WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії - Дипломна робота

Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії - Дипломна робота

простагландинів, яке обумовлено їх натрийуретичною дією, що сприяє виведенню з організму води і електролітів (Ю. В. Постнов, Ю. Л. Перов, 1972; У. В. Серов, М. А. Пальців, 1978; І. С. Ажгихін, 1978; R. З. Muirhead і співавт., 1973; М. Дж. Данн, 1983).
В дослідах з односторонньою нефректомією встановлено, що в ІК нирки, що залишилася, зменшено кількість ліпідних гранул, а органелли клітин знаходяться в стані гіперплазії і гіпертрофії, що свідчить про підвищення їхньої секреторної активності. Ліпідний матеріал використовується для синтезу простагландинів, які швидко виводяться з ІК. Одночасно у зв'язку із збільшенням функціонального навантаження на нирку завдяки впливу простагландинів гипертонічність мозкової речовини зменшується, що сприяє посиленому виведенню натрія і води. В цьому позначається дія простагландинів на противоточно-множувальний механізм нирки.
2. КРОВОНОСНА І ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМИ НИРКИ
2.1 Артеріальне русло.
Гломерулярна ультрафільтрація рідини в нирках, реабсорбція речовин в канальцях нефрону і секреція в їхній просвіт деяких електролітів і неелектролітів відбувається в умовах певного рівня ниркової гемодинаміки. У філо- і онтогенезі інтенсифікація функції нирки ссавців збільшується паралельно з ускладненням системи її васкуляризації і редукції ренопортальної системи, характерної для амфібій, птахів і рептилій. Артеріальною кров'ю нирка забезпечується по а. renalis, яка відходить майже під прямим кутом від правого або лівого півкола черевної частини аорти на рівні нижньої половини тіла і поперекового хребця. Це судини, діаметр просвіту яких складає 6-8 мм.
Слідуючи горизонтально і донизу аа. renales прямують до воріт відповідної нирки. Права з них більш довга, відділяється від аорти нижче лівої і проходить позаду нижньої порожнистої вени. Попереду неї знаходиться головка підшлункової залози і низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Перед вступом до воріт нирки від ниркової артерії відділяється нижня надниркова артерія, а в самих воротах - дрібні, варіабельні гілки до жирової і фіброзної капсули, ниркової миски і верхнього відділу сечоводу.
Найбільш часто ниркова артерія ділиться на своє головне дольові гілки біля воріт нирки (мал. 59).
Згідно сучасній анатомічній номенклатурі, прийнято розрізняти 2 головні гілки ниркової артерії: передню і задню, від яких відходять сегментарні артерії. Від передньої гілки відділяються артерії верхнього, верхнього переднього, нижнього переднього і нижнього сегментів, а від задньої - артерія заднього сегмента. Сегментарну нефректомію проводять після перев'язки відповідної сегментарної артерії. Між судинними сегментами є міжсегментарні зони (мал. 60). Часто в речовину нирки, минувши ворота, вступають зовнішні прободаючі артерії, аа. регforantes externae, джерелами яких служать: черевна частина аорти, надниркові або нижні діафрагмальні артерії. За даними М. L. Ajmani, К. Ajmani (1983), дослідили 100 нирок, екстраренальний розподіл ниркової артерії спостерігається в 68 % випадків, інтраренальне - в 18%, розподіл у воротах - в 14% випадків.
Ввичення топографії областей, що постачаються кров'ю сегментарними гілками ниркової артерії і прикордонних між ними зон, представляє практичний інтерес, оскільки служить анатомічним обґрунтовуванням проведення на нирці щадящих розрізів. Як показали стереоангіографічні дослідження, в нирці немає ізольованих спереду- і позадулоханочних артеріальних систем, розділених зверху вниз у зовнішнього краю органу безсудинною зоною, оскільки артерії передньої і задньої гілки утворюють поля артеріального накладення. Безсудинна зона привертає увагу хірургів, оскільки містить порівняно мало крупних судинних галужень, що відносяться переважно до елементів мікроциркуляторного русла. Спостерігаються подовжні і радіальні прикордонні малосудинні зони нирки, направлені від її латерального краю до області воріт. Топографія цих зон залежить від особливостей розташування малих і великих чашок (X. X. Тапфер, 1969). Дані про їхнє положення, отримані при пієлографії, і результати ангіографії нирки дозволяють оцінити характер внутрішньоорганного розподілу гілок ниркової артерії і судити (перед виконанням сегментарної резекції) про напрям прикордонних судинних зон.
Сегментарну будову нирки вивчали багато дослідників. За останні 3 десятиріччя опубліковано велику кількість статей, дані яких суперечні. Одні автори заперечують можливість виділення сегментів в нирці, вважають, що вони варіабельні і непостійні, інші визначають в ній від 3 до 6 сегментів, дають їм різні назви і описують деякі форми їхньої мінливості. С. С. Міхайлов, Ш. Р. Сабіров (1976) пропонують приймати за основу при структурному підрозділі нирки не кровоносні судини, а її екскреторний апарат, особливості будови якого відповідають внутрішньонирковій ангіоархітектониці. За даними цих авторів, в нирці частіше всього виділяються 2 сектора (відповідно 2 великим чашкам), 7-9 сегментів (відповідно числу малих чашок) і в кожному сегменті - 2-3 субсегмента (по кількості сосків). Сегментарними артеріями вони вважають артерії 3-4-го порядку галуження. Відтік крові від ниркових сегментів здійснюється по 2-6 міжпірамідним і 2-3 . сегментарним венам. За нирковий сегмент приймається ділянка паренхими нирки, що складається з малої чашки з належними їй пірамідами і корковою речовиною. Оскільки при пієлографії на рентгенограмі можна диференціювати малі чашки, це дозволить прижиттєво орієнтуватися в особливостях розподілу сегментів нирки обстежуваної людини.
В пазусі нирки від сегментарних артерій відходжують aa. interlobares, які слідують уздовж ниркових стовпів між суміжними пірамідами. В основі останніх, на межі з корковою речовиною, вони переходять в дугові артерії, aa. arcuatae, від яких у бік коркової речовини відходять безліч aa. interlobulares (мал. 61). Від останніх по обидві сторони беруть початок, частіше окремо, приносні артеріоли, vasa afferentia, які доставляють кров до описаних вище клубочків ниркових тілець. В юкстамедуллярній зоні вони більш довгі і відходять від міждолькових артерій під прямим кутом. С. Ludwig (1863) описав дрібні гілочки, які вступають від vas afferens в перитубулярну капілярну сітку, минувши клубочки. Самі aa. interlobulares характеризуються варіабельним типом галуження і мають різну протяжність. Більшість цих артерій досягають субкапсулярної зони, де вони беруть участь в утворенні клубочків, розташованих тут ниркових телець або закінчуються у фіброзній капсулі.
Їхні дрібні гілочки вступають в перитубулярну капілярну сітку (мал. 62).
В корковій речовині нирки зустрічаються транзитні артерії, які проходять черезвсі його зони. Вони виникають від дугових або міждолькових артерій і несуть мало клубочків або зовсім вільні від них. Ці судини, що отримали назву внутрішніх прободачих артерій, aa. perforantes internae, направляють кров по найкоротшому шляху до судинної сітки фіброзної і жирової капсул.
Таким чином, у формуванні перитубулярної капілярної сітки беруть участь головним чином виносні артеріоли
Loading...

 
 

Цікаве