WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Монастирські лікарні. Вплив хрещення Русі на розвиток медицини - Реферат

Монастирські лікарні. Вплив хрещення Русі на розвиток медицини - Реферат


Реферат
на тему:
Монастирські лікарні. Вплив хрещення Русі на розвиток медицини.
?
П л а н :
1. Вступ
2. Перша монастирська лікарня.
3. Будова та норми монастирських лікарень.
4. Чарівники, знахарі, волхви: за і проти.
5. Поява книги у Русі.
6. Народна медицина.
Наприкінці VІІІ - початку ІX ст. у центрі східно-слов'янських племен склалася феодальна держава "Русь", що об'єднала велику групу племен навколо Києва. Це утворення ( що одержало в літературі назва "Київська Русь") до кінця ІX ст. у результаті приєднання слов'янських земель на півночі і північному сході перетворилося в одну з найбільших держав Європи. Воно успішно протистояло набігам кочових орд, що жили в південних степах і поєднувало більш ніж 150 слов'янських племен.
У 988 р. у житті Русі відбулася подія, у корені змінивши весь вигляд східних слов'ян - прийняття християнства з рук візантійської церкви. Це залучило східних слов'ян і всього росіян землі до цивілізації Східної Римської імперії, до світу духовних цінностей і представлень, створених у Східному Середземномор'ї і Малій Азії протягом тисячоріч.
Приєднання до візантійського (православної) віри на багато століть об'єднуючим початком для східно-слов'янських народів і в той же час відмежувало їх від католицького світу західно-європейських країн, спадкоємців західно-римської культури. Відчизняні дослідники недооцінювали значення прийняття християнства древніми слов'янами, тому що, на їхню думку, між християнством і язичнецтвом не було особливої різниці, вони "рівною мірою ґрунтувалися на вірі надприродні сили". Однак при цьому упускалося з виду, що після прийняття християнства мала місце зміна всієї системи представлень, перехід на іншій, більш високий рівень мислення і світорозуміння, що супроводжувався появою писемності і тим самим прилученням слов'ян до культурних цінностей інших народів і країн.
Прийняття християнства зіграло вирішальну роль у формуванні медичних знань і удосконалюванні медичної практики в слов'ян, у появі на Русі нової форми медичного обслуговування населення - церковної, чи монастирської медицини. Вона створювалася по образі і подобі візантійської, де з глибокої стародавності (ІV - V вв.н.е.) монастирі мали лікарні і були центрами медичних знань. Про монастирські лікарні на Русі писали багато авторів, але при цьому якось упускалося з виду, що вони стали новою формою медичного обслуговування населення і важливим етапом розвитку медичних знань.
Першою монастирською лікарняною установою по праву називають лікарню, відкриту ігуменом Киево Печерського монастиря Теодозією (1062-1074). Факт її існування підтверджується двома видатними пам'ятниками агиографической літератури - "Житієм Феодосія Печерського", приписуваним перу великого Нестора, і "Києво-Печерськ патериком". Ця лікарня виконувала функції піклування інвалідів і надання стаціонарної лікувальної допомоги хворим: "А ще хто коли принеся ще детищъ хворий, кацемъ або недугою одержимо принесяху в монастир... приимаху исцеленье". Теодозією був заведений порядок по який усі хворі, що приходять у монастир, попередньо показувалися йому і він у залежності від характеру хвороби направляв їх до того чи інший нкоку - "лечьцу". Так, Алимпий лікував по перевазі хворих зі шкірними захворюваннями, а Дем'ян - очним образом дітей. Хворих було багато. У розповіді про Агапіта-лікаря. Серед хворих були представники всіх груп населення, більше всього незаможних їхній бували і представники вищого стану. Так, за лікувальною допомогою в монастир звертався Володимир Мономах. Бідних лікували безкоштовно. Докладний опис монастирських лікарень у древній Русі приводиться в працях відомого історії медицини Богоявленского. Лікарні будувалися на ділянках монастиря, монастирськими стінами, у місцях, найменш доступних для обстрілу. Поруч розташовувалися лазні, городи, цвинтар. Спочатку це були дерев'яні будівлі, а потім стали з'являтися і кам'яні будинки. Лікарні звичайно поділялися на "келій", у кожній з який могли поміститися від 2 до 5-6 чоловік. Спали хворі на дерев'яних тапчанах з підстилкою з очерету, хвої, моху, соломи, сіна. Ковдр не покладалося, укривалися "шубами". Лікарні опалювалися звичайно печами, іноді ж з підвальних приміщень через систему внутрішніх труб надходив нагріте повітря. Хворих було покладено годувати з монастирської кухні так само, як "работных людей".
Монастирські лікарні керувалися спеціальним "доглядачем", чи "старшим над лікарнею". Роль санітарів виконувалася "служебниками лікарняними" з числа ченців. У монастирському статуті докладно обмовлялися витрати на зміст хворих, штати і порядок керування лікарнею. Перебування в монастирській лікарні багатих хворих оплачувалося, їм виділяли окремі келій і забезпечували відповідним відходом і харчуванням. Що ж стосується незаможних, то вони лікувалися чи безкоштовно ж, якщо могли, були зобов'язані працюва якийсь час на користь монастиря на ріллі, у візництві, чи на промислах скотарні. Іноді при монастирських лікарнях улаштовували своєрідний амбулаторний прийом хворих, що прибувають з навколишніх сіл, тут хворі одержували ради і "обязы" (перев'язку ран і виразок). У літописах XІ - XІІ вв. згадуються монастирські лікарні в Києві, Смоленську, Чернігові, Полоцьку, Новгороді, Пскову, Луцьку.
Серед ченців руських монастирів було чимало митецьких лікарів, деякі з них користалися великою популярністю. Так, збереглося ім'я київського "лечьца" - ченця Агапита. У монастирях проходило навчання молодих людей лікарському мистецтву. У штатах монастирських лікарень нерідко згадуються так називані "врачевские отрочаты (подмастерья)", деякі з них згодом одержували право самостійного лікування. Медицину могли вивчати і жінки. Так, відомо, що княгиня Єфросинія Чернігівська під керівництвом ченця Федора, "извыкашая" у читанні "асклепиевых книг", займалася лікуванням у заснованій нею монастирській лікарні в Суздалі.
Разом з візантійськими ченцями в Древню Русь проникнуло навчання, що з'явилося ще в античному світі, про 4-х стихії: вогні, воді, землі і повітрі. І стан здоров'я людини визначалося рівновагою гарячого, холодного, сухого і вологого. Порушення цієї рівноваги викликало хворобу, от чому в задачу лікаря входило його відновлення; для цього рекомендувалися кровопускання, припікання, проносні й інші "очисні" засоби. При цьому необхідно було враховувати вік і "темперамент" хворого.
Лікування вважалося заняттям почесним. В одній з рукописів того часу можна прочитати "Лікарське мистецтво й у мирських, і в ченцях нести отметно". У "Статуті Володимира Святославовича" (кінець X в.).
Проводилися різноманітні операції по лікуванню ран, а при необхідності прибігали до "отторанию" (ампутації) кінцівок. Операції робили як у монастирських лікарнях, так і вдома , і на полі бою. Як ліки використовували настої, приготовлені з різних рослин, ліки тваринного походження і мінерали.
Поряд з "лечьцами", віднесеними до людей церковним, атакож приїжджими лікарями з інших країн медичною практикою займалися народні врачеватели, волхви, чарівники, знахарі, у яких крім лікувальних трав як і раніше були в ході змови і заклинання, зв'язані з культом язичеських богів і відкида тому церковною медициною. Більш того, у "Статуті про церковні суди" князя Володимира чаклування і зелейничество відносяться до числа злочинів проти церкви і християнства. Але чи можна в цьому обвинувачувати чи церкву князя Володимира, якщо через 1000 років після водохрещення Русі в засобах масової інформації всерйоз обговорюють питання, як захистити себе від "змов" і "псування"!
Разом із християнством на Русі з'явилися рукописні книги. Відомо також, що при монастирях були бібліотеки і школи, де дітей навчали читанню і листу. Однак медичних книг того часу не збереглося, хоча в книгах загального змісту нерідко обговорювалися питання медичного характеру - описувалася будівля тіла людини і функції його органів. Зустрічаються цілі розділи, присвячені дієті й особистій гігієні, і в них містяться цілком раціональні заклики до помірності і помірності, що свідчать про високий культурний рівень укладачів книг, Так не радять пити багато провина, тому що "питие безмерное - сволок усьому злу і сходи до недуг людським". Рекомендують у всім соблюдатъ помірність у їжі, у напоях і навіть сні. Радять займатися тілесними вправами, грою в м'яч, верховою їздою, полюванням.
Придавалось велике значення дотриманню особистої гігієни. Широко користалися лазнями. При археологічних розкопках російських міст виявлені фундаменти суспільних лазень. Вони звичайно складалися з трьох відділень: для роздягання, "мыльня" і службове, де розташовувалися ємності для води і пекти для опалення лазні.
Незалежно від монастирської медицини на Русі існувала також народна медицина, заснована на емпіричному досвіді народних лікарів, довгий час елементи релігійно-язичнецьких представлень, що зберігали і обряди. Взаємини народної і церковний (монастирської) медицини було далеке не рівними. Але в тому і була особливість православ'я, що воно ніколи не йшло на крайні міри. На Русі ніколи не палали багаття інквізиції і, можливо, у монастирських лікарнях поруч із ученими-ченцями, що осягли всю премудрість античної медицини, мирно уживались і народні "лечьцы" - костоправи і рудометы. При монастирях минулого і городи, де вирощувалися місцеві лікувальні трави, а також бібліотеки, де зберігалися і листувалися медичні книги. В роки ж міжусобиць і лихоліття монастирі виявлялися також місцем укриття для юрб беззахисних мирних жителів і місцем лікування поранених і хворих.
Прийняття християнства ("водохрещення Русі") з'явилося поворотним пунктом у формуванні і розвитку медичних знань і організації медичної допомоги в східних слов'ян. Воно додало їм визначений культурно-етнічний вигляд і обумовило порівняно високий рівень розвитку природно-наукових, у тому числі медичних знань у Древній Русі. Вплив церкви і візантійської культури позначалося протягом багатьох століть, і без обліку цього впливу неможливо зрозуміти характер розвитку медицини і медичної справи в допетровській Русі.
Л і т е р а т у р а :
1. Верхратський С.А., Історія медицини, - К., "Вища школа", - 1974.
2. Заблудовський П.Е. Історія вітчизняної медицини, - М., ЦІУ лікарів, - 1960.
3. Рибаков Б.А. Перші віки Руської історії, - М., "Наука", - !964.
Loading...

 
 

Цікаве