно. Через 2-3 дні у піддослідного самця роз-вивається гнійний орхіт (феномен Штрауса).
Диференціальний діагноз. Сап слід диференціювати з меліоїдозом, чумою, натуральною віспою, сибіркою, фурункульозом, сифілісом, туберкульозом лімфатичних вузлів, сепсисом.
Для легеневої форми чуми характерна геморагічна пневмонія, яка супроводжується різкою задишкою, ціанозом лиця, акроціанозом, виділенням великої кількості кров'янистого пінистого харкотиння. У хворих на шкірну, шкірно-бубонну, бубонну форми чуми крім виразок, найчастіше поодиноких, виявляють типові бубони, значне збільшення лімфатичних вузлів, різку їх болючість, гіперемію шкіри над ними.
Для натуральної віспи характерні двохвильова гарячка, продромальний висип, етапність специфічних висипань з мономорфізмом елементів на певній ділянці шкіри.
Відрізнити сап від меліоїдозу іноді важко, проте в багатьох випадках при меліоїдозі спостерігається пронос з охряно-жовтим забарвленням калу, іноді холероподібний, збільшені і селезінка, і печінка. Остаточний діагноз встановлюється за допомогою лабораторних досліджень. Шкірна проба з уайтморином не дозволяє диференціювати меліоїдоз із сапом. Шкірна форма сибірки характеризується утворенням на шкірі сибіркового неболючого карбункула з різким набряком прилеглих тканин, відсутністю множинних висипань. При фурункульозі спостерігається різка болючість ушкодженої ділянки шкіри без ураження внутрішніх органів.
Лікування. Хворі обов'язково підлягають госпіталізації. Із етіотропних засобів певною мірою є ефективним норсульфазол по 6-8 г на добу протягом місяця. У окремих випадках позитивний ефект спостерігався від застосування стрептоміцину, бензилпеніциліну, аміноглікозидів в комбінації із сульфаніламідними препаратами. Одночасно внутрішньошкірно або підшкірно вводять малеїн. Наведені методи лікування є недостатньо ефективними. Проводять патогенетичне і симптоматичне лікування.
Профілактика. Важливим є раннє виявлення хворих тварин і ветеринарний нагляд за ними з використанням кон'юнктивальної малеїнової проби, суворе дотримання правил особистого захисту під час догляду за підозрілими на сап тваринами (з позитивною реакцією на малеїн), ношення масок, комбінезонів, рукавичок, окулярів-консервів, постійна дезинфекція місць, де перебувають ці тварини. Виділення таких тварин дезинфікують 10 % розчином хлорного вапна, підстилку спалюють. Спецодяг знезаражують 0,5 % розчином хлорного вапна і після того кип'ятять, руки дезинфікують 0,25 % розчином хлораміну. Особи, які були в контакті з хворим, підлягають карантину протягом 21 дня. їм проводять екстрену профілактику сульфатіазолом протягом 5 днів. Після закінчення карантину обов'язково потрібне проведення внутрішньо-шкірної проби і дослідження сироватки крові на наявність антитіл до збудника сапу. Специфічна профілактика не розроблена.
Loading...

 
 

Цікаве