WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Аутоімунні кризи - Реферат

Аутоімунні кризи - Реферат

введеного гепарину. Однак останню у хворих з аутоімунними і алергічними захворюваннями (особливо за наявності бронхоспастичного синдрому, бронхіальної астми) доцільно застосовувати лише у разі виникнення загрози розвитку геморагічних ускладнень, зважаючи на можливість розвитку анафілактичного шоку на введення протамін-сульфату.
Середній об'єм гемоперфузії повинен складати 2-3 об'єми циркулюючої крові, а об'ємна швидкість перфузії - 80-120 мл за 1 хв. Повторні сеанси гемокарбоперфузії проводять за показаннями з інтервалом 4-7 днів.
Враховуючи той факт, що дія гемосорбції та дія пульс-терапії на імунну реактивність суттєво різні (перша стимулює імунні реакції, друга пригнічує), доцільним є поєднання цих двох методів у лікуванні аутоімунних кризів. О.А.Дьомін та ін. (1986) пропонують лікування вовчакових кризів, що характеризуються значним підвищенням рівня циркулюючих імунних комплексів і блокадою фагоцитозу, розпочинати за такою схемою: ударна доза метипреду (пульс-терапія) - гемосорбція - імуносупресія у поєднанні з антикоагулянтами. Необхідність такого підходу автори пояснюють тим, що елімінація імунних комплексів механічним шляхом та шляхом підсилення фагоцитозу нейтрофілами є недостатньою для ліквідації аутоімунного процесу. Необхідно також пригнічувати лімфогістіоцитарну реакцію в органах і таким чином блокувати утворення аутоантитіл, для чого слід призначати імунодепресанти та антикоагулянти. Гемосорбції відводиться місце імуностимулятора, який треба призначати у період між курсами імуносупресивної терапії. Призначення гемосорбції і введеннязначних доз гепарину під час проведення цієї процедури є важливими чинниками попередження розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові, який може розвинутися як під час АІК, так і в процесі лікування ударними дозами глюкокортикоїдів.
Призначаючи гемосорбцію, слід ураховувати стан загальної та легеневої гемодинаміки, наявність і ступінь дихальної недостатності, наявність тромбоемболічних ускладнень, ризик неконтрольованої кровотечі у зв'язку із застосуванням під час гемосорбції гепаринізації крові. Протипоказаннями до проведення гемосорбції є: виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, геморагічний синдром (носові, шлункові, кишкові, маткові кровотечі тощо), значні розлади гемодинаміки, виражена гіпоксія, обумовлена значним зменшенням дихальної поверхні легенів (запальний процес або набряк легенів), виражена панцитопенія (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
Під час проведення гемосорбції може виникнути низка ускладнень, найчастішим з яких є незначна лихоманка, яка спостерігається у перші 45-60 хв гемоперфузії. Однак вона, зазвичай, є нетривалою і зникає після введення промедолу, антигістамінних препаратів та зігрівання хворого. Інколи лихоманка буває значнішою, і тоді використовують внутрішньовенне введення ГОМК (50 мг/кг), седуксену (0,5 мг/кг), промедолу (0,5 мг/кг) і димедролу (0,3 мг/кг), в результаті чого розвивається наркотичний сон без порушення функції зовнішнього дихання.
У разі гостро виникаючих ситуацій у хворих на ревматичні захворювання можуть бути застосовані плазмаферез і лімфоцитоплазмаферез, які сприяють видаленню частини циркулюючих імунних комплексів, активних субстанцій та медіаторів запалення, підвищують ендогенний кліренс імунних комплексів завдяки розблокуванню ретикулоендотеліальної системи. Лімфоцитоплазмаферез, при якому поряд з плазмою з кров'яного русла видаляються лімфоцити (2 л плазми та 3-5·109/л лімфоцитів за один сеанс), є логічним продовженням плазмаферезу, при якому видаляється тільки плазма. Тому цей метод має також імунодепресивну дію.
Під час проведення плазмаферезу може виникнути ряд ускладнень: гіпотонія, лихоманка, цитратна інтоксикація (парестезії, м'язові посмикування, нудота, блювання), зменшення рівня сироваткового іонізованого кальцію (порушення ритму серця). Якщо як плазмозамінник використовують розчин свіжозамороженої плазми, можливий розвиток лихоманки, кропив'янки, гіпотонії, алергічного набряку легенів. У разі введення великого об'єму плазми підвищується ризик зараження вірусом гепатиту В. Видалення різних компонентів плазми (імуноглобуліни, комплемент, фібриноген та інші чинники зсідання крові) може призвести до розвитку інфекційних ускладнень, геморагічного синдрому, підвищення здатності до утворення тромбів, особливо за умови проведення масивної імуносупресивної терапії. Зокрема, зменшення рівня антитромбіну III може сприяти розвиткові тромботичних ускладнень.
Ризик побічних реакцій підвищуєгься у разі збільшення кількості видаленої плазми (1500-2000 мл) за один сеанс плазмаферезу. Застосування переривчастого (пакетного) плазмаферезу, коли за допомогою пластикового контейнера "Гемикон-500" і гемоконсерванту проводиться ексфузія 450-500 мл крові, а видалена плазма заміщується колоїдними розчинами (декстрани, реополіглюкин, розчин Рингера), значно зменшує імовірність виникнення ускладнень і запобігає розвиткові гіпопротеїнемії і загостренню аутоімунного процесу в результаті введення білкових препаратів і плазми. На курс лікування використовують 4-5 сеансів, які проводять через добу.
Протипоказаннями до плазмаферезу є: гіповолемічний стан, гіпоальбумінемія (менше 25 г/л), анемія (гемоглобін менше 60 г/л, гематокрит менше 0,2 г/л), геморагічний синдром, тромбоцитопенія (менше 60o109/л), тромбоемболічні ускладнення, гострий тромбофлебіт або флеботромбоз, загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, тяжкий церебральний атеросклероз.
Ізольоване застосування плазмаферезу та гемосорбції може не дати стійкого ефекту. Однак ці методи лікування значно підвищують чутливість хворих до кортикостероїдів та імунодепресантів, тому лікування АІК можна розпочинати з призначення гемосорбції або плазмаферезу.
Рекомендована література
1. Ганджа І.М., Коваленко В.М., Лисенко Г.І., Свинцицький А.С. Ревматологія.- К.: Здоров'я, 1996.- 304 с.
2. Ганджа И.М., Сахарчук В.М., Свирид Л.М. Системные болезни соединительной ткани.- К.: Вища школа, 1988.- 270 с.
3. Избранные вопросы ревматологии в клинике внутренних болезней (в 2 частях)/Под ред. В.Н.Коваленко, Н.М.Шубы.- К., 1994.- 440 с.
4. Насонова В.А., Астапенко М.Г. Клиническая ревматология: Руководство для врачей.- Москва: Медицина, 1989.- 592 с.
5. Сигидин Я.Н., Гусева Н.Г., Иванова М.М. Диффузные болезни соединительной ткани.- Москва: Медицина, 1995.- 544 с.
6. "Лікування та Діагностика", 3'98, стр.
Loading...

 
 

Цікаве