WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії - Дипломна робота

Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії - Дипломна робота

епітеліоідні клітини в юкстагломерулярний комплекс. Припущення N. Goormaghtigh (1945) про ендокринну функцію гранульованих клітин, що виділяють вазопресорну речовину ренін, підтвердилося. К.W. Zimmermann (1933) відніс також до юкстагломерулярного комплексу і юкставаскулярним клітинам клітини сегмента дистального канальця нефрону (macula densa), що прилягає до аферентної артеріоли. Оскільки МК, розташовані в аксіальній частині клубочка, по електронномікроскопічній будові близькі до цих клітин, багато авторів розглядає їх як четвертий компонент юкстагломерулярного комплексу.
1.1 Ю к с т а г л о м е р у л я р н і к л і т и н и. Юкстагломерулярні, епителіоідні гранульовані клітини розташовуються в середній оболонці частіше в тій частині приносної артеріоли, яка вступає в судинний полюс ниркового тільця. Зрідка їх можна знайти серед гладком'язових клітин еферентної артеріоли, міждолькової артерії (P.Y. Hatt, 1967; L. Barajas, 1970, 1981), в мезангії клубочку (P. Michielsen, J. Creemers, 1967). Звичайно вони розміщуються безпосередньо зовні від епітелію в 1 або 2 ряду або зосереджені в одному з сегментів стіни приносної артеріоли, позбавленому внутрішньої еластичної мембрани. Ці клітини тісно контактують з кліткинами щільної плями. Кількість їх в різних хребетних з наявністю первинної нирки варіює.
На відміну від гладких міоцитів, ЮГК мають овальну або полігональну форму і більш крупні розміри. Їхні великі ядра овальної або сферичної форми, часто розташовані ексцентрично, мають різну величину. Контури їхні нерівні завдяки наявності невеликих виїмок і більш глибоких інвагинацій. Каріоплазма складається з дрібних дифузно розміщених гранул (мал. 54).
Цитоплазма ЮГК світла. Ендоплазматична сітка представлена дрібними паралельно розташованими канальцями і сплющеними пухирцями, мембрани яких рясно забезпечені рибо- і полісомами, мікропіноцитозними везикулами і вакуолями. Комплекс Гольджі складається з типового набору цистерн, дрібних вакуолей і має навколоядерну локалізацію. Мітохондрії невеликі, вони круглої або овальної форми, розташовані неурегульовано по всій цитоплазмі. В їхньому матриксі між кристами зустрічаються осмиофільні гранули. У внутрішньої ПМ в деяких ділянках можна знайти міофіламенти і щільні тільця. Характерна особливість ЮГК - їхня здатність синтезувати ренін, який нагромаджується в секреторних гранулах, останні добре диференціюються при електронній мікроскопії.
Синтезований ЮГК ренін є глікопротеіновим ферментом, який, діючи на ?-2-глобуліновий субстрат плазми, призводить до утворення ангіотензина І. Під дією ангіотензин-конвергируючого ферменту, який знаходять в поверхневій мембрані ендотеліоцитів судин легенів, проксимальних ниркових канальцях, ендотелії судинного русла і в плазмі, він перетворюється в ангіотензин II. Останній робить могутній пресорний вплив на артеріоли, скорочення яких призводить до підвищення АД. При зниженні АД секреція реніну посилюється і вміст ангіотензину II в крові збільшується. Одночасно ангіотензин II активує секрецію корковою речовиною наднирників гормону альдостерону, який затримує реабсорбцію сечовими канальцями натрія і води і сприяє підвищенню АД. Зворотна дія цих двох механізмів на ЮГК знижує секрецію ними реніна і АД врівноважується. Стійке підвищення його наступає при хронічній циркуляторній ішемії нирок, яка служить причиною вазоренальної гіпертензії. Система ренін - ангіотензин - альдостерон бере участь в нормальній регуляції АД, балансу натрія, а також електролітного і кислотно-лужного стану. Вивільнення реніну збільшується у відповідь на обмежене надходження натрію, зменшення об'єму плазми, зниження перфузійного тиску в нирках і вертикальне положення тіла. Підвищення секреції натрія направлено на зменшення циркуляторних дій цих стимулів (М. Шембелан, Ж. Стокт, 1983).
В ЮГК розрізняють гранули двох видів: специфічні і неспецифічні. Перші - різко осміофільні з подвійною мембраною, зустрічаються у вигляді 3 типів: до першого відносяться дрібні протогранули довгастої або ромбоподібної форми, до другого - більш крупні за розмірами (0,5-0,8 мкм) гранули і до третього - найбільш крупні (0,8-1,2 мкм), мають вид мембранозних мішечків овальної форми (С. Biava, M. West, 1966). Ці гранули можуть містити різні включення, аутофагосоми і вакуоли. Неспецифічні гранули дрібні, з ділянками різної електронної густини. Сусідні з них іноді з'єднуються між собою. Ці гранули вважаються субстратом ерітропоетина (К. Hirashima, F. Takaku, 1962).
В ЮГК, які по морфологічних ознаках характеризуються вираженою біосинтетичною активністю, утворюється і виділяється з них специфічний продукт - ренін. В цьому процесі розрізняють 3 стадії. На І стадії осміофільна речовина, що продуцирується в органеллах ендоплазматичної сітки, нагромаджується у вигляді юних гранул в цистернах комплексу Гольджі. На II стадії ці гранули об'єднуються в більш крупні форми, що мають загальну мембрану, і досягають зрілого стану. На III стадії виділяється гомогенний вміст, гранули спорожняються, на місці них залишаються осміофобні вакуолі.
Більш високий індекс гранулярності ЮГК (ступінь гранулярності клітин кожного юкстагломерулярного комплексу в перерахунку на 100 клубочків) визначається в проміжній зоні коркової речовини, де знайдена найбільш висока концентрація реніну (А. М. Віхерт, Ю. А. Серебровськая, 1964). Кількісна оцінка гранулярності по класах (від І до IV) виражає різний ступінь заповнення цитоплазми ЮГК гранулами. У інтактних щурів найбільш часто зустрічаються клітини І класу, що свідчить про порівняно невисокий ступінь гранулярності (Л.Е. Денісюк, 1975). В приматів (досліджувалася тупайя) юкстагломерулярний комплекс містить більше епітеліоідних клітин з численними гранулами реніна, чим в щурів (R. Taugner і співавт., 1980). За даними А.Ф. Ушкалова, А.М. Віхерта (1972), С. Biava, M. West (1966), в останніх, а також в мишей знайдено більшу кількість цих клітин, ніж в людини. Ступінь гранульованості епителіоідних клітин служить певним показником функціональної активності юкстагломерулярного комплексу і корелює з вмістом реніну в нирках.
На підставі даних літератури і дослідження електронно-мікроскопічної будови ЮГК і концентрації реніну в нирках і плазмі J. Szabo, J. Devenyi (1972) прийшли до висновку про наявність двох типів гіперфункції цих клітин. При першому з них, гіпергранулярному, ренін депонується в гранулах, юкстагломерулярний індекс зростає, а концентрація реніну в плазмі незначно збільшується. При другому, агранулярному, типі гіперфункції синтез реніну і його виділення відбуваються синхронно, вміст його в плазмі підвищується, а юкстагломерулярний індекс при цьому мало змінюється. Саме цим К.А. Зуфаров (1975) пояснює різке зменшення числа секреторних гранул в епітеліоідних клітинах після крововтрати на тлі активації їхніх біосинтетичних структур, яка виражається в збільшенні кількості і розширенні порожнин шорсткої ендоплазматичної сітки,особливо поблизу ПМ, що може свідчити про скорочення етапів виділення секрету з клітини шляхом зворотного піноцитозу. Кількість
Loading...

 
 

Цікаве